 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Тема 20. Міжнародно-правові проблеми вирішення господарських (економічних) спорів
Для вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародної торгівлі та інших видів міжнародних економічних зв’язків, в Україні діє міжнародний комерційний арбітраж. Комплексне врегулювання його діяльності здійснюється Законом України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. з урахуванням положень про такий арбітраж, які є в міжнародних договорах України.
До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін можуть передаватися:
— спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв’язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї зі сторін знаходиться за кордоном;
— спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об’єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб’єктами права України.
Зацікавлені сторони можуть звертатися до міжнародного комерційного арбітражу за наявності укладеної між ними арбітражної угоди. Арбітражна угода — це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, мають вони договірний характер чи ні.
Арбітражна угода укладається в письмовій формі та може бути у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. В будь-якому випадку вона вважається укладеною в письмовій формі, якщо міститься у документі, підписаному сторонами або укладена шляхом обміну листами, повідомленням по телетайпу, телеграфу чи з використанням інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди, або шляхом обміну позовною заявою та відзивом на позов, в яких одна зі сторін стверджує наявність угоди, а інша проти цього не заперечує. Посилання в угоді на документ, що містить арбітражне застереження, є арбітражною угодою за умови, що угода укладена в письмовій формі, й це посилання є таким, що робить згадане застереження частиною угоди.
Суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка зі сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі й направити сторони до арбітражу, якщо визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Міжнародний комерційний арбітраж (третейський суд) може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Арбітражне застереження, що є частиною договору, не залежить від інших умов договору. Винесення арбітражем рішення про недійсність договору не тягне за собою недійсність арбітражного застереження.
Сторони можуть на свій розсуд домовитись про процедуру розгляду справи міжнародним комерційним арбітражем, а в разі відсутності такої угоди арбітраж може вести арбітражний розгляд таким чином, яким вважає належним.
Сторони можуть за власним розсудом визначати кількість арбітрів. Якщо вони не визначать цієї кількості, то призначаються три арбітри. Арбітром може бути особа будь-якої країни (країни сторін або іншої), якщо сторони не домовились про інше. Сторони можуть узгодити процедуру призначення арбітрів. У разі відсутності такої угоди при арбітражі з трьома арбітрами кожна сторона призначає одного арбітра, і двоє призначених визначають третього арбітра. Якщо таке не виконується протягом встановленого часу, а також при арбітражі з одноособовим арбітром, та сторони не домовляться про вибір арбітрів, на прохання будь-якої сторони арбітр призначається Президентом Торгово-промислової палати України, при якій діє Міжнародний комерційний арбітражний суд. При вирішенні спору міжнародним комерційним арбітражем передбачена можливість відводу арбітра, а також припинення його повноважень (мандата).
У разі необхідності, на прохання будь-якої сторони, якщо сторони не домовились про інше, арбітраж може розпорядитися про вжиття якою-небудь стороною таких забезпечувальних заходів щодо предмету спору, які він вважає необхідними. Арбітраж може зажадати від будь-якої сторони надати належне забезпечення у зв’язку з такими заходами.
Сторони можуть на свій розсуд домовитись про місце розгляду спору. В разі відсутності такої домовленості місце визначається арбітражем з урахуванням обставин справи.
За відсутності домовленості між сторонами про мови (мову), які використовуватимуться в арбітражному розгляді, арбітраж визначає мови (мову), які повинні використовуватися під час розгляду.
Протягом строку, погодженого сторонами або визначеного арбітражем, позивач повинен заявити про обставини, що підтверджують його позовні вимоги, про питання, що підлягають вирішенню, та про зміст своїх позовних вимог, а відповідач повинен заявити свої заперечення з цих причин, якщо тільки сторони не домовилися про інше щодо необхідних реквізитів таких заяв. Разом зі своїми заявами сторони можуть подати всі документи, які мають відношення до справи, або можуть зробити посилання на документи чи інші докази, які вони представлятимуть надалі. В ході арбітражного розгляду, якщо сторони не домовились про інше, будь-яка сторона може змінити або доповнити свої позовні вимоги або заперечення щодо позову, якщо тільки арбітраж не визнає недоцільним дозволити таку зміну або доповнення з урахуванням допущеної затримки.
За умови дотримання будь-якої іншої угоди сторін арбітраж приймає рішення про те, чи проводити усне слухання справи для представлення доказів або усних дебатів, чи здійснювати розгляд тільки на підставі документів та інших матеріалів. Проте, крім того випадку, коли сторони домовились не проводити усного слухання, арбітраж повинен провести таке слухання на відповідній стадії розгляду, якщо про це просить будь-яка зі сторін.
Всі заяви, документи або інша інформація, що подаються однією зі сторін арбітражу, повинні бути передані іншій стороні, а також сторонам повинні бути передані будь-які висновки експертів або інші документи доказового характеру, на яких арбітраж може базуватися при прийнятті свого рішення.
У випадках, коли (якщо сторони не домовились про інше) без зазначення поважної причини:
- позивач не подає свою позовну заяву згідно з вимогами законодавства — арбітраж припиняє розгляд;
- відповідач не подає своїх заперечень щодо позову згідно з вимогами законодавства — арбітраж продовжує розгляд, не розцінюючи таке неподання само по собі як визнання тверджень позивача;
- будь-яка сторона не з’являється на слухання або не подає документальні докази — арбітраж може продовжити розгляд та прийняти рішення на підставі доказів, які є у справі.
Арбітраж або сторона за згодою арбітражу можуть звернутися до компетенції суду цієї держави з проханням про сприяння в отриманні доказів.
Арбітраж вирішує спір згідно з такими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави повинно тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм. У разі відсутності якої-небудь вказівки сторін арбітраж застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними. В усіх випадках арбітраж приймає рішення згідно з умовами угоди й урахуванням торгових звичаїв, що стосуються даної угоди.
Арбітражний розгляд припиняється остаточним арбітражним рішенням (про вирішення спору по суті або про мирову угоду) або постановою арбітражу про припинення арбітражного розгляду.
При арбітражному розгляді колегіальним складом арбітрів будь-яке рішення арбітражу, якщо сторони не домовились про інше, повинно бути винесено більшістю арбітрів. Арбітражне рішення повинно бути винесено у письмовій формі та підписано одноособовим арбітром або арбітрами. При колегіальному арбітражному розгляді достатньо наявності підписів більшості всіх членів арбітражу за умови зазначення причини відсутності інших підписів. Після винесення арбітражного рішення кожній стороні повинна бути передана його копія.
Якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулюють спір, арбітраж припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень зі свого боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах (мирова угода). Таке арбітражне рішення має таку саму ж силу і підлягає виконанню так само, як і будь-яке інше арбітражне рішення щодо суті спору.
Арбітраж приймає постанову про припинення арбітражного розгляду, коли:
— позивач відмовляється від своєї вимоги, якщо тільки відповідач не висуне заперечень проти припинення розгляду й арбітраж не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні спору;
— сторони домовляються про припинення розгляду;
— арбітраж визнає, що продовження розгляду стало з якоїсь причини непотрібним або неможливим.
Прийняте арбітражне рішення може бути виправлене та роз’яснене у випадках, передбачених законодавством. У разі необхідності, передбаченої законодавством, може бути прийняте додаткове рішення. Законодавство передбачає також можливість оспорювання арбітражного рішення.
Арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається обов’язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням і дотриманням вимог законодавства.
| СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЬ (ГОСПОДАРСЬКЕ ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВО) |
| Апеляційне провадження як стадія господарського процесу є сукупністю дій суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюються з метою перевірки законності та обґрунтованості судових актів місцевих господарських судів, які не набрали законної сили та повторного розгляду справи по суті. Виконання рішення господарського суду — реальний захист відновлення порушених суб’єктивних прав особи. Висновок судового експерта — засіб доказування, який містить докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені господарським судом питання. Відкладення розгляду справи — відстрочка вирішення спору по суті з призначенням часу наступного засідання зі справи. Воно полягає у перенесенні засідання на інший строк із тим, щоб забезпечити необхідні умови вирішення спору. Відповідачами є підприємства, установи, організації і громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, яким пред’явлено позовну вимогу. Відповідач — це особа, яка, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необґрунтовано, на думку позивача, оспорює його права і внаслідок цього притягується до відповіді за позовом та проти якої порушено справу. Господарське процесуальне право — система юридичних норм, які регулюють діяльність господарського суду та інших зацікавлених осіб, пов’язану зі здійсненням правосуддя зі справ компетенції господарського суду. Господарський процес — встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, яка спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання. Господарські процесуальні правовідносини — відносини, які виникають між суддею та іншими учасниками процесу під час розгляду й вирішення господарських спорів та інших справ, у процесі перегляду рішень господарського суду їх виконання. Господарські суди — спеціалізовані суди в рамках системи судів загальної юрисдикції держави, які здійснюють правосуддя в господарських відносинах. Державне мито — обов’язковий платіж за дії, які здійснює господарський суд з розгляду, вирішенню, перегляду господарських справ. Розмір державного мита визначено законом і залежить від характеру та ціни позову. Державне мито сплачується або стягується в дохід державного бюджету. Досудове врегулювання господарських спорів — це повідомлення відповідачеві про порушення ним законних інтересів і прав контрагента шляхом подання претензії, з пропозицією усунення порушення і задоволення претензійних вимог без звернення до господарського суду. Визнання і задоволення претензійних вимог є добровільним урегулюванням спору. Доказування — складний процес, який охоплює розумову й процесуальну діяльність його суб’єктів з обґрунтування якого-небудь положення і виявлення якогось знання на підставі дослідженого. Допустимість доказів означає, що суд обмежений нормами права при виборі засобів доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Елементи позову — це його складові частини, якими вичерпується його зміст. Зміст позову становлять підстава і предмет позову. Забезпечення позову — прийняття господарським судом передбачених законом засобів, які гарантують можливість реального виконання майбутнього рішення господарського суду. Загальновідомість факту — це коли про факт знає значне коло осіб і він повинен бути відомим складу суду, який розглядає справу. Залишення позову без розгляду — закінчення розгляду справи господарським судом без винесення рішення у випадку, коли при її розгляді виявлено недодержання позивачем деяких зобов’язань у процесі, що виключає можливість вирішення спору по суті. Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, можна знову звернутися з ним до господарського суду. Зупинення провадження у справі — припинення процесуальних дій за справою на невизначений строк за наявності таких обставини, що перешкоджають подальшому розгляду справи і час їх усунення не можна точно встановити. Зустрічний позов — матеріально-правова вимога відповідача до позивача, подана для розгляду в тому самому процесі, який порушено за позовом позивача до відповідача і де вони є сторонами за справою. Касаційне провадження як самостійна стадія господарського процесу є сукупністю процесуальних дій, які виникають і розвиваються між господарським судом касаційної інстанції та особами, що беруть участь у справі з метою перевірки судових рішень місцевих та апеляційних господарських судів, які набрали законної сили, а у визначених господарським процесуальним законодавством випадках перевірки постанов Вищого господарського суду України. Наказ господарського суду — виконавчий документ, що видається на виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду. Належність доказів — це властивість, пов’язана зі змістом судових доказів. Докази, які підтверджують або спростовують існування обставин предмета доказування, є належними. Перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами — стадія господарського процесу, з перегляду незаконності чи необґрунтованості судового акта у зв’язку з нововиявленими обставинами, й не пов’язаний із судовою помилкою, оскільки в основу судового акта, що переглядається, було покладено правильні висновки на підставі оцінки зібраних у справі доказів. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази — це предмети, які відображають (віддзеркалюють) відомості, які мають значення для справи, за допомогою доступних для сприйняття їх людиною засобів. Підвідомчість — розмежування кола справ між судами, господарськими судами та адміністративними органами. Підвідомчість або предметна компетенція господарських судів — коло справ, віднесених законодавством до розгляду й вирішення системою господарських судів України. Підставу позову становлять фактична й правова підстави. Фактична підстава позову — це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову — це посилання у позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких обґрунтовується вимога позивача. Підсудність розмежовує підвідомчі господарським судам справи між відмінними елементами господарської судової системи. Позивачами є підприємства, установи, організації та громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Позивач — це особа, яка передбачувано є володарем спірного права або охоронюваного законом інтересу і яка звертається до господарського суду за захистом, оскільки вона вважає, що її право порушено або необґрунтовано оспорюється відповідачем. Позов у господарському процесі — спірна правова вимога однієї особи до іншої, яка випливає з матеріально-правового відношення, заснованого на юридичних фактах і поданого до господарського суду для розгляду та вирішення у суворо визначеному процесуальному порядку. Право на звернення до господарського суду — потенційна можливість суб’єкта господарювання (підприємницької діяльності) на звернення в юрисдикційний орган в особі господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваних законом інтересів; перетворюється у суб’єктивне право конкретної особи у випадку наявності у неї інтересу в захисті права, тобто у випадку показу нею порушеного або оспорюваного права. Предмет доказування розуміють як сукупність фактів, що мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного й обґрунтованого рішення зі справи. Предмет позову — конкретна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка випливає зі спірного матеріально-правового відношення і з приводу якого господарський суд повинен прийняти рішення по справі. Представництво в господарському процесі — це діяльність представника при розгляді справи у судовому процесі, яка здійснюється від імені особи, яку представляють з метою досягти для неї найбільш сприятливого рішення, а також для надання їй допомоги у здійсненні своїх прав. Презумпційні (praesumptio) факти — факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Претензія — це письмове звернення до особи (майбутнього відповідача) про порушення ним прав і законних інтересів контрагента, з пропозицією усунення порушення і задоволення претензійних вимог без звернення до господарського суду. Преюдиційні (prаejudiciel) факти — це факти, що відносяться до попереднього судового рішення; означають визначеність деяких фактів, які не потрібно доказувати знову. Принципи господарського процесуального права — це його фундаментальні положення, основоположні правові ідеї, що визначають таку побудову господарського процесу, яка забезпечує винесення законних і обґрунтованих рішень. Припинення провадження у справі по суті означає закінчення діяльності господарського суду з розгляду спору через відсутність у позивача права на захист. У цьому випадку виключається можливість повторного звернення до господарського суду з даної справи. Прокурор є особливим позивачем, він не є учасником спірного матеріального правовідношення, може вступити у справу для представництва інтересів громадянина або держави. У прокурора особливий інтерес до порушеної справи, який визначається його посадовим становищем і необхідністю захисту публічно-правових інтересів у господарському суді. Процесуальний строк — це встановлений законом або судом проміжок часу, протягом якого повинно або може бути здійснено ту чи іншу процесуальну дію або закінчено певну частину провадження по справі. Постанова господарського суду — це акти господарського суду, що приймаються за наслідками перегляду судами апеляційної інстанції судових рішень господарського суду першої інстанції, які не набрали законної сили, та судами касаційної інстанції судових рішень господарського суду першої та апеляційної інстанцій, які набрали законної сили. Речовими доказами є предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Рішення господарського суду — це акт суду першої інстанції, яким суд на підставі достовірно встановлених при судовому розгляді фактів у суворій відповідності з нормами процесуального і матеріального права вирішує справу по суті, тобто задовольняє позов повністю або частково, чи відмовляє в його задоволенні. Рішення господарського суду з конкретної справи — це, передусім, акт, який владно підтверджує наявність або відсутність спірного правовідношення, його конкретний зміст, і, таким чином, спірне правовідношення перетворюється на безспірне, яке підлягає примусовому виконанню. Стадія господарського процесу — сукупність процесуальних дій з конкретної справи, об’єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Сторонами в господарському процесі (позивач і відповідач) є особи, між якими виник спір із матеріального правовідношення. Суддя господарського суду — носій судової влади, посадова особа, яка наділена повноваженнями здійснювати правосуддя з господарських відносин. Судовий експерт — особа, котра має спеціальні знання та зобов’язана за ухвалою господарського суду з’явитися на його виклик і дати мотивований висновок щодо поставлених їй питань. Судові витрати (державне мито та затрати) — це відповідні грошові кошти, які витрачаються у зв’язку з розглядом та вирішенням справ у порядку господарського судочинства і покладаються на сторони, третіх осіб із самостійними вимогами з метою їхнього відшкодування державі та спонукання заінтересованих осіб до врегулювання спорів згідно із законом без втручання суду. Судові витрати (затрати) — суми, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, послуги перекладача, адвоката, за проведення огляду і дослідження доказів у місці їх знаходження, виконання господарського рішення та інші. Розмір судових витрат прямо не залежить від характеру спору та ціни позову і є окремим із кожної конкретної справи залежно від фактично вчинених витрат. Грошові суми судових витрат виплачуються особам, для яких призначені. Територіальна підсудність дозволяє розмежувати предметну компетенцію господарських судів одного рівня залежно від місця розгляду спору. Третейський суд — форма вирішення правових спорів, яке здійснюється не державними судами, а третіми — відносно сторін спору приватними фізичними особами або третейськими суддями, які обрані самими сторонами чи обрані (призначені) у порядку, узгодженому сторонами чи певними законами, міжнародними договорами. Третейський суд — суд, обраний за угодою сторін для вирішення спору, який виник між ними. Треті особи із самостійними вимогами на предмет спору — це особи, які мають правовий зв’язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору та можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін за умови вживання заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, мають опосередковий зв’язок зі сторонами та можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їхні права або обов’язки щодо однієї з сторін. Ухвали господарського суду — це судові акти, які приймає господарський суд, якщо не вирішує спір сторін по суті та коли вирішує певні питання, які виникають у процесі розгляду справи, її виникнення, руху й припинення. Учасники господарського процесу — суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів. Обов’язковими учасниками господарського процесу є господарські суди (судді) і сторони (позивач і відповідач). Наявність інших учасників залежить від обставин конкретної справи. |
Поиск по сайту: