Тема 13. Рішення, ухвала, постанова господарського суду

Діяльність господарського суду відбувається в суворо визначеній процесуальній формі. В процесі розгляду і вирішення спорів, віднесених до його компетенції, господарський суд здійснює різні процесуальні дії з усіх питань, які виникають у ході господарського процесу на його певних стадіях, і висловлює судження по суті спору, який розглядається, в цілому.
Господарський суд є органом судової влади, який наділений владними повноваженнями по застосуванню норм матеріального і процесуального права. Свої владні повноваження господарський суд втілює у формі своїх актів — рішень, ухвал, постанов. Господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов’язкових до виконання на всій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення й постанови господарських судів приймаються іменем України (ст. 4-5 ГПК).
Всі господарські суди, які виступають в якості судів першої інстанції, приймають рішення і ухвали. Суди апеляційної й касаційної інстанцій приймають постанови і ухвали.
Важливим судовим актом місцевого господарського суду — суду першої інстанції є рішення. Його значення полягає в тому, що воно є основним актом правосуддя, який приймається після розгляду і вирішення справи по суті (задоволення позову, відмова у позові повністю або частково) (ст. 82 ГПК).
Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів в суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позовні вимоги повністю або відмовляє в їх задоволенні.
Поняття рішення розкривається через низку притаманних йому ознак. Рішення: акт органу судової влади; це акт правозастосування, який містить у собі одночасно наказ і підтвердження. Наказ в рішенні господарського суду є виявленням владного характеру рішення господарського суду, підтвердження в рішенні віддзеркалює усунення господарським судом спору про право і констатації наявності матеріально-правових відносин, суб’єктивних прав і обов’язків. Рішення господарського суду як правозастосовуючий акт виступає в якості акту індивідуального піднормативного регулювання; є процесуальним актом — документом, оскільки виноситься в певній формі й у визначеному законом порядку, повинен мати вказані у законі зміст і реквізити.
Значення рішення полягає в тому, що воно припиняє спір про право, оскільки він розглянутий по суті і закінчує судочинство по справі, воно відновлює законність, порушену однією зі сторін, впорядковує відносини господарського обороту.
У випадках, коли спір сторін не вирішується по суті, господарський суд виносить ухвалу (ст. 86 ГПК). На відміну від рішення, ухвала господарського суду виноситься і по окремих питаннях, які виникають в період розгляду спору.
Постанови господарського суду приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень господарського суду, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції судових рішень господарського суду, які набрали законної сили.
Рішення господарського суду з конкретної справи — це передусім акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється у безспірне, яке належить примусовому виконанню. Саме з моменту винесення рішення господарського суду і набрання законної сили можливість примусового здійснення суб’єктивного права, яке підтверджується судом, перетворюється в дійсність.
Матеріально-правові наслідки рішення господарського суду настають внаслідок того, що рішення санкціонує конкретні відносини, абстрактне вираження якого дано у нормі права. Рішення господарського суду, незалежно від того, задоволений позов або в ньому відмовлено, не змінює своєї суті акта захисту права. Якщо позов задовольняється, то право, яке оспорювалось відповідачем, належить примусовому виконанню (здійсненню). Якщо у позові відмовлено, відповідач звільнюється від відповідальності й зобов’язання виконання, якого вимагав позивач. Таким чином, рішення господарського суду перешкоджає новій спробі позивача домагатися примусового виконання зобов’язання відповідача, відсутність якої встановлено рішенням господарського суду, оскільки в силу закону позивач не має права вдруге звертатися до господарського суду з тотожнім позовом. Правове значення рішення суду полягає також у тому, що раніше спірні правові відношення після прийняття рішення набувають суворої визначеності, сталості, матеріально-правової обов’язковості.
Значення й сутність рішення господарського суду визначаються правовою природою органу, який виносить це рішення. Таким чином, рішення господарського суду є актом захисту порушеного або оспорюваного права сторін.
Рішення господарського суду як правозастосовчий акт та одночасно акт судової влади повинно відповідати певним вимогам, які формуються в законі та випливають із суті рішення господарського суду. При цьому вимоги до рішення характеризують і його зміст, і порядок його прийняття, оскільки важливими є зміст, форма й порядок прийняття рішення господарського суду.
Згідно зі ст. 82 ГПК, господарський суд приймає рішення при вирішенні господарського спору по суті, тобто при задоволенні позову чи при відмові у позові частково або повністю.
Рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально — більшістю голосів суддів. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати рішення і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом. Зокрема, рішення господарського суду має ґрунтуватися на повному з’ясуванні таких питань: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі? якими доказами вони підтверджуються? чи не виявлено в процесі розгляду справи фактичних обставин, що набули суттєвого значення для вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин? яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи? яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення господарського спору?
Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин (ст. 84 ГПК).
У вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб.
Описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників господарського процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці знаходження).
У мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній із заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
При задоволенні позову в резолютивній частині вказуються найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов’язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення; суми, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у п.п. 4 і 5 ч. 2 ст. 83 ГПК); найменування і номер рахунка, з якого підлягають стягненню грошові суми; найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна); найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.
У спорі, що виник при укладанні чи зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір — умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.
В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору (його частини) недійсним, коли господарський суд визнає недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
При задоволенні заяви про визнання акта недійсним у резолютивній частині вказується найменування акта й органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).
В резолютивній частині рішення вказується також про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.
Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, у рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При розгляді первісного й зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.
Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи. За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог законодавства.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією (ст. 85 ГПК).
Рішення розсилається сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після його прийняття, або вручається їм під розписку (ст. 87 ГПК).
За загальним правилом господарський суд, який прийняв рішення, не має права його змінити або скасувати. Лише у випадках, прямо зазначених у господарському процесуальному законодавстві, судові рішення можуть бути виправлені тим самим господарським судом, який прийняв рішення. Способами виправлення недоліків рішення, яких припустився господарський суд, та виправлення допущених господарським судом помилок є відповідно прийняття додаткового рішення, ухвали та роз’яснення й виправлення рішення, ухвали.
Згідно зі ст. 88 ГПК суддя має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь у господарському процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:
— з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;
— не вирішено питання про розподіл судових витрат або про повернення державного мита з бюджету.
Зазначений перелік є вичерпним. Прийняття додаткового рішення здійснюється, як правило, тим самим суддею (складом суду), що приймав первісне рішення. Додаткове рішення, ухвала можуть бути оскаржені.
Суддя за заявою сторони чи державного виконавця роз’яснює рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх зміст, а також за заявою сторони або за своєю ініціативою виправляє допущені в рішенні, ухвалі описки чи арифметичні помилки, не зачіпаючи суті рішення (ст. 89 ГПК). Про роз’яснення рішення, ухвали, а також про виправлення описок чи арифметичних помилок виноситься ухвала.
Ухвали господарського суду — це судові господарські акти, які приймає господарський суд, що не вирішують спір сторін по суті — на відміну від рішення. Ухвали господарського суду вирішують певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення.
Ухвали господарського суду відрізняються за своїм характером і наслідками.
За правовими наслідками відрізняються ухвали, які виносяться в процесі розгляду справи, що забезпечують розвиток господарського процесу, та ухвали, якими закінчується розгляд спору без винесення рішення по суті. Останні — ухвали про припинення провадження по справі й залишення позову без розгляду (ст.ст. 80, 81 ГПК). З прийняттям цих ухвал господарський процес припиняється без розгляду справи по суті. Це і є форма закінчення справи без розгляду.
Ухвали господарського суду за їх змістом також розділяються на види. Відмінність зазначених ухвал від усіх інших полягає в тому, що вони припиняють можливість подальшого руху справи, є єдиними ухвалами, які виносяться по справі, що мають значення судового рішення.
Підготовчі ухвали приймаються до розгляду справи по суті й вирішення її у судовому засіданні. Цими ухвалами вирішуються окремі питання процесуального характеру, які виникають при порушенні справи, поданні позову та підготовці матеріалів справи до судового розгляду — відмова у прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК), прийняття позовної заяви (ст. 64 ГПК) тощо.
При підготовці справи до судового розгляду багаточисельні дії судді можуть бути реалізовані у вигляді низки ухвал про залучення до участі у процесі третіх осіб, витребування доказів, залучення іншого відповідача та інше.
У стадії вирішення справи по суті господарський суд приймає ухвали, які сприяють винесенню законного й обґрунтованого рішення, спрямовані на захист прав і законних інтересів сторін і допомагають ходу процесу і його руху. Це ухвали про відкладення розгляду справи (ст. 77 ГПК) і про зупинення провадження у справі (ст. 79 ГПК).
Є ухвали, які виносяться вже після розгляду справи по суті. Зокрема, ухвала про виправлення судового рішення (ст. 89 ГПК). Є ухвали, які спрямовані на забезпечення виконання рішення суду, — це ухвали з питань забезпечення позову (ст. 67 ГПК).
У стадії виконання рішення господарський суд приймає ухвали про видачу дубліката наказу (ст. 120 ГПК), про відстрочку або розстрочку виконання, зміну способу та порядку виконання рішення (ст. 121 ГПК) та інші.
В ухвалі вказуються питання, по якому вона виноситься, мотиви, за якими суд дійшов своїх висновків, та висновок з питання, яке розглядалось.
Зміст ухвали аналогічний змісту рішення, вона також складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Згідно зі ст. 86 ГПК ухвала має містити:
— найменування господарського суду, номер справи і дату винесення ухвали, найменування сторін, ціну позову, вимогу позивача, прізвище судді (суддів), представників сторін, прокурора, інших осіб, які брали участь у засіданні (із зазначенням їхніх посад);
— стислий виклад суті спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала;
— мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство;
— висновок з розглянутого питання;
— вказівку на дії, що їх повинні вчинити сторони, інші підприємства, організації, державні та інші органи та їх посадові особи у строки, визначені господарським судом.
Ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь у господарському процесі, третім особам у п’ятиденний строк після їх прийняття.
Прийняття додаткової ухвали, роз’яснення і виправлення ухвали передбачено ст. 88, 89 ГПК.
Діюче законодавство передбачає ще один вид ухвали — окрема (ст. 90 ГПК). Якщо при вирішенні господарського спору виявляється порушення законності або мають місце недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, господарський суд виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам. Окрема ухвала може бути оскаржена у встановленому порядку, обумовленому в Господарському процесуальному кодексі України.
Судові рішення господарського суду, які не набрали законної сили, можуть бути переглянуті в апеляційному порядку, судові рішення господарського суду, які набрали законної сили, можуть бути переглянуті в касаційному порядку. За наслідками перегляду апеляційної та касаційної інстанції господарський суд відповідної компетенції іменем України ухвалює мотивовану постанову. Постанова приймається більшістю голосів суддів та викладається у письмовій формі. Жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий суддя голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням більшості складу колегії суддів, зобов’язаний підписати постанову і має право викласти письмово свою окрему думку, яка долучається до справи, але не оголошується.
Постанова апеляційної та касаційної інстанцій набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі у п’ятиденний строк з дня її прийняття.
Перегляд в апеляційному порядку судових рішень місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд.
У постанові апеляційної інстанції (ст. 105 ГПК) вказуються:
— найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;
— підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення;
— доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);
— обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;
— у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду — доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;
— висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Вищий господарський суд України переглядає рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду, які набрали законної сили.
У постанові касаційної інстанції (ст. 111-11 ГПК) мають бути зазначені:
— найменування касаційної інстанції, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;
— найменування сторін і найменування особи, яка подала касаційну скаргу (подання);
— найменування місцевого господарського суду або апеляційного господарського суду, рішення, постанова якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, постанови, прізвище судді (суддів);
— стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду;
— підстави, з яких оскаржено рішення, постанову;
— доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу (подання);
— мотиви, за якими касаційна інстанція не застосовує закони та інші нормативні правові акти, на котрі посилалися сторони, а також закони та інші нормативно-правові акти, якими керувався суд, приймаючи рішення;
— у разі скасування або зміни рішення, постанови — мотиви, за якими касаційна інстанція не погодилася з висновками суду першої або апеляційної інстанції;
— висновки за результатами розгляду касаційної скарги (подання);
— дії, що їх повинні виконати сторони та суд першої інстанції у разі скасування рішення, постанови і передачі справи на новий розгляд;
— новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
У випадках, передбачених статтею 111-15 ГПК, Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду.
За результатами розгляду касаційної скарги (подання) більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови Вищого господарського суду України, ухвалюється постанова Верховного Суду України. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови. Постанова надсилається сторонам у справі в п’ятиденний строк з дня її ухвалення.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає.

Поиск по сайту: