АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

КАЗОЧКА ДЛЯ ВНУЧКА

Читайте также:
  1. A Formal Gathering
  2. About myself and my family
  3. Answer the questions
  4. IV Международного фестиваля-конкурса
  5. Katso kuva ja kerro.
  6. АРИСТОТЕЛЬ ОНАССИС
  7. Борьба за Москву
  8. Брак и условия его заключения
  9. Брачно-семейные отношения
  10. Вступительное слово
  11. ГЛАВА 2 – сила отчаяния.
  12. ГЛАВА 3 – Радость и боль

Вогонь під бляхою пічки догорав. Ма-рек, син Якуба, обійняв свою дружину. - Бать? - запитав старого Ведровича. - Агов? - Ми хочемо прогулятись перед сном. Така зоряна ніч. Чи ти б зміг покласти внучка спати? Старий браконьєр почухав потилицю: - Жодних проблем! Якуб витягнув з-під лави, на якій сидів, ковальський молот і почав зішкрябувати своїм нігтем ржу. - Я йому китайський наркоз зроблю, - запропонував. Син, не задумуючись, вирвав у діда молот і викинув його через розчинене вікно. - З дітьми зараз треба ніжно. Знаєш таке слово? Якуб моргнув своїми синіми очима. - Ніжно, кажеш. Звичайно, що розумію. Він ще замалий, щоб так відразу і по голові його заспокоювати, пра.Л - Власне! - В мене ще інший спосіб є. О! Я його самогоном напою, то він вам швидко засне. Невістка зомліла від почутого. Ледве відкачали. - Вибач мене, невісточко, - сказав дід. - Це в мене таке почуття гумору. Я йому казочки буду розказувати. Про Червону Шапочку або про Ганса і Ґретель. Та я їх без ліку знаю. Трохи заспокоївшись, батьки пішли на вечірню прогулянку, а дід зайшов у кімнату, де лежав його шестирічний внук. - Ну і що? - запитав. - Ти що взагалі спати не хочеш? - Нє-а, - відповів маленький Мацюсь. - Дідуля, а розкажи мені щось. - А що мій внучок хотів би почути? - А ті історії, як ти німцяв кров спускав відрами і потім ті відра носив... - Для таких історій ти ще трохи замалий. - А може, ті, як ти горло вовку перегриз... -1 для цієї історії ти також ще не доріс. Я тобі краще казочку розповім. - Але я не хочу казки! Я хочу якусь реальну історію. - Оце ти вибагливий. Ну, добре, буде тобі реальна історія. Я тобі розкажу, що трапилося з Червоною Шапочкою. - Та я знаю цю казку напам'ять. - Е ні, ти знаєш цензуровану версію, - гордо пояснив йому дідусь. - А що означає «цензурована»? - Ну, це така версія, з якої повирізали найважливіші моменти, щоб дітям ночами не снилися. - Це так, як про тебе в газетах пишуть, діду? «Відомий суспільний паразит зі Старого Майдану в Войславіцах Якуб В.?» Тато мені постійно говорить, що якби вони писали всю правду, то їм би ніхто не повірив. - Що? - здивувався старий. - Так, тато має цілу папку вирізок із місцевих газет. «Відомий усім нам як цвинтарна гієна Якуб В...». - Ех, ті писаки прокляті! Але ти не вір у те, що вони пишуть. Добре? - Добре-добре. Але давай розказуй, бо я вже починаю засинати. - Ну, то може заснеш і без казки? - Нє-а. Я хочу казку! І ту справжню версію про Червону Шапочку. Якуб витягнув із кишені флягу, відкоркував і з задоволенням потягнув сімдесятипроцентний самогон. Отже, так. Все відбувалося двісті років тому в хатині лісника. -Якого лісника? - А того, що собі хату поставив біля шосе на Хелм. Тоді в тій хатині жила одна старенька бабуся. Протягом дня вона жила в хаті, а ночами літала гола на вінику... Ой, чекай, то не та казка... Починаємо все з початку. Жила собі бабуся. Якось майстер цеху школи катів викликав до себе підмайстра. - А чому школи катів? - Бо кати ходили в червоних шапках. Треба трохи думати. - Кажеш, викликали підмайстра, а як його звали? Якуб потягнув ще один ковток, щоб прояснити розум. - Звали його звичайним іменем - Мацюсь, - так само, як і тебе. - Ага. А що було далі? - А Мацюсь взяв палицю, залізний кастет, автомат... - Ти мене обманюєш, діду. Тоді ще не було автоматів. - Якщо ти такий розумний, то, може, ти будеш далі розказувати? - Ну добре, хай вже буде той автомат, а як він виглядав? - АякППШ. - Я б краще американський вибрав. - А тоді Америки ще не було, ну, тобто Колумб до неї ще не доплив. Ну вот, і Мацюсь пішов собі через темний непрохідний ліс. - А він не мав часом із собою кошика? - Мав. - А що було в ньому? А що було в кошику? - Як що. Хлібчик з мотузковою драбинкою всередині, випічка з начинкою з напильників, і баночка з медом, а там - динаміт... - Дідусю? -Що? - А ліки були для старенької бабусі? - А, ну звичайно, що були. Був і миш'ячок, і ціанистий калій, і стрихнін... - Чекай. Щось я не розумію. А навіщо йому був той напильник з мотузковою драбиною? - А щоб бабуля могла дати дьоруз цюпи. - То вона сиділа не в хатині, а в тюрмі? Правду кажучи, тут Якуб вже й сам заплутався. Треба було витягувати запаси з-за печі - пляшку пива. Коли кришка відскочила від краю ліжка внучка, а вміст вмить перелився в горлянку старигана, його розум переповнився натхненням і продовжив далі фантазувати. - Ну, звичайно. В ті часи там не було хатинки, тільки невеличкий замок. - Ага, тепер ясно. А миш'ячок - це отрута? - Ага. Це щоб потруїти тих противних охоронців. - То виходить, що кати були ворогами «клавішів»? Ставало все складніше і складніше. Якуб вдивлявся в дно порожньої пляшки. Потім жбурнув її через вікно і продовжив: - Щоб тобі це зрозуміти, любий внучку, давай повернемося ще так на років із вісімдесят назад. Саме тоді велику Річ Посполиту хитрістю взяли і розділили наші вороги. Чув про таке? - Чув-чув, як нашу Батьківщину розділили між Росією, Австрією і Прусією. - Яка розумна дитина. Отже, так. Та бабуся була королевою, і після смерті її батька, е-е... Станіслава, е-е-е... Собєського, корона перейшла їй. Але окупанти наказали її зв'язати і кинути у в'язницю, щоб вона не могла царювати. А кати таємно залишилися слугами короля і присяглися допомогти королеві вибратися на волю, щоб вона могла народити країні спадкоємця трону. - Дідусю, а хіба вона могла в такому віці ще дітей родити. їй же було вже шістдесят чи навіть вісімдесят років. - Ну ти поглянь на нього! Так ти хочеш знати, що там сталося, чи ми зараз будемо генеологічне дерево вивчати? - Розповідай, дідусю. - Ну от, іде собі Червона Шапочка лісом, а тут із-за дерева вилазить величезний вовк у білогвардійській формі. - А що то за форма така? - Та це форма когось із окупантів. Дід Семен таку носить. - А-а. А чого вовк був одягнений в ту форму? Вовки ж без одягу ходять, вони шерсть мають. - От ти кара Божа для мене! Це був особливий вовк. Його штучно вивезли. - Як мутант після радіації? - Щось таке. Починаєш нарешті сам думати. Отже, вискочив вовк із-за дерева і запитує: «Куди прямуєш Червоний партизане?». - Партизан? А хіба це не була Червона Шапочка? - Шапочка-шапочка. Та щось мене на спогади пробило. Ну, добре. А Шапочка йому відповідає: «А я йду до своєї бабусі, в тюрму». - Дідусю? - Ну що знову? - Та якось нелогічно виходить. Якщо Шапочка був внуком королеви, тоді він був сином спадкоємця трону. Тоді чому його батько не був на престолі? - А тому, що його більшовики зарізали у вісімнадцятому році. А Шапочка був ще замалий, щоб посісти трон, тому бабуся була йому потрібна, як регентша. - А хто така регентша? - Це жінка регента. Коли немає короля, вона його заміняє, поки не підросте спадкоємець. - Ясно. А ті кати не могли вислати когось менш важливого замість принца? Це ж небезпечно такими цінними кадрами ризикувати? - Вони подумали, що такому малому легше вдасться через охорону проскочити, що його не помітять. Якубу пощастило, що внучок ще не запитав, чого ж це принц став учнем у катів, бо тут дідуля, мабуть, вже не викрутився б. - Ага, і що далі? - А на чому я зупинився? - Шапочка якраз розповідає, що йде до своєї бабусі до тюряги. - Добре. Ну і вовк втік. Обігнав малого і прибіг швидше до тюряги. Постукав у двері камери, а там анішешерх. Він же не знав, що бабуся щосереди їздила по пропуску до Сельце. Там був базарний день, і вона до чортиків напивалася в місцевому барі. А вовк вирішив скористатися її відсутністю. Одягнув її нічну сорочку, чепчик з бом-бончиком, круглі професорські окуляри на носа, а на ноги - панчохи з підв'язками. - А що таке підв'язки? - А як підростеш, то дізнаєшся. Тільки-но вовк завалився на нари, до нього завітала Червона Шапочка. - «Бабуню, - запитує. - А чому в тебе такі великі очі?..» - Діду, ти знову щось вигадуєш. Вовки мають маленькі очі. - Чекай-чекай. Ми ж уже з тобою обговорювали, що вовк був, як там його, - мумтантом. - Мутантом. - Ну, я це і мав на увазі. «Бабусю, - продовжував внучок. - А чому в тебе такі великі вуха?». «А це для того, щоб краще чути, коли в сусідній камері вистукують азбукою Морзе важливе повідомлення...» - То вони хотіли і його за ґрати посадити? - Звичайно. Він же був спадкоємцем трону. - Діду, чекай. Але, здається, ти знову щось наплутав. Але у всіх казках про Червону Шапочку, Червона Шапочка - це дівчинка. - Хіба?! - здивувався Якуб. - Та це ж неможливо. Та чого ти знову старого діда хочеш обманути? І не соромно тобі? Та якби він був Шапочкою, тоді був би не той Шапочка, а та Шапочка. А до того ж, в ті часи дівчат до майстерень не брали. - А може, та історія про цех катів теж «липова»? Щось мені це на твої фантазії дуже схоже. - Ну, тоді, може, я краще про пряниковий будинок розкажу. - Лише після того, як закінчиш цю. Що ж, Якубу довелося відкривати ще одну пляшку. - Добре. «Бабуню, а чому в тебе такі великі зуби?» - запитує Шапочка. «Це порушення гормонального росту, і все через дешеву радянську зубну пасту», - відповідає йому вовк. - А що таке порушення гормонального росту? - А це коли ти надто часто чистиш зуби, і вони розростаються до незручності. Ось я, наприклад, ніколи не чистив зуби - і всі на місці. Деякі навіть золоті. - Але це не твої власні. - Як це не мої? Що, знову тобі наговорили, що дідуля по цвинтарах ходить і в трупів зуби вириває? Та це все брехня. - А що там вовк? Так він проковтнув нарешті того Червону Шапочку чи ні? - Проковтнув-проковтнув. - Діду, знаєш, що. Я от собі роздумував. Мене завжди цікавило, як то у всіх казках вовк ковтає своїх жертв цілими. Як це можливо? В нього ж паща страшна, але не настільки велика, щоб одразу проковтнути? - А ти коли-небудь бачив вовка наживо? - Звичайно, у зоопарку. І добре бачив, що перед тим, як проковтнути, він на куски розривав те, що йому давали. Після випитої чвертки, Якуб вже знав, що мав відповісти внукові. - В казках все можливо, - сказав із пафосом. - Ей! Але ж ти мені обіцяв правдиву історію, а ти мене знову надурив! Якуб не міг дивитися на сльози внука. Викинув через вікно порожню пляшку і дістав зі сховку наступну. -Та правда ж це, правда! Я ж тільки сказав, що в казках все можливо. А в нашій історії вовк же був, як його там... мутас. - Мутант. -Так, мутант. От він і проковтнув Шапочку, тобто його, а не її. І ліг собі на ліжко... - В камері ліжка? Ти ж розповідав, що коли відбував покарання, то там на нарах тільки дошки були... - Так, це давно було. - В давнину жменю соломи на голий камінь клали. Якуб дійшов висновку, що він не любить дітей. - Солому давали простим, а бабусі дали ліжко, бо вона була чистокровною шляхтянкою. Ясно тобі? -Так. - От сиди тихо, коли дід розповідає! Ось лежить собі вовк і перетравлює Шапочку. Але Шапочку так просто не провести. Він запалив сірник у череві вовка, і тут як шарахне! Бо бачиш, йому той сірник впав прямо в калюжу самогону. І тут прибігає бабуся, бо аж в барі почула той вибух, якраз коли допивала з десятий келих. Вбігла в камеру і бачить, як вовк лежить, а дим йому з пащі валить. Вона швидко розкоркувала пляшку, горілку собі в горлянку влила для сміливості, а потім розбила пляшку об стінку бару і з «розочкою» в руках кинулася на звіра. - Почекай. А звідки в камері взявся бар? - А то «клавіші» підпільно від санепідемстанції собі зробили, щоб підзаробляти на в'язнях. Ну так бабуся побігла до вовка, щоб склом туловище розрізати і звільнити внучку. - Ти ж мені говорив, що це був хлопчик - такий самий, як і я! - Ну так, внучок. Щось язик починає плутатися. Але вовк виявився спритнішим. - «Нумо кидай те скло, стара швабро!» - сказав і тарахнув у бабусю з нагана. - На ті постріли прибіг інспектор. А тут труп в камері. Бабуся лежить мертва, в калюжі крові по центру камери лежить п'яний вовк і розмахує револьвером, а Шапочка в череві ще одну пляшку розбиває. Цього разу не вибухнуло, а загорілося, тож у вовка всередині запекло так, що він вихром вибіг із камери і в річку вскочив. - У ту, що в полі? - Ага. Та, що у Войславках. І почав пити воду, щоб вогонь погасити. - І що, пив стільки, поки не луснув? -Так точно! - А потім швець Скуба пошив собі з нього чоботи? Якуб, незважаючи на легку головну біль, спіймав себе на думці, що щось пішло не так. І якусь мить задумався. - Та який ще швець? - перепитав обережно. - Швець Скуба - він із легенди про Вавельського дракона, що жив у Кракові біля Вісли. - Ні-ні. То не сюди. Про дракона я тобі наступного разу розповім, - почухав потилицю. Воші в паніці розлетілися, хто куди. - На чому ми закінчили? - перепитав. - На тому, що вовк луснув. - Ага. Ну то витягли кати Шапочку з черева мертвого монстра, дивляться, а дитина втопилася. - Як це. Вовк же луснув! - Так, поки він воду пив, Шапочка й захлинувся. Ось тому в нас донині немає королів у Польщі. - Майже весело закінчив казку Якуб. - Хм... Тепер давай наступну історію. Про лісову царівну. - Лісова царівна... Якуб пригадав собі, мов крізь туман, ту худу і злу російську командиршу з загону червоних партизан. То вона була позитивна «Лісова царівна». Зараза, правда, пів-полкутоді заразила сифілісом... -Айнмоменте... - сказав Якуб і, петляючи, направився до дверей. Навіть потрапив у них. Стукнувся об стіну і звалився на підлогу без відчуттів. Лише голосний храп підтверджував, що Вендрович ще живий. Коли Марек із жінкою повернулися додому, то небо вже прикрашав повний місяць. Якуб лежав перед вхідними дверима п'яний до чортиків. Його думки, покинувши тіло, полетіли пізнавати інші світи. - Малий спить, - прошепотіла жінка. Нещасна жінка! Вона навіть не зауважила, що на ліжку лежав не її син, а маникен, знятий з горища. - Батя теж заснув, але це не казка його приспала, - холерний п'яниця. - Ну і сімейка в тебе. Дивна до страху. - На щастя, хоч я в тебе нормальний. - Що будемо з ним робити? - А що йому? То ж не вперше. Накриємо його, щоб на ранок не змерз і хай спить собі. Може, йому ще щось страшне насниться. А в цей час шестирічний Мацюсь йшов темним-темним лісом в сторону Хелма, де при дорозі мала бути хатинка лісника. І раптом із-за дерева вийшов величезний і потворний вовк... - Куди мандруєш, Червона Шапочко? - запитав. - Я не Червона Шапочка. Я - Мацєй Вендрович! - з гордістю відповів малий. - З тих самих Вендровичів? - затремтів вовк. Але вже було надто пізно. В повітрі просвистіло ласо велосипедного ланцюга. Сталевий аркан вп'явся в шию звіра. Перш ніж відпустити духа, вовк мутним поглядом побачив малого браконьєра, який швидким і впевненим рухом ножа, перерізав йому аорту. Звір відчув різкий холод. На траву потекла багряна кров. І настала вічна темрява. ПРОТИ ПЕРШОЇ ЗАПОВІДІ


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)