Правовий статус регулюється законом України «Про особисте селянське господарство»

Ознаки особистого селянського господарства:

─ спеціальне правове регулювання;

─ особисте селянське господарство може складатись з 1-ї особи або з членів 1-ї сім’ї, що спільно проживають і ведуть таке господарство;

─ наявність статусу суб’єкта непідприємницької діяльності (основна діяльність – неприбуткова);

─ не потребує реєстрації, але підлягає обліку, який здійснюють місцеві ради за місцем розташування земельної ділянки;

─ майнову основу особистого селянського господарства становить земельна ділянка у розмірі не більше 2 га землі, будинки, споруди, с/г техніка та інше майно набуте у власність членами особистого селянського господарства;

─ звернення стягнення на майно члена особистого селянського господарства допускається лише за рішенням суду;

─ державна підтримка особистого селянського господарства.

Припинення діяльності особистого селянського господарства може відбуватись:

─ за рішенням членів господарства;

─ якщо не залишилось жодного з членів особистого селянського господарства чи спадкоємця, який бажає продовження його ведення;

─ у разі припинення прав на земельну ділянку.

37. Благодійні та інші неприбуткові організації.

Участь неприбуткових організацій у господарському обороті обумовлена необхідністю матеріального забезпечення їх майнової діяльності не пов’язаної з їх участю в майнових відносинах.

До неприбуткових організацій належать:

─ адвокатські об’єднання, адвокатські бюро;

─ релігійні організації;

─ громадські організації;

─ політичні партії;

─ вищі навчальні заклади;

─ музеї;

─ профспілки тощо.

Спільні ознаки неприбуткових організацій:

─ спеціальне правове регулювання (наявність спеціальних законів);

─ діють на підставі статуту, положення, що затверджене вищим органом неприбуткової організації;

─ порядок створення і реєстрації передбачено спеціальним законом про певний вид неприбуткової організації;

─ в праві здійснювати неприбуткову господарську діяльність спрямовану на виконання статутних цілей і завдань неприбуткової організації;

─ можливість чи заборона створення підприємствами організацій і участь в таких організаціях встановлена законом;

─ у разі здійснення неприбутковою організацією діяльності у вигляді надання послуг чи виконання робіт, що підлягають обов’язковому ліцензуванню та сертифікації, така діяльність допускається тільки після проходження ліцензування і сертифікації.

38. Поняття, ознаки та види господарських організацій – органів господарського керівництва.

Суб'єкти організаційно-господарських повноважень - важлива категорія суб'єктів господарських правовідносин, серед яких особливе місце посідають організації (насамперед господарські), що здійснюють управління господарською діяльністю. Одним з різновидів таких організацій є господарське об'єднання.

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової лапки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань.

Правове становище ГО визначається ГК України (статті 118-127), законами: "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про банки та банківську діяльність" (статті 9-13), "Про кооперацію" (статті 30-33), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 26) та ін.

Основні риси ГО:

господарські організації корпоративного типу;

належність до організацій, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (у тому числі координацію їх діяльності) і є вторинними структурами;

вимоги до учасників ГО: наявність статусу юридичної особи;

основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та економічних завдань (досягнення спільних соціальних та економічних результатів);

відсутність спрямованості (мети) на отримання прибутку;

тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у випадках, передбачених Законом "Про захист економічної конкуренції) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО;

реєстрація в загальному для всіх юридичних осіб порядку (за деякими винятками);

добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комунальних та інших об'єднань, що створюються в розпорядчому порядку) з внесенням відповідних змін до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах.

Господарські об'єднання різноманітні, що зумовлює доцільність їх класифікації за різними критеріями. Види ГО:

за ознакою засад створення: (а) добровільні і (б) такі, що створюються в розпорядчому порядку. Добровільні господарські об'єднання створюються шляхом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому договорі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До господарських об'єднань, створених у розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в тому числі державні та комунальні господарські об'єднання), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створенні шляхом поглинання, заснування однією холдинговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ корпоративних підприємств і в інших випадках, передбачених законом;

за ознакою ступеня централізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з метою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються та основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого перебувають у повній фінансової залежності від одного або групи підприємців, який(які) в зв'язку з цим отримує(ють) значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання);

за ознакою обов'язкового установчого документа - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми);

за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки);

за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо;

за ознакою терміну діяльності - створені на визначений термін/строкові (консорціуми, промислово-фінансові групи) та без визначення строку діяльності (асоціації, корпорації, концерни);

за ознакою наявності чи відсутності в об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи (загальне правило, передбачене ч. 4 ст. 118 ГК України), і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово-фінансові групи та холдингові групи);

залежно від сфери діяльності підприємств/господарських організацій, що входять до складу ГО, або їх організаційно-правової форми (банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страховиків, об'єднання аудиторських організацій, об'єднання торговців цінними паперами та ін.).

Господарське об'єднання (ГО) - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організації низової лайки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об'єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань

Характерні ознаки ОСГ

Нормативно-правове регулювання: загальне - ГК (статті 118-127); спеціальне - закони: "Про холдингові компанії в Україні", "Про промислово-фінансові групи в Україні", "Про банки та банківську діяльність" (статті 9-13), "Про кооперацію" (статті 30-33), "Про сільськогосподарську кооперацію" (ст. 26) та ін.

Господарські організації корпоративного типу

Належність до організації!, які здійснюють управління діяльністю їх учасників (в т.ч. координацію їх діяльності) і є вторинними структурами

Вимоги до засновників та учасників ГО - наявність статусу юридичної особи

Основна мета діяльності - координація діяльності учасників і об'єднання їхніх зусиль для вирішення спільних соціальних та соціальних завдань, (досягнення спільних соціальних та економічних результатів); відсутність спрямованості (мсти) на отримання прибутку

Реєстрація в загальному для юридичних осіб порядку (відповідно до Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"), якщо закон не передбачає спеціального порядку, що має місце, наприклад, щодо банківських об'єднань, - ст. 9 Закону "Про банки і банківську діяльність) їх суб'єктів підприємницької діяльності порядку

Правовий титул майна ГО - юридичної особи: залежно від положень установчого документа ГО - право господарського відання чи право оперативного управління (ст. 123 ГК)

Управління ГО: а) вищий орган - збори повноважних представників учасників (зазвичай, в особі їх перших керівників): затверджує статут/установчий документ ГО та вносить зміни до нього; прийняття до ГО нових учасників та виключення учасників зі складу ГО; утворює виконавчий орган ГО відповідно до статут}' або засновницького договору; вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчого документа ГО; б) виконавчий орган (зазвичай колегіальний на чолі з його головою - генеральним директором або одноособовим): здійснює управління поточною діяльністю ГО відповідно до його установчого документа; здійснення управління поточною діяльністю ГО може бути доручено одного з підприємств (головного підприємства ГО) відповідно до умов установчого документа ГО

Тяжіння до монополізму, що зумовлює необхідність отримання згоди Антимонопольного комітету на створення ГО (у передбачених законом випадках) та здійснення цим органом контролю за функціонуванням ГО

Добровільність виходу учасників з ГО (за винятком державних, комунальних, та інших об'єднань, що створюються у розпорядчому порядку) з внесенням відповідних змій до установчих документів і відомостей державної реєстрації та збереженням за учасниками, які вийшли з ГО, їхніх зобов'язань по укладених договорах

Відсутність субсидіарної відповідальності об'єднання за зобов'язаннями його учасників та учасників об'єднання за зобов'язанням останнього, якщо установчим документом ГО не передбачено інше

Види ГО

1) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства - учасники об'єднання: а) державні (учасники об'єднання - державні підприємства), б) комунальні (учасники об'єднання - комунальні підприємства); в) приватно-колективні (учасники об'єднання - підприємства приватної та/або колективної власності); г) змішані: до складу об'єднання входять підприємства різних форм власності - публічної (державної та/або комунальної) та приватно-колективної

2) за ознакою ступеня нейтралізації управлінських повноважень - асоціації (створюються з мстою постійної координації господарської діяльності без надання об'єднанню права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників), корпорації (створюються на основі по­єднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників), концерни (учасники якого пере­бувають у повній фінансової залежності від одного або групи підприємців, який(і) в зв'язку з цим отримують значні повноваження щодо управління діяльності решти учасників об'єднання)

3) за ознакою обов'язкового установчого документу - договірні (асоціації, корпорації, промислово-фінансові групи) та статутні (концерни та консорціуми; державні та комунальні ГО, а також ГО, створені в розпорядчому порядку)

4) за галузевою ознакою - галузеві, тобто господарські об'єднання підприємств певної галузі (транспорту, зв'язку, вугільної промисловості тощо), міжгалузеві (до складу яких входять господарські організації різних галузей економіки)

5) за територіальною ознакою - республіканські, обласні, міські тощо

6) за ознакою наявності чи відсутності у об'єднання статусу юридичної особи - господарські об'єднання, які мають статус юридичної особи (загальне правило, якщо закон не передбачає іншого), і господарські об'єднання, які не мають такого статусу (до них належать промислово фінансові групи та холдингові групи)

7) Залежно від підстав створення ГО поділяються на: (а) добровільні та (б) створені у розпорядчому (примусовому) порядку. Добровільні ГО створюються шляхом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому договорі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання. До ГО, створених в розпорядчому (примусовому) порядку, належать об'єднання підприємств одного власника (в т.ч. державні та комунальні ГО), який приймає рішення про створення об'єднання та затверджує його статут, а також холдинги, створення шляхом поглинання, заснування однією холдинговою (материнською) компанією низки дочірніх господарських товариств/ корпоративних підприємств та в інших випадках, передбачених законом

8) залежно від сфери діяльності підприємств (організацій), що входять до складу ГО: банківські об'єднання, кооперативні об'єднання, об'єднання страхових організацій, об'єднання аудиторських організацій та ін.

9) за строковою ознакою: а) ГО, створені на невизначений строк; б) тимчасові ГО, створені на певний термін та/або для досягнення певної мети

39. Правове становище добровільних господарських об’єднань.

Добровільні господарські об'єднання створюються шляхом вільного волевиявлення їх засновників, що фіксується в засновницькому договорі та/або підписаному усіма засновниками статуті об'єднання.

Добровільні господарські об’єднання — це угрупування підприємств різних форм власності, які утворюються на свій розсуд для вирішення спільних задач. Такі об’єднання створюються у добровільному порядку, однак для входження в них підприємств — не власників майна, необхідно отримати згоду власника. Добровільність створення передбачає і вільний вихід з об’єднання в порядку, передбаченому установчими документами, крім підприємств — не власників майна, — лише зі згоди власника.

При входженні в об’єднання підприємства та організації зберігають права юридичних осіб, тобто не втрачають своєї самостійності. Функції, права й обов’язки добровільного господарського об’єднання формуються за рахунок делегування йому функцій, прав та обов’язків підприємств, які об’єднуються. Вихід за межі цих функцій не допускається.

Майно добровільного господарського об’єднання формується за рахунок вкладів або внесків учасників (як правило, в грошовій формі, але можуть бути й матеріальні об’єкти). В процесі діяльності його майно може поповнюватися за рахунок доходів від здійснення господарської діяльності.

Добровільні господарські об’єднання завжди мають зведений баланс по підприємствах, які об’єднуються, а також й самостійний баланс (при наданні додаткових послуг). Такі об’єднання мають стаціонарні органи управління, створені самими учасниками. Найчастіше використовується схема органів управління товариства з обмеженою відповідальністю, але не завжди в цих об’єднаннях є ревізійна комісія. Компетенція органів управління передбачається установчими документами.

Добровільне господарське об’єднання має статус юридичної особи, який набувається з моменту державної реєстрації в загальному порядку згідно зі ст. 58 ГКУ та Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р.

Ст. 119 ГКУ виділяє різновидності об’єднань:

1. асоціація — договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації;

2. корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

3. консорціум — тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність;

4. концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності.

40. Правове становище державних господарських об’єднань.

Іншою категорією господарських об’єднань є державні (комунальні) господарські об’єднання, що об’єднують тільки підприємства державної чи комунальної форми власності. Відповідно до ч. 4 ст. 119 ГКУ державне (комунальне) господарське об’єднання — об’єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, за рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління якого входять підприємства, що утворюють об’єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Якщо добровільні господарські об’єднання можуть створюватися в будь-який галузі, то державні (комунальні) господарські об’єднання лише в тих галузях, де це спеціально дозволено законодавством.

Декретами КМУ про створення державних господарських об’єднань в деяких галузях економіки передбачено, що до складу цих об’єднань повинні входити технологічно зв’язані між собою державні підприємства та господарські організації, що здійснюють єдиний технологічний процес, в якому кожне з підприємств має свою частину.

Державні (комунальні) господарські об’єднання обмежені окремою територією, на якій знаходяться всі підприємства одного об’єднання. Кожне таке об’єднання створюється розпорядчим актом міністерства або іншого органу в сферу управління якого входить дане підприємство або органом місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об’єднання має установчим документом статут. Статут та склад державного (комунального) господарського об’єднання затверджується відповідним міністерством або іншим органом, також узгоджується з Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Антимонопольним комітетом України, або їх територіальними відділеннями. Також існує Типовий статут об’єднань державних підприємств, затверджений спільним наказом Мінекономіки, Мінфіну, Мінюсту, Антимонопольного комітету, Мінпраці, Фондом державного майна 1 жовтня 1993 р. Питання про вхід або вихід з об’єднання також фактично вирішує міністерство або орган місцевого самоврядування.

Очолює державне (комунальне) господарське об’єднання генеральний директор, який призначається міністерством або органом місцевого самоврядування. При генеральному директорі створюється правління як дорадчий орган, до складу якого входять генеральний директор, його заступники та керівники об’єднаних підприємств.

Дирекція (апарат управління) утримується за рахунок відрахувань від прибутку підприємств та господарських організацій. Норматив відрахувань встановлюється міністерством або органом місцевого самоврядування для кожного об’єднання. Крім того, джерелом майна державного (комунального) господарського об’єднання є майно, передане його засновниками, доходи отримані від власної господарської діяльності, кредити банків, державні капітальні вклади та інші джерела.

Основним призначенням державного господарського об’єднання є проведення політики відповідного міністерства в рамках підприємств, які об’єднуються; здійснення управління даного угрупування державних (комунальних) підприємств як єдиним цілісним органом в рамках функцій власника майна підприємств; об’єднання зусиль та засобів всіх підприємств об’єднання в цілях виробничо-господарського розвитку даного угрупування (створення й розвиток виробничої інфраструктури).

Для здійснення цієї функції в державному (комунальному) господарському об’єднанні створюється фонд розвитку об’єднання за рахунок прибутку підприємств, які входять до нього, а також доходів від діяльності за нормативами встановленими міністерством або органом місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об’єднання є юридичною особою. Всі підприємства, які входять до об’єднання зберігають права юридичної особи та користуються господарською самостійністю в рамках компетенції підприємств — не власників. Компетенція державного (комунального) господарського об’єднання формується за рахунок делегування йому функцій міністерства або органу місцевого самоврядування як представника власника майна державних та комунальних підприємств та організацій.

41. Правове становище господарських міністерств (відомств).

Господарське міністерство (відомство) – це госп. організація (орган держ. виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Основні риси:

- госп. організація, яка здійснює управління г.д. підвідомчих держ. підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі;

- госп. організація унітарного типу;

- підпорядкованість КМУ;

- установчий документ – положення, розроблене відповідно до Загального положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України;

- наявність статусу ю/о;

- частка державного майна необхідна для здійснення міністерством (відомством) своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління.

42. Правове становище холдингових компаній.

Ряд особливостей порівняно із господарськими об’єднаннями мають системні господарські утворення: холдингові компанії, які, як і промислово-фінансові групи, не мають статусу юридичної особи. Відповідно до ч. 5 ст. 126 ГКУ під холдинговою компанією розуміється суб ’єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств). Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до законодавства.

Створення холдингових компаній має кілька переваг, до яких слід віднести можливість концентрації капіталів і розвиток інвестиційних процесів, зниження ризику при вступі на ринок або виходу з нього, розширення масштабів виробництва, спільного здійснення наукових і проектних досліджень тощо.

Для виділення групи суб’єктів у холдинг необхідними умовами є:

1. холдинг — головний суб’єкт має бути власником акцій інших учасників групи;

2. пакет акцій, що належить холдингу — головному суб’єкту, має давати змогу контролювати інших учасників групи;

3. учасники групи, контрольовані холдингом, мають бути юридично самостійними суб’єктами.

В Україні діяльність холдингових компаній тривалий час не була врегульована законодавство. Регламентована була лише діяльність холдингів. 15 березня 2006 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про холдингові компанії в Україні», яким визначені загальні засади діяльності холдингових компаній в Україні, а також особливості їх утворення та ліквідації.

У Законі холдингова компанія визначена як відкрите акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Контрольним (корпоративним) пакетом акцій вважається кількість акцій (пай, частка у статутному фонді), яка надає право холдинговій компанії здійснювати фактичний контроль над господарюючим суб’єктом. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менше, ніж 51%, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб’єктів у порядку, що встановлює цей Комітет.

Дочірнє (корпоративне) підприємство — господарюючий суб’єкт, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія. Те, що суб’єкт господарювання визнається дочірнім (корпоративним) підприємством, зовсім не означає позбавлення його самостійних дій. Воно зберігає свою юридичну самостійність. Оскільки дочірнє (корпоративним) підприємство є юридичною особою, воно вправі самостійно виступати в господарському обороті, однак вирішальний вплив на управління ним має холдингова компанія.

Холдингові компанії можуть створюватися в результаті:

1. заснування їх органами, уповноваженими управляти державним майном, державними органами приватизації самостійно або разом з іншими засновниками шляхом об’єднання у статутному фонді холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв);

2. іншими суб’єктами на договірних засадах.

При організації холдингів необхідно враховувати обмеження і вимоги антимонопольного законодавства, а також законодавства, яке регулює ринок цінних паперів відносно створення компаній, придбання відповідних часток в майні інших господарюючих суб’єктів.

Створення холдингової компанії має певні особливості залежно від того, чи здійснюється воно в процесі корпоратизації або приватизації. Щодо створення державної холдингової компанії, то засновником її може бути підприємство або орган, уповноважений управляти державним майном.

Підприємство-засновник холдингової компанії подає до органу, уповноваженого управляти державним майном:

1. обґрунтування доцільності створення холдингової компанії;

2. перелік підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити на холдингову компанію та її дочірні (корпоративні) підприємства;

3. проект статуту холдингової компанії.

Якщо засновником холдингової компанії є орган, уповноважений управляти державним майном, то перелік підприємств та їх структурних підрозділів, які пропонується перетворити в холдингову компанію та її дочірні підприємства, проект статуту холдингової компанії готує цей орган.

Порядок утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації визначений відповідною Постановою КМУ від 11 серпня 2006року.

Управління холдинговою компанією, створено в процесі корпоратизації, здійснюється в порядку, передбаченому законодавством про корпоратизацію. При цьому обов’язки голови правління холдингової компанії у разі створення об’єднанням контрольних пакетів акцій кількох підприємств покладаються на особу, яку призначає засновник (засновники), а якщо холдингова компанія створена на базі підприємства, що корпоратизується – на керівника цього підприємства.

Якщо холдингова компанія створюється в процесі приватизації, то її засновником може бути:

1. державний орган приватизації;

2. підприємство щодо якого прийнято рішення про приватизацію;

3. господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації. Законодавством передбачено ряд обмежень та заборон щодо створення і діяльності холдингової компанії. Так, створення холдингової компанії у процесі корпоратизації та приватизації не допускається в таких галузях:

4. ювелірна промисловість;

5. проведення робіт із земле устрою, оцінка землі;

6. паливно-енергетичний комплекс;

7. телекомунікації;

8. житлово-комунальне господарство. Ініціатором створення холдингової компанії в процесі корпоратизації може бути:

9. державне підприємство;

10. орган, уповноважений управляти державним майном.

Щодо холдингових компаній, які створюються на договірних засадах, то порядок їх створення їх створення передбачений ст. 5 Закону «Про холдингові компанії а Україні». Так, статутний фонд холдингової компанії формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та не матеріальних актів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії приймається власниками корпоративних пакетів акцій (часток, паїв) та оформлюється відповідним договором. Холдингова компанія діє на підставі статуту, в якому, окрім загальних відомостей, які передбачені для статуту акціонерного товариства, встановлюються обмеження щодо правочинів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів.

Холдингова компанія набуває статуту юридичної особи з дня її державної реєстрації в державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід’ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців. Оскільки відповідно до законодавства холдингова компанія створюється у формі акціонерного товариства, то в її діяльності слід також керуватись Законом України «Про господарські товариства», зокрема нормами, що регулюють діяльність акціонерних товариств. Крім названих нормативних, актів діяльність холдингових компаній в Україні регулюється низкою відомчих підзаконних актів, серед яких – розпорядження Антимонопольного комітету України.

Крім загальних підстав ліквідації юридичної особи, холдингові компанії ліквідуються у разі:

- ліквідації всіх підприємств холдингової компанії та залишення у статутному фонді холдингового корпоративного пакета акцій тільки одного корпоративного підприємства;

- скасування відповідним органом АМК або КМУ дозволу на концентрацію, узгоджені дії суб’єктів господарювання.

43. Правове становище товарної біржі.

Товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій.

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власні поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і не має на меті одержання прибутку.

Основні принципи діяльності товарної біржі

Товарна біржа здійснює свою діяльність за принципами:

– рівноправності учасників біржових торгів;

– застосування вільних (ринкових) цін; – публічного проведення біржових торгів.

Права товарної біржі

Товарна біржа має право: – встановлювати відповідно до цього Закону та чинного законодавства власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів; – створювати підрозділи біржі та затверджувати положення про них; – розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти; – зупиняти на деякий час біржову торгівлю, якщо ціни біржових угод протягом дня відхиляються більше ніж на визначений біржовим комітетом (радою біржі) розмір; – встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею; – встановлювати інші грошові збори; – встановлювати і стягувати відповідно до статуту біржі плату за реєстрацію угод на біржі, штрафи та інші санкції за порушення статуту біржі та біржових правил; – засновувати арбітражні комісії для вирішення спорів у торговельних угодах; укладати міжбіржові угоди з іншими біржами, мати своїх представників на них, у тому числі на біржах, розташованих за межами України; – вносити в державні органи пропозиції з питань, що стосуються біржової діяльності; – видавати біржові бюлетені, довідники та інші інформаційні і рекламні видання; здійснювати інші функції, передбачені статутом біржі.

Обов'язки товарної біржі

Товарна біржа забезпечує:

– створення умов для проведення біржової торгівлі;

– регулювання біржових операцій;

– регулювання цін на підставі співвідношення попиту та пропозиції на товари, що допускаються до обігу на біржі;

– надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг;

– збір, обробку і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку.

Загальні умови створення товарної біржі

Товарна біржа створюється на засадах добровільного об'єднання заінтересованих юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством.

Засновниками і членами товарної біржі не можуть бути органи державної влади та управління, а також державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті.

Заснування товарної біржі здійснюється шляхом укладення засновниками угоди, яка визначає порядок та принципи її створення, склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків.

Кожний із засновників сплачує пайовий внесок. Статут товарної біржі Товарна біржа діє на підставі статуту, який затверджується засновниками біржі.

У статуті товарної біржі визначається:

– найменування та місцезнаходження біржі;

– склад засновників;

– предмет і цілі діяльності біржі;

– види фондів, що утворюються біржею, та їх розміри;

– органи управління біржею, порядок їх утворення та компетенція, організаційна структура біржі;

– порядок прийняття у члени біржі та припинення членства;

– права та обов'язки членів біржі та біржі перед третіми особами, а також членів біржі перед біржею та біржі перед її членами;

– порядок і умови застосування санкцій;

– майнова відповідальність членів біржі;

– порядок припинення біржі.

У статуті можуть передбачатися й інші положення, що стосуються створення та діяльності товарної біржі.

Умови членства у товарній біржі

Членами товарної біржі є засновники, а також прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Порядок прийняття у члени біржі та вибуття із складу її членів визначається статутом товарної біржі.

Вступний внесок члена біржі має дорівнювати вартості "біржового місця", що визначається виходячи з попиту та пропозиції на "біржове місце". Особа, яка сплатила пайовий або вступний внесок, набуває управлення власника щодо "біржового місця" і може винаймати свої членські права, а також продавати ці права за правилами, встановленими біржовим комітетом (радою біржі).

Права члена товарної біржі

Член товарної біржі має право сам або через свого представника:

– здійснювати біржові операції на біржі та одержувати за це винагороду;

– брати участь у вирішенні питань діяльності біржі, обирати і бути обраним до її керівних органів;

– здійснювати всі управлення, що випливають із сплати пайового або вступного внеску; користуватися всіма послугами біржі.

Обов'язки члена біржі

Член товарної біржі зобов'язаний:

– додержувати статуту біржі, біржових правил торгівлі, рішень загальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі);

– провадити розрахунки за своїми угодами відповідно до правил біржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (раду біржі) про зміни у своєму фінансовому становищі, що можуть негативно вплинути на виконання його зобов'язань перед третіми особами та біржею; – сплачувати членські внески;

– вести облік здійснюваних угод за формою, визначеною правилами біржової торгівлі; подавати необхідну інформацію контролюючим органам біржі;

– не розголошувати конфіденційні відомості та комерційну таємницю про діяльність біржі.

Органи управління товарною біржею Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів.

У період між загальними зборами членів товарної біржі управління нею здійснює біржовий комітет (рада біржі).

Контролюючим органом товарної біржі є контрольна (ревізійна) комісія.

Біржовий комітет (рада біржі) і контрольна (ревізійна) комісія обираються загальними зборами членів товарної біржі, компетенція та повноваження комітету і комісії визначаються статутом товарної біржі.

Організаційна структура товарної біржі

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій на біржі створюються виконавча дирекція та спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності.

Підрозділи біржі діють на основі положень, що затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або уповноваженим ними органом.

З працівниками біржі, які працюють за наймом, за згодою сторін можуть укладатися трудові контракти.

Майно товарної біржі

Майно товарної біржі складається з фондів, що утворюються біржею, вартість яких відбивається на балансі біржі. Біржі також належить інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

Майно товарної біржі формується за рахунок: – пайових, вступних та періодичних внесків; – надходжень від біржових операцій та надання послуг підрозділами біржі; – штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржової торгівлі; – інших грошових надходжень, що не суперечать чинному законодавству.

Майно біржі належить їй на праві власності. Порядок використання майна товарної біржі визначається загальними зборами її членів.

Біржові операції

Біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених нижче умов:

– якщо вона являє собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі;

– якщо її учасниками є члени біржі;

– якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня.

Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.

Зміст біржової угоди (за винятком найменування товару, кількості, ціни, місця і строку виконання) не підлягає розголошенню. Цю інформацію може бути надано тільки на письмову вимогу судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ та аудиторським організаціям у випадках, передбачених законодавством України.

Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або брокерам.

Біржові брокери

Брокери є фізичними особами, зареєстрованими на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, яких вони представляють, щодо здійснення біржових операцій шляхом підшукування контрактів і поданні здійснюваних ними операцій для реєстрації на біржі.

Кількість брокерів кожної товарної біржі визначається біржовим комітетом (радою біржі).

Брокери вправі пересвідчитися в наявності та якості запропонованого товару, а також у платоспроможності покупця, пропонувати альтернативні умови контрактів та здійснювати будь-які інші дії, що не суперечать інтересам клієнтів.

Брокерам забороняється розголошувати комерційні таємниці щодо здійснюваних за їх участю біржових операцій клієнтів, одночасно обслуговувати двох або більше клієнтів, інтереси яких суперечать.

Правила біржової торгівлі

Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до чинного законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі та розв'язання спорів з цих питань.

Правила біржової торгівлі затверджуються загальними зборами членів товарної біржі або органом, ними уповноваженим.

У правилах біржової торгівлі визначається:

– строк та місце проведення біржових операцій;

– склад учасників біржових торгів і сукупність вимог, що ставляться до них;

– порядок здійснення та реєстрації біржових операцій;

– порядок визначення та розмір плати за користування послугами біржі;

– відповідальність учасників та працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі;

– інші положення, встановлені органами управління біржі.

На товарній біржі забороняються:

– купівля-продаж товарів (контрактів) однією особою безпосередньо або через підставних осіб з метою впливу на динаміку цін;

– будь-які погоджені дії учасників біржової торгівлі, які мають своєю метою або можуть призвести до зміни чи фіксації поточних біржових цін;

– поширення неправдивих відомостей, що можуть призвести до штучної зміни кон'юнктури.

44. Правове становище фондової біржі.

Фондова біржа утворюється та діє в організаційно-правовій формі товариства (крім повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю) або дочірнього підприємства об'єднання торговців цінними паперами, та провадить свою діяльність відповідно до ЦК України, ЗУ «По цінні папери та фондовий ринок» та ін законів.

Прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками (учасниками).

Фондова біржа утворюється не менше ніж двадцятьма засновниками - торговцями цінними паперами, які мають ліцензію на право провадження професійної діяльності та взяли на себе зобов'язання виконувати всі правила, положення і стандарти фондової біржі на фондовому ринку. Частка одного торговця цінними паперами не може бути більшою, ніж 5 відсотків статутного капіталу фондової біржі.

Для здійснення своєї діяльності фондові біржі повинні підтримувати власний капітал в розмірі, не меншому ніж З мільйони гривень, а для фондових бірж, що здійснюють кліринг та розрахунки, - не меншому ніж 6 мільйонів гривень.

Фондова біржа набуває статусу юридичної особи з моменту державної реєстрації.
Фондова біржа має право провадити діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку з моменту отримання ліцензії НКЦПФР.

Діяльність фондової біржі як організатора торгівлі тимчасово зупиняється НКЦПФР в разі, коли кількість її членів стала менш ніж 20.

Членство у фондовій біржі припиняється у разі анулювання ліцензії на право провадження професійної діяльності на фондовому ринку, виданої торговцю цінними паперами.

Кожний член фондової біржі має рівні права щодо організації діяльності фондової біржі як організатора торгівлі.

Статут фондової біржі затверджується вищим органом фондової біржі.
Як організатор торгівлі фондова біржа створює організаційні умови для укладання договорів з цінними паперами шляхом котирування цінних паперів на основі даних
попиту і пропозицій, отриманих від учасників торгів на фондовій біржі.
у торгах на фондовій біржі мають право брати участь члени фондової біржі та інші особи відповідно до законодавства.

Торгівля на фондовій біржі здійснюється за правилами фондової біржі, які затверджуються біржовою радою та реєструються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

45. Правове становище торгово-промислових палат.

ЗУ «Про торгово-промислові палати в Україні»

Стаття 1. Торгово-промислова палата

1. Торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

2. Торгово-промислова палата може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової палати, а спрямовується на виконання її статутних завдань.

3. Торгово-промислова палата є юридичною особою.

4. Торгово-промислова палата відповідає за своїми зобов'язаннями всіма коштами та майном, що належать їй.

5. Торгово-промислова палата не відповідає за зобов'язаннями своїх членів, так само як члени торгово-промислової палати не відповідають за її зобов'язаннями.

6. Торгово-промислова палата не відповідає за зобов'язаннями створених нею підприємств та інших організацій, так само як підприємства та інші організації не відповідають за зобов'язаннями торгово-промислової палати.

7. Назва "торгово-промислова палата" та утворені на її основі словосполучення можуть використовуватися лише стосовно організацій, створених відповідно до цього Закону. Інші організації не мають права використовувати у своїх назвах словосполучення "торгово-промислова палата", "торгова палата" або "промислова палата" і не підлягають державній реєстрації під назвами, що містять ці словосполучення.

8. Торгово-промислова палата має печатку із зображенням своєї емблеми і своїм найменуванням та свої поточні та вкладні (депозитні) рахунки.

Поиск по сайту: