 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Тема 8. Процесуальні строки
Поняття і види процесуальних строків.
Обчислення процесуальних строків.
Зупинення, відновлення та продовження процесуальних строків.
Наслідки закінчення і пропуску процесуальних строків.
На ефективність захисту порушених або оспорюваних прав і законних інтересів учасників підприємницької і господарської діяльності у порядку господарського судочинства суттєвий вплив справляє фактор часу з точки зору швидкості розгляду спору, надання зацікавленим особам можливості максимально результативно брати участь у процесі вирішення справи. Тому правове регулювання строків розгляду і вирішення справ у господарських судах, виконання рішень суду, здійснення певних процесуальних дій набувають важливого значення. Важливим засобом забезпечення захисту прав у момент розгляду справи господарським судом є період часу, протягом якого здійснюється судовий розгляд. Цей період часу називають процесуальними строками.
Процесуальний строк — це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинна або може бути здійснена та чи інша процесуальна дія або закінчена певна частина провадження по справі (слід відрізняти строки, встановлені господарським процесуальним законодавством від строків, встановлених матеріальним правом, наприклад, строків позовної давності, встановлених Цивільним кодексом України).
За загальним правилом, закріпленим у ст. 50 ГПК господарському процесі можна поділити на види:
— строки, встановлені законодавством — Господарським процесуальним кодексом України або іншими законами, — для господарського суду та для осіб, які беруть участь у справі;
— строки, які визначені господарським судом, — для осіб, які беруть участь у справі, та для осіб, які не беруть участь у справі.
Господарським процесуальним законодавством встановлено такі процесуальні строки:
— триденний строк для винесення ухвали, якою вирішується питання про відвід (самовідвід) судді господарського суду (ст. 20 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання матеріалів справ за встановленою підсудністю (ст. 17 ГПК);
— п’ятиденний строк для винесення і надсилання ухвали про відмову в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), про повернення позовної заяви (ст. 63 ГПК), про порушення провадження у справі (ст. 64 ГПК);
— двомісячний строк для вирішення спору (ст. 69 ГПК); місячний строк для вирішення спору про стягнення заборгованості за опротестованим векселем (ст. 69 ГПК). Строки вирішення спору можуть бути продовжені головою господарського суду або його заступником;
— п’ятиденний строк для розсилання рішень та ухвал господарського суду (ст. 87 ГПК);
— десятиденний строк для подання (внесення) апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);
— тримісячний термін для відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) (ст. 93 ГПК);
— п’ятиденний строк для надіслання місцевим господарським судом апеляційної скарги (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду (ст. 91 ГПК);
— двомісячний строк для розгляду апеляційної скарги (подання) (ст. 102 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам, прокурору постанови апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК);
— місячний строк для подання (внесення) касаційної скарги (подання) (ст.ст. 110, 111-16 ГПК);
— п’ятиденний строк для надіслання місцевим або апеляційним господарським судам касаційної скарги (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України (ст. 109 ГПК);
— двомісячний строк для розгляду касаційної скарги (подання) (ст. 111-8 ГПК);
— десятиденний строк для надіслання Вищим господарським судом України касаційної скарги (подання) разом зі справою до Верховного cуду України (ст. 111-16 ГПК);
— місячний строк для перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним cудом України (ст. 111-17 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання сторонам постанови Верховного Cуду України (ст. 111-20 ГПК);
— двомісячний строк для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами за заявою сторони й поданням прокурора (ст. 113 ГПК);
— місячний строк для розгляду заяви (подання) про перегляд за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);
— п’ятиденний строк для надсилання рішення, ухвали, постанови про перевірку судових рішень за нововиявленими обставинами (ст. 114 ГПК);
— тримісячний строк для пред’явлення наказу господарського суду до виконання (ст. 118 ГПК);
— десятиденний строк для розгляду питання про відстрочку, розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання (ст. 121 ГПК);
— десятиденній строк для оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби (ст. 121-2 ГПК).
Крім Господарського процесуального кодексу України, окремі процесуальні строки встановлені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, які застосовуються господарським судом при процедурі відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності — боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури повного чи часткового задоволення вимог кредиторів.
Процесуальні строки для здійснення процесуальних дій визначаються:
— точною календарною датою;
— зазначенням події, яка повинна неминуче відбутися;
— періодом часу, упродовж якого може бути вчинена дія.
Строки обчислюються роками, місяцями, днями. Перебіг процесуального строку, обчислюваного роками, місяцями або днями, починається наступного дня після календарної дати або настання події, якою визначено його початок.
Закінчення процесуального строку пов’язане з його закінченням. Це правило встановлює граничну межу строку, до якої може бути або повинна бути здійснена певна процесуальна дія.
Згідно зі ст. 51 ГПК строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідний місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Процесуальна дія, для якої встановлено строк, може бути вчинена до двадцять четвертої години останнього дня строку. Якщо позовну заяву, відзив на позовну заяву, заяву про перегляд рішення та інші документи здано на пошту чи телеграф до двадцять четвертої години останнього дня строку, строк не вважається пропущеним.
Господарське процесуальне законодавство передбачає зупинення процесуальних строків (ст. 52 ГПК). Перебіг усіх незакінчених процесуальних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі.
Підстави для зупинення провадження у справі передбачені ст. 79 ГПК. Господарський суд повинен зупинити провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами. За клопотанням сторони, прокурора, який бере участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою господарський суд може зупинити провадження у справі у випадках:
— призначення господарським судом судової експертизи;
— надсилання господарським судом матеріалів до слідчих органів;
— заміни однієї сторони її правонаступником внаслідок реорганізації підприємства, організації.
Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження, господарський суд поновлює провадження у справі. З дня поновлення провадження перебіг процесуальних строків продовжується. В такому випадку процесуальні строки обчислюються з урахуванням минулого часу до зупинення провадження по справі, тобто процесуальні дії повинні бути здійснені в процесуальний строк, який залишився.
Встановлені законодавством або призначені господарським судом процесуальні строки мають дотримуватися всіма учасниками господарського процесу. Разом із тим господарське процесуальне законодавство передбачає можливість відновлення та продовження процесуальних строків.
За заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк (ст. 53 ГПК). Про відновлення пропущеного строку зазначається в рішенні, ухвалі чи постанові господарського суду. Про відмову у відновленні строку виноситься ухвала, яка може бути оскаржена.
Призначені господарським судом строки можуть бути ним продовжені за заявою сторони, прокурора чи за своєю ініціативою. Господарський суд відновлює строки, які вже закінчені. Продовження процесуального строку можливе як до його закінчення, так і після.
Господарське процесуальне законодавство передбачає певні наслідки, пов’язані із закінченням або попуском процесуальних строків. Із закінченням процесуального строку право на здійснення процесуальної дії особами, які беруть участь у справі, господарському процесі, погашається.
При порушенні процесуального строку зберігається обов’язок здійснення процесуальної дії, але одночасно в Тема 9. Позов у господарському процесі
Позовна форма захисту в господарському процесі.
Поняття й елементи позову.
Право на позов.
Процесуальні засоби захисту відповідача проти позову.
Забезпечення позову.
Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню спорів про право здійснюється у встановленій законом процесуальній формі, яка забезпечує заінтересованим у результаті спору сторонам певні правові гарантії правильності вирішення спору, рівності процесуальних прав і процесуальних обов’язків сторін, зобов’язує господарський суд розглядати й вирішувати спори у суворій відповідності з нормами господарського процесуального права на підставі правильного застосування норм матеріального права, встановлювати суттєві для справи обставини і виносити законні та обґрунтовані судові рішення. Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченого господарським процесуальним законодавством.
Господарське процесуальне законодавство встановлює і позовну форму захисту при розгляді спорів у господарському судочинстві. Норми господарського процесуального права закріплюють найбільш суттєві ознаки позовної форми захисту:
— розгляд і вирішення спорів здійснюється спеціально уповноваженим на це органом, яким є господарський суд;
— розгляд спорів у господарському суді відбувається в суворо регламентованому законом процесуальному порядку;
— учасникам процесу забезпечені суттєві правові гарантії;
— рішення господарського суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Для позовної форми захисту права в господарському процесі характерні ознаки, які притаманні позовній (процесуальній) формі захисту права, яка існує в інших органах, при розгляді спорів про право: наявності вимоги однієї особи до іншої, яка виникає з порушеного або оспорюваного права і належить у силу закону розгляду у визначеному процесуальному порядку, встановленому законом (наявність позову); наявності спору про право.
Отже, провадження в господарському процесі має характер спірного позовного провадження, що проходить у суворо визначеній процесуальній формі, для якої характерна наявність сторін, котрі сперечаються, законність та обґрунтованість вимог яких перевіряється у чітко визначених законом послідовності й порядку.
Позов — це вимога позивача до відповідача про захист свого права або законного інтересу, яка подана через господарський суд. Позов є процесуальним засобом захисту інтересів позивача, яким спір передається на розгляд господарського суду. Позов займає важливе місце серед інших інститутів господарського процесу і є важливим процесуальним засобом захисту порушеного або оспорюваного права, який здійснюється шляхом подання позову та розгляду його по суті в засіданні господарського суду.
Господарське процесуальне законодавство закріплює право кожної заінтересованої особи звернутися в господарський суд з вимогою про захист свого порушеного або оспорюваного права й законного інтересу. Господарський суд розглядає спір про права, якщо такого спору немає, не може бути й позовного провадження господарського процесу.
Подання позову відбувається шляхом подання позовної заяви у письмовій формі в господарський суд (ст. 54 ГПК). У позовній заяві заінтересована особа (передбачуваний носій спірного права) викладає свої вимоги другій особі (передбачуваному порушнику права позивача) як відповідачу. Правова природа позову як процесуального захисту якраз і полягає в тому, щоб господарський суд прийняв позовну заяву у визначеному процесуальному порядку, перевірив законність і обґрунтованість цієї матеріально-правової вимоги однієї особи до другої, які стають сторонами процесу і між якими іде спір про права.
Таким чином, позовом у господарському процесі слід вважати спірну правову вимогу однієї особи до іншої, яка випливає з матеріально-правового відношення, заснованого на юридичних фактах і поданого до господарського суду для розгляду й вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку.
Позов — це єдине поняття з двома сторонами, невід’ємно пов’язаними між собою, без кожної з яких не може бути позову:
— процесуально-правова — звернення до господарського суду про розв’язання спору, який виник по суті, й про захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу;
— матеріально-правова — спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка вказана в позовній заяві та підлягає розгляду по суті у встановленому законом порядку.
Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову складають підстава і предмет позову. Ці елементи індивідуалізують кожний конкретний позов. Залежно від елементів позову визначаються спрямованість і обсяг дослідження справи, визначається тотожність позовів. Позивач має право змінити предмет і підставу позову, а змінюючи позов (підставу або предмет), позивач, як правило, змінює свої вимоги до відповідача.
Предметом позову слід вважати конкретну матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі.
Законодавством передбачається, що в позовній заяві повинна бути вказана вимога позивача з посиланням на закон, а якщо позов подано до кількох відповідачів — вимоги щодо кожного з них (п. 4 ст. 54 ГПК). Ці вимоги позивача до відповідача повинні ґрунтуватись на фактичних обставинах по справі. Закон вимагає, щоб у позовній заяві були вказані обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, та щоб позивач вказав спірне правовідношення, зробив посилання на законодавство (п. 5 ст. 54 ГПК).
Господарський суд захищає спірне право і задовольняє позов, якщо спірне право підлягає захисту, або відмовляє в позові, якщо потрібно захищати право відповідача.
Підставу позову становлять фактична й правова підстави.
Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Як правило, підстава має складний фактичний склад. Ці юридичні факти, фактичні обставини складають фактичну підставу позову. Правова підстава позову — це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується вимога позивача.
Зважаючи на процесуальну мету, яку має позивач, подаючи свою вимогу до відповідача, тобто залежно від характеру матеріально-правової вимоги, яку подає позивач до відповідача, позови поділяються на певні види.
Позов про визнання має на меті захист інтересів позивача, який вважає, що має певні суб’єктивні права, але вони оспорюються іншою особою. Позов про присудження містить вимогу позивача визнати його певні суб’єктивні права, відповідно до яких відповідач повинен здійснити певні дії (так званий виконавчий позов). Позов про перетворювання спрямований на припинення, зміну, іноді виникнення нового матеріального правовідношення.
Правом на позов є право порушити й підтримати судовий розгляд конкретного господарського спору в господарському суді з метою його вирішення, право на правосуддя з конкретного господарського спору.
В понятті права на позов (як і понятті позову) виступають дві нерозривно зв’язані між собою правомочності. Право на позов включає право на подання позову й право на задоволення позову, а дві сторони позову (процесуально-правова і матеріально-правова) як єдиного поняття виявляються у двох аспектах права на позов.
Право на позов є самостійним суб’єктивним правом позивача. А оскільки зміст права на позов складають дві правомочності — право на подання позову і право на задоволення позову, та якщо у позивача наявні обидві правомочності, то він має право на позов, і його порушене або оспорюване право отримує захист у господарському суді при винесенні рішення по справі й може бути реалізоване.
Отже, право на позов у конкретному господарському процесі реалізується, з одного боку, як правило, на порушення процесу по спору між сторонами, а з іншого боку — воно виявляється як право на позитивний результат процесу по цьому спору, тобто право на отримання захисту порушеного або оспорюваного матеріального права в господарському суді.
Таким чином, право на позов — це не саме порушене суб’єктивне право, а можливість отримання його захисту у визначеному процесуальному порядку, у визначеній процесуальній позовній формі, разом із тим примусової його реалізації.
У господарському процесі право на судовий захист реалізується в праві на позов у господарському процесі. Наявність або відсутність права на подання позову, тобто процесуально-правова сторона права на позов виявляється при прийнятті позовної заяви. За відсутності у позивача права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Матеріально-правова сторона права на позов, тобто права на задоволення позову, перевіряється в засіданні господарського суду при вирішенні спору.
У випадку обґрунтованості вимог позивача до відповідача як з фактичної, так і з юридичної сторони позов підлягає задоволенню, оскільки у позивача буде право на задоволення позову. За відсутності права на задоволення позову настане відмова у позові. Тому закон вимагає, щоб у резолютивній частині рішення містився висновок судді про задоволення або про відмову у позовній вимозі (ст. 84 ГПК). А це зумовлено наявністю або відсутністю у позивача права на задоволення позову.
Господарський суд приймає позовну заяву тільки за наявності зазначених умов, які в теорії набули назву передумов права на подання позову. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав (умов), за наявності яких настає відмова в прийнятті позовної заяви.
Однією з передумов права на подання позову є те, що спір має бути підвідомчим господарському суду. У випадку відсутності такої передумови позивач не має права на подання позову. Крім того, не підлягають розгляду в господарському суді вимоги, які не захищає не тільки господарський суд, а й усі інші органи. Маються на увазі вимоги, які закон не захищає, які взагалі не можуть бути предметом розгляду і захисту жодним з органів, які здійснюють юрисдикційну діяльність, тобто вимоги неправового характеру, які не підлягають захисту.
Інша передумова права на подання позову — відсутність рішення зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав господарського суду або іншого органу, який вирішує спори в межах своєї компетенції або справі у провадженні цих органів з такого спору, тобто по тотожному позову.
Третьою передумовою є наявність статусу юридичної особи або статусу громадянина — суб’єкта підприємницької діяльності як у позивача, так і відповідача.
За відсутності хоча б однієї з наведених передумов настає відмова у позові. Про відмову у прийнятті позовної заяви суддя виносить ухвалу, яка не пізніше п’яти днів з дня надходження позовної заяви надсилається сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі. Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.
Господарський процесуальний кодекс України надає позивачеві й відповідачеві рівні можливості, рівні права й обов’язки по захисту інтересів у процесі (в ході) судового розгляду.
Захист відповідача проти позову здійснюється шляхом використання матеріально-правових і процесуально-правових засобів. Відповідач має право подання заперечення проти позову — такі матеріально-правові й процесуально-правові права, а також можливість випливатимуть зі змагального характеру господарського процесу.
Матеріально-правовий захист відповідача проти позову вчиняється з тим, щоб спростувати даний позов по суті. Відповідач може стверджувати і доводити, що немає підстав позову — як фактичних, так і правових (юридичних актів і відповідних нормативно-правових актів). Господарський суд при зіставленні норм матеріального права з фактичними обставинами справи може виявити відсутність юридичних фактів, на які посилається відповідач.
Головна мета і сенс матеріально-правових заперечень проти позову — це подання доводів про те, що відсутнє суб’єктивне матеріальне право про захист, який просить позивач. Наслідком успішного матеріально-правового захисту проти позову буде винесення господарським судом рішення про відмову позивачеві в задоволенні його вимог.
Процесуально-правові заперечення проти позову — це доводи відповідача, якими він прагне довести неправомірність даного судового процесу. Відповідач може стверджувати й доказувати, що справа не може бути розглянута господарським судом через обставини, які припиняють або роблять неможливим розгляд даної справи в суді. Наслідком успішного процесуально-правового захисту буде прийняття ухвали суду про припинення провадження по справі або залишення позову без розгляду.
Заперечення проти позову можуть бути висловлені в різних заявах та клопотаннях позивача. Крім того, Господарський процесуальний кодекс України передбачає певну форму об’єднання всіх заперечень відповідача на поданий позов — відзив на позовну заяву. Подання відзиву на позовну заяву (ст. 59 ГПК) є правом відповідача і його засобом захисту. Надсилається відзив господарському суду з документами, що підтверджують заперечення проти позову. Відзив повинен містити найменування позивача і номер справи; мотиви повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на законодавство, а також докази, що обґрунтовують відхилення позовної вимоги; перелік документів та інших доказів, що додають до відзиву (у тому числі про надіслання копій відзиву). Відзив підписується повноважною особою відповідача або його представником (у такому випадку додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника відповідача). Копія відзиву з необхідними документами надсилається сторонам (позивачеві, іншим відповідачам, прокуророві, який бере участь у господарському процесі).
Наявність подання зустрічного позову є одним з основних процесуальних засобів захисту прав відповідача в господарському процесі. Відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для розгляду з первісним позовом (ст. 60 ГПК).
Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами по справі. Такий позов є не тільки засобом захисту відповідача проти зустрічного позову, а й процесуальним засобом задоволення його самостійних вимог.
Оскільки зустрічний позов має бути подано тільки в процесі, який вже виник, то сторони змінюють своє становище, яке у них було спочатку. Відповідач по зустрічному позову стає позивачем, а первісний позивач перетворюється у відповідача у зустрічному позові. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним.
Подання зустрічного позову проводиться за загальними правилами подання позовів у господарському процесі. Отже, має додержуватися претензійний (досудовий) порядок врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством, має бути сплачено державне мито, позовна заява подана за формою і змістом згідно з вимогами ст. 54 ГПК. На зустрічний позов поширюються й норми про відмову в прийнятті та поверненні позовної заяви.
Гарантією захисту прав учасників господарського процесу є забезпечення позову. Інститут забезпечення позову спрямований на реальне і повне відновлення майнових прав учасників господарського процесу, порушених внаслідок неправомірних дій інших осіб. Мета забезпечення позову — гарантувати належне і правильне виконання рішення господарського суду.
Під забезпеченням позову розуміється прийняття господарським судом передбачених законом засобів, які гарантують можливість реального виконання майбутнього рішення господарського суду.
Господарський суд має право вжити заходів до забезпечення позову за заявою сторони (позивача, відповідача, третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору), прокурора, його заступника, який подав позов або зі своєї ініціативи (ст. 66 ГПК). Забезпечення позову може мати місце в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів призведе до ускладнення чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду. Вимоги про забезпечення позову можуть бути викладені як у позовній, так і в окремій заяві.
Про забезпечення позову виноситься ухвала, яка може бути оскарженою. Стаття 67 ГПК містить вичерпний перелік заходів до забезпечення позову. Позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Інші засоби, не передбачені законом, застосовуватись не можуть. Поряд із цим можливо прийняття з однієї справи кількох засобів забезпечення позову.
Арешт майна або грошових сум втілюється в забороні господарським судом розпорядження відповідним майном або грошовими сумами, які належать відповідачеві. Майно та гроші можуть знаходитись як у відповідача, так і в інших осіб. Арешт майна або грошових сум є найбільш розповсюдженою формою забезпечення позову господарським судом.
Арешт майна не перешкоджає користуванню ним, якщо це не спричинить його наступного знищення або зменшення його цінності. Таке майно не може бути продане, змінене, подароване, здане в найом, закладене або знищене.
Арешт на грошові суми як засіб забезпечення позову не гарантує, що у випадку його задоволення присуджена сума буде стягнута в першочерговому порядку. Прийняття зазначеного засобу не може порушити черговість списання грошових сум, встановлених законодавством.
Заборона відповідачу або іншим особам вчиняти певні дії має на меті зберегти в подальшому положення, яке існує, до прийняття рішення. Зупинення стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку, зачіпає безпосередньо інтереси інших осіб, тому такий засіб повинен застосовуватись після ретельного розгляду цього питання.
Законодавство передбачає можливість скасування забезпечення позову (ст. 68 ГПК). Питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.
Правова природа забезпечення позову визначається правовою природою самого позову. Прохання позивача про забезпечення позову є проханням про забезпечення своєї матеріально-правової вимоги до відповідача, реалізувати яку без вжиття необхідних засобів до забезпечення позову в майбутньому може стати неможливим.
иникає можливість застосування до несправного суб’єкта процесуальних (штрафних) санкцій.
Поиск по сайту: