Поняття та види правового режиму майна господарських організацій

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи не­матеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використо­вуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх ба­лансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Основним правовим режимом майна господарських організацій є право власності.

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з при­воду привласнення матеріальних благ. Сутність відносин власності у сфері еко­номіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх експлуатації, певним суб'єктам.

Власність в економічному розумінні - це економічне панування суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єктом цих об'єктів своєю владою й у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, викорис­тання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять: засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж вико­ристання майна, яке передається власником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазвичай похідному від права власності, правовому титулі закріплюється за іншим суб'єктом господарю­вання) та охоронні (щодо охорони прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав і законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власнику реалізацію однієї з основних його функцій - функцію управління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарю­вання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134, суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі ін­ших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

Похідними правами від права власності у господарському праві є:

а) право довірчої власності; б) право господарського відання; в) право оперативного управління; г) право користування (в тому числі оренди). Всі вони є похідними від права влас­ності й залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що вима­гає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.

Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним бор­гом та іпотечні сертифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні меха­нізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України, право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону або договору управління майном.

Право користування широко використовується як додатковий правовий титул майна суб'єктами господарських правовідносин, що виникає на договірних заса­дах (на підставі договору оренди та інших видів договорів, що передбачають ко­ристування чужим майном - договір лізингу, концесійний договір та ін.), в тому числі у результаті внесення учасником господарської організації корпоративно­го типу (господарського товариства, кооперативу, добровільного господарського об'єднання) свого вкладу/паю у формі права на користування певним майном (зе­мельною ділянкою, іншими об'єктами нерухомості, устаткуванням) без передання права власності на таке майно господарській організації за участь/членство в ній.

Поиск по сайту: