Метод рекомендації

Метод автономних рішень.

Підприємства та підприємці мають право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, які не суперечать законодавству України.

Метод владних приписів.

Діяльність суб’єктів підпорядковується обов’язковим моделям правовідносин, визначеним законодавством.

Метод координації.

Забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна з яких не в праві нав’язувати іншій стороні свої умови.

Метод рекомендації.

Держава регулює поведінку суб’єктів, шляхом встановлення рекомендованих моделей правовідносин.

8. ГП як галузь українського права.

ГП – це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення г.д. або керівництва такою діяльністю із застосуванням різних методів правового регулювання.

У юр. науці щодо питання про місце ГП у правовій системі сформувалися три основні концепції:

І. Братусь, Матвеев, Довгерт – ГП не самостійна галузь, а просте поєднання цив.-пр. та адмін..-пр. норм, що діють у сфері господарювання.

ІІ. Лаптев, Мамутов, Побірченко – ГП самостійна галузь права, яка не має нічого спільного з іншими галузями.

ІІІ. Пронська, Алексеев, Толстой – ГП комплексна галузь права, в якій зібрані норми основних галузей права, присвячені одному предмету регулювання в г.д.

9. Наука ГП. ГП як навчальна дисципліна.

Наука ГП – це система знань про закономірності г.-п. регулювання суспільних відносин, тлумачення г.-п. норм, результати аналізу та узагальнення практики госп.-пр. норм, суть термінології норм.

Елементи предмета науки ГП:

1) норми ГП;

2) суспільні відносини, які становлять предмет г.-п. регулювання;

3) госп. правовідносини;

4) юр. факти;

5) судова та адміністративна практика застосування г.-п. норм;

6) історія становлення і розвитку ГП.

Навчальна дисципліна ГП – впорядковані та систематизовані дані щодо основних г.-п. постулатів і категорій.

Предмет – вивчення ГП і науки ГП, теоретичних і законодавчих категорій ГП та практики застосування г.-п. норм.

Завдання навч. дисципліни:

1) пізнавальне;

2) практичне.

10. Система ГП.

Система ГП – науково обґрунтоване, логічно послідовне розміщення г.-п. інститутів, нормами яких регулюються госп. відносини.

1) Загальна частина (поняття, предмет і система ГП; суб’єкти госп. правовідносин; майнова основа господарювання, госп. зобов’язання, госп.-пр. відповідальність, правове регулювання економічної конкуренції).

2) Спеціальна частина (особливості правового регулювання г.д. в окремих галузях і сферах госп. життя, а саме: правове регулювання біржової діяльності, капітального будівництва, пр. забезпечення інноваційної діяльності, пр. регулювання фінансової діяльності, комерційного посередництва/агентських відносин, комерційної концесії, правовий режим іноземного інвестування, спец. режими господарювання тощо).

11. Поняття та ознаки госп. законодавства.

Госп. законодавство – це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення г.д. та керівництва такою діяльністю.

Ознаки:

- значна розгалуженість і наявність значної кількості нормативних актів;

- перевага в госп. законодавстві комплексних нормативних актів, що містять норми різних галузей права, які стосуються одного предмета регулювання;

- кодифікованість;

- наявність в госп. законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії (відомчих, регіональних, локальних).

12. Госп.-пр. норми та їх особливості.

Госп.-пр. норми – це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Ознаки (загальні):

- встановлення г.-п. компетентними органами, господарськими об’єднаннями та суб’єктами господарювання;

- офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття таких норм;

- фіксація г.-п. норм;

- адресування таких норм заздалегідь не визначеному колу суб’єктів.

Спеціальні ознаки:

- г.-п. норми містять правила у сфері господарювання, визначають управління г.д.

13. Система госп. законодавства України.

Система госп. законодавства – це розташування госп.-пр. актів з урахуванням їх зв’язків та властивостей.

1) За юр. силою актів;

2) за предметом регулювання.

За юридичною силою актів:

1. За силою КУ.

2. З законів України, що регулюють госп. відносини.

3. З постанов ВРУ.

4. Укази Президента.

5. Акти уряду.

6. Відомчі нормативні акти, які видаються міністерствами та іншими ЦОВВ щодо регулювання діяльності певної галузі економіки, певної групи суб’єктів або певної сфери госп. відносин.

7. Регіональні нормативні акти, які приймаються органами місцевого самоврядування, відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого законом порядку.

8. Локальні нормативні акти, які хар-ся тим, що вони приймаються безпосередньо суб’єктами господарювання або їх засновниками (учасниками).

9. Міжнародні договори, ратифіковані ВРУ, або укладені за її згодою.

10. Звичаї ділового обігу, в т.ч. звичаї міжнародної торгівлі.

11. Правила професійної етики.

За предметним критерієм:

1. Компетенційні норми – це такі нормативно-правові акти, які визначають правове становище суб’єктів ГП.

2. Договірне право – інститут госп. законодавства, що регулює зобов’язальні відносини у сфері господарювання.

3. Акти законодавства про зовн. економ. діяльність.

4. Акти законодавства про інвестиційну діяльність.

5. Акти законодавства про страхування.

6. Акти законодавства про капітальне будівництво.

14. Сучасні проблеми вдосконалення госп. законодавства.

Вдосконалення госп. законодавства відбувається за 4-ма напрямами:

1. Вдосконалення госп. законодавства щодо змісту. Цей напрям передбачає необхідність регулювання нових для госп. системи України відносин та врегулювання традиційних відносин на нових засадах, шляхом прийняття нових та внесення змін до чинних НПА.

2. Вдосконалення госп. законодавства щодо його пр. форми. Цей напрям передбачає посилення ролі закону як основного джерела регулювання госп. відносин, зменшення ролі відомчих нормативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпечується контролем з боку Мін’юсту у формі держ. реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації.

3. Підвищення ролі локальних нормативних актів.

4. Вдосконалення госп. законодавства щодо його системи:

1) усунення колізій між нормами ГК і ЦК; приведення усього масиву госп. законодавства до ГК;

2) інкорпорація госп. законодавства;

3) консолідація госп. законодавства.

Гармонізація законодавства з міжнародними стандартними відносинами у сфері господарювання. Цей напрям передбачає привід законодавства у відповідність до міжнародного.

15. Поняття суб’єктів ГП.

Суб’єкти ГП – це учасники госп. відносин, що безпосередньо здійснюють госп. діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють госп. правосуб’єктністю.

Ознаки:

- безпосередність здійснення г.д. або керівництво г.д.;

- створення (набуття) статусу суб’єкта госп. відносин у встановленому законом порядку;

- наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього г.д. чи керівництво такою діяльністю. Таке майно може закріплюватися за суб’єктом на різних правових титулах (приватна власність, госп. відання, право користування, право довірчої власності);

- наявність госп. правосуб’єктності (визнаної за певним суб’єктом можливості мати і здійснювати госп. права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юр. Можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень). Обсяг госп. правосуб’єктності фіксується в законі та в установчих документах і залежить від правового титулу майна, виду та характеру діяльності та інших чинників.

16. Види суб’єктів ГП.

1) За характером здійснюваної діяльності:

· суб’єкти господарювання – це суб’єкти ГП, які безпосередньо здійснюють г.д.;

· суб’єкти ГП, які здійснюють керівництво г.д., у т.ч. організацію такої діяльності;

2) залежно від форми власності:

· державні суб’єкти ГП (державні та казенні підприємства, держ. госп. об’єднання, госп. міністерства, комісії, служби);

· комунальні суб’єкти ГП;

· колективні суб’єкти ГП (виробничі кооперативи, добровільні госп. об’єднання, госп. товариства);

· приватні суб’єкти ГП (індивідуальні підприємці, приватні підприємства);

· змішані (функціонують на базі 2-ох і більше форм власності – фінансові групи, орендні підприємства).

17. Правовий статус суб’єктів господарювання.

Суб’єкти господарювання – учасники госп. відносин, які здійснюють г.д. реалізуючи госп. компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Види:

1) За правовою формою діяльності:

- госп. організації – це ю/о, створені відповідно до ЦК, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК, а також інші ю/о, які здійснюють г.д. та зареєстровані у встановленому законом порядку;

- громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють г.д. та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

2) залежно від кількості працюючих та обсягу річного доходу:

- суб’єкти мікропідприємництва – ф/о-підприємці та ю/о-суб’єкти господарювання, у яких середня кількість працівників за календарний рік не перевищує 10 осіб, а річний дохід не перевищує суму, еквівалентну 2 млн. євро;

- суб’єкти малого підприємництва – кількість працівників за рік не перевищує 50 осіб, а обсяг річного доходу – 10 млн. євро;

- суб’єкти великого підприємництва – кількість працюючих – 250 осіб, обсяг доходу – 50 млн. євро.

Правовий статус суб’єктів господарювання – це сукупність юр. прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в діючому законодавстві і складають соціально допустимі і необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні госп. права та обов’язки і реалізовувати їх і системі госп. відносин.

Правовою підставою створення суб’єкта господарювання є рішення власника майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спец. передбачених законодавством, також рішення інших органів, організацій і громадян.

Створення суб’єкта господарювання має здійснюватись з обов’язковим додержанням вимог госп. законодавства, у т.ч. антимонопольно-конкурентного.

Суб’єкт господарювання створюється і діє на підставі установчих документів, які мають відповідати встановленим вимогам.

Обсяг правосуб’єктності залежить від:

1) правового титулу майна;

2) від основного виду діяльності;

3) від можливості чи неможливості здійснювати інші види діяльності.

Обсяг загальних прав суб’єкта господарювання встанов. ГК і залежить від правового титулу майна (приватна власність забезпечує суб’єктові право вибору контрагентів), тоді як суб’єкти господарювання, за якими майно закріплене на праві госп. відання, мають право використовувати таке майно та отримувати прибуток тільки в межах, встановлених власником.

Спеціальні права, необхідні суб’єктам господарювання для здійснення виключних видів г.д., передбачаються у відповідних законах (ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про страхування»).

Загальні обов’язки суб’єктів господарювання:

1) дотримуватись вимог антимонопольно-конкурентного законодавства;

2) вести бух облік і звітність;

3) сплачувати податки та інші обов’язкові платежі;

4) забезпечувати безпеку виробництва;

5) не порушувати права та законні інтереси інших осіб;

6) отримувати дозволи, ліцензії для здійснення тих видів г.д. щодо яких законодавство встановлює необхідність отримання дозвільних документів;

7) отримати в передбачених законом випадках патент.

Спеціальні обов’язки встановлюються для суб’єктів господарювання із спеціальним (виключним) предметом діяльності.

Основні засади припинення діяльності суб’єктів визначаються ГК і ЦК, а спеціальні – законами, що визначають особливості правового статусу суб’єкта зі спец. видами діяльності.

18. Поняття підприємства та його основні ознаки.

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом держ. влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб, шляхом систематичного здійснення г.д. в порядку, передбаченому законом.

Ознаки:

· належить до основної ланки економіки;

· підприємства – це суб’єкти, які здійснюють виробничу, науково-дослідну, торговельну та іншу г.д.;

· можливість функціонування на будь-якій формі власності;

· установчим документом підприємства є статут або засновницький договір;

· функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку;

· наявність госп. правосуб’єктності у т.ч. і статусу ю/о з одночасною забороною мати у своєму складі інші ю/о;

· індивідуалізація підприємства як самостійного суб’єкта господарювання, забезпечується у нього наявністю власного найменування, крім того, як платник податку підприємство повинно мати ідентифікаційний код;

· порядок управління підприємством залежить від типу підприємства; в унітарному підприємстві управління здійснюється одноособово – керівником, що призначається власником майна; в корпоративному – створені учасниками органи або безпосередньо самими учасниками;

· ступінь самостійності підприємства залежить від правового режиму майна підприємства.

19. Види та орг.-пр. форми підприємств.

1) Залежно від форми власності:

- приватне підприємство;

- підприємство колективної власності;

- комунальне підприємство;

- державне підприємство;

- підприємство, засноване на базі різних форм власності;

2) залежно від способу утворення та формування статутного капіталу:

- унітарне підприємство – це підприємство, що створюється одним засновником, який виділяє необхідне майно, формує статутний капітал не поділений на частки, паї; затверджує статут; розподіляє доходи безпосередньо або через керівника; керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства;

- корпоративні підприємства – це підприємства, які утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднаного майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у т.ч. через органи, що ними створюються, участі засновників у розподілі доходів та ризиків підприємства;

3) залежність одного підприємства від іншого; за критерієм можливості впливу на інше підприємство:

- залежне підприємство – це підприємство, контрольним пакетом акцій якого або відповідною часткою в майні чи голосів на загальних засадах якого володіє інший суб’єкт господарювання;

- контролююче – підприємство, яке здійснює вирішальний вплив на інше підприємство через володіння контрольним пакетом акцій або відповідною часткою в майні залежного підприємства, або на підставі володіння більшості голосів на загальних зборах чи в органах управління залежного підприємства.

20. Порядок держ. реєстрації підприємств.

Держ. реєстрація – це засвідчення факту створення або припинення підприємства, також вчинення реєстраційних дій, внесення коштів до ЄДР.

Порядок регулюється ЗУ «Про державну реєстрацію підприємств та ф/о-підприємців».

Держ. реєстрація здійснюється держ. реєстраторами, посадовими особами, що призначені на посади з осіб, що мають повну юридичну освіту.

Для держ. реєстрації підприємств замовники або уповноважені особи повинні подати держ. реєстратору, надіслати з листом опис-вкладиш або в ел. вигляді такі документи:

1) заповнена реєстраційна картка;

2) прикріплений оригінал (ксерокопія нотаріально засвідчена) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення підприємства;

3) 2 примірники установчих документів; 1 примірник у разі надання ел. документів;

4) документ, що засвідчує вчинення реєстраційного збору;

5) інформація з документами, що підтверджують структуру власності засновників ю/о, яка дає змогу встановити ф/о власників істотної участі цих ю/о.

В залежності від виду підприємства та особливостей створення додатково подаються:

- копія рішення Антимонопольного комітету або КМУ про надання дозволу на узгодження дії або на концентрацію (утворення підприємства внаслідок злиття або приєднання);

- документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні, її місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського або судового реєстру);

- копія держ. акта на землю або договору оренди у разі створення фермерського господарства.

Строк держ. реєстрації підприємства не повинен перевищувати 3-ох робочих днів з дати надходження документів.

21. Підприємства державної форми власності (державні комерційні та казенні підприємства).

Утворюються у формі підприємств як унітарного, так і корпоративного типу.

Державне унітарне підприємство – це підприємство, яке утворюється компетентним органом держ. влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини держ. власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Ознаки держ. унітарного підприємства:

1)господарська організація унітарного типу;

2)це підприємство не власник – власником є держава;

3)функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;

4)функції власника майна щодо підприємства виконує галузеве міністерство або державне

господарське об’єднання, до складу якого включене підприємство;

5)управління підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту (контракт на строк від 1 до 5 років);

6)відсутність у підприємця обов’язку відповідальності за зобов’язаннями держави і органу влади до сфери управління якого воно входить;

7)таким підприємствам заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь у таких структурах (не може купувати акції і корпоративні права, оскільки стає власником частки АТ).

Види ДУП:

1. Державні комерційні підприємства – суб’єкт підприємницької діяльності, діє на осевої статуту/модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном, зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього держ. замовленні, враховувати їх при формуванні виробничої програми та виборі контрагентів, а також складати та виконувати річній фінансовий план на кожен наступний рік (фін. план – основний плановий документ ДКП; повинен затверджуватися до 1 вересня року, що передує фін. року – для підготовки проекту держ. бюджету).

2. Казенні підприємства – державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини держ. власності, що не підлягає приватизації без поділу її на частки, створюється за рішенням КМУ і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним держ. майном. Випадки створення казенного підприємства визначені в ГК.

Майно казенного підприємства закріплене за ним на праві оперативного управління в обсязі, зазначеному в статуті. Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів без попередньої згоди уповноваженого держ. органу.

22. Підприємства комунальної форми власності.

Комунальне унітарне підприємство – це підприємство, яке діє на базі відокремленої частини комунальної власності без поділу її на частини, створюється органами місцевого самоврядування в розпорядчому порядку і входить до сфери його управління.

Види:

─ комерційні;

─ некомерційні.

Ознаки комунального унітарного підприємства:

─ господарська організація унітарного типу;

─ створюється за рішенням органу МС;

─ функції власника майна виконує уповноважений орган, до сфери управління якого входить підприємство (виконавчий комітет держ. адміністрації, ради);

─ статутний капітал підприємства підлягає сплаті до закінчення 1-го року з дня реєстрації такого підприємства;

─ розмір статутного капіталу встановлюється місцевою радою;

─ очолює керівник, що призначається органом до сфери управління якого входить підприємство і є підзвітним цьому органові.

23. Підприємства колективної власності.

Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновників.

До підприємств колективної власності належать:

─ виробничі кооперативи;

─ підприємства споживчої кооперації;

─ колективні підприємства;

─ підприємства громадських і релігійних організацій;

─ підприємства у формі господарських товариств (крім державних і комунальних);

─ інші підприємства, передбачені законодавством.

Виробничий кооператив - цедобровільне об’єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі і об’єднанні майнових, пайових внесків, участі в управлінні підприємством і розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.

Ознаки виробничого кооперативу:

─ добровільність членства громадян у кооперативі та вільний вихід з нього;

─ особиста трудова участь членів у діяльності кооперативу, мінімальна кількість членів – 3 особи;

─ демократичний характер управління кооперативом (рівні права членів при прийнятті рішень);

─ розподіл доходу між членами відповідно до їх трудової і майнової участі у діяльності кооперативу;

─ контроль членів за роботою кооперативу в порядку визначеному ЗУ та статутом.

Управління кооперативом здійснюється через систему таких органів:

Вищий орган – управління, яке обирається в кооперативі з кількістю членів 10 і більше осіб; очолюється головою, який обирається із членів кооперативу.

Виконавча дирекція – це орган, що здійснює оперативне управління діяльністю кооперативу і формується виконавчим директором, прийнятим на роботу в кооператив правління на умовах найму.

Спостережна рада – представляє інтереси членів кооперативу у період між загальними зборами. Формується обов’язково в кооперативі з кількістю членів 50 і більше осіб.

Ревізійна комісія (ревізор) – здійснює контроль за фін.-госп. діяльністю кооперативу. До 10 членів – ревізор, більше – ревізійна комісія.

Для забезпечення г.д. кооперативу у підприємства утвор. такі фонди:

1. Пайовий фонд – формується за рахунок паїв членів кооперативу.

2. Неподільний фонд – формується за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу.

3. Резервний фонд – формується для покриття можливих втрат, збитків за рахунок відрахувань від доходу, перерозподілу неподільного фонду та ін., не забезпечених ЗУ надходжень.

4. Спец. фонд – утворюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень і використовується за рішенням органів управління кооперативу.

Статутного капіталу немає – неподільний фонд.

24. Приватні підприємства

Приватне підприємство -підприємство, що діє на основі приватної власності 1-го або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та їх праці чи з використанням найманої праці.

Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб’єкта господарювання юридичної особи (дочірнє підприємство).

Приватне підприємство є 2-х видів:

─ унітарне (засновник – 1-на особа);

─ корпоративне (засновниками є 2-ві і більше особи).

За підприємством унітарного типу майно може закріплюватись на будь-якому з основних правових титулів.

За приватним підприємством корпоративного типу майно закріплюється на праві спільної часткової приватної власності. установчим документом підприємства є статут, який затверджується власником підприємства.

Для забезпечення діяльності приватного підприємства формується статутний капітал (мінімальний розмір якого законодавчо не визначений). Різновидом приватного підприємства є фермерське господарство, правовий статус якого визначається ГК, ЗУ «Про фермерське господарство» і його статутом.

25. Підприємства з іноземними інвестиціями. Іноземне підприємство.

Підприємство з іноземними інвестиціями – це підприємство, в статутному капіталі якого іноземна інвестиція становить не менш як 10 %.

Ознаки підприємства з іноземними інвестиціями:

1) це підприємство корпоративного типу за участю вітчизняних суб’єктів господарювання (резидентів та іноземних інвесторів). Частки в статутному капіталі належать мінімум 2 особам (1 – іноземний інвестор, 2 - резидент);

2) наявність у статутному капіталі підприємства іноз. інвестиції у визначених законом формах та розмірі;

3) створення такого підприємства може відбуватися шляхом заснування, а також у разі внесення іноземним інвестором іноз. інвестиції до статутного капіталу існуючого підприємства;

4) установчі документи підприємства додатково повинні містити відомості про держ. належність засновників (учасників) підприємств. Відомості про розмір іноземної інвестиції, оціненої в іноземній валюті та нац. валюті України;

5) майно, що ввозиться в Україну як внесок до статутного капіталу, звільняється від обкладення митом (крім товарів для реалізації або власного споживання);

6) продукція таких підприємств не підлягає ліцензуванню і квотуванню за умови їх сертифікації як продукції власного виробництва у порядку, встановленому КМУ;

7) на підприємство з іноземними інвестиціями розповсюджується нац. режим господарювання, якщо інше не передбачено ЗУ та МД;

8) законодавством для таких підприємств встановлюються гарантії захисту прав іноземних інвесторів (гарантії права на прибуток і вивіз за кордон);

9) законом можуть встановлюватися обмеження щодо здійснення певних видів г.д. такими підприємствами (монополія держави – транспортування газу, виробництво зброї, атомна енергія).

Іноземне підприємство – це унітарне або корпоративне підприємство, створено за законодавством України, що діє виключно на основі власності іноземців або іноземних ю/о, або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб.

Не може створюватися в галузях, визначених законом, що мають стратегічне значення для безпеки держави (газ, виробництво зброї, Укрзалізниця, космічна галузь).

26. Поняття та ознаки господарських товариств.

Господарські товариства – підприємства, інші суб’єкти господарювання, створені юридичними чи громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

Ознаки господарських товариств:

─ є об’єднанням фізичних чи юридичних осіб, які називаються учасниками (ч. 2 ст.83 ЦК і ч.1 ст.79 ГК передбачає, що господарське товариство може бути створене 1-ю особою, якщо інше не встановлене законом);

─ господарське товариство створюється і припиняється на підставі акта спільної волі його засновників, що оформлюється у формі засновницького договору, протоколу зборів, одноособової заяви (меморандуму);

─ господарське товариство діє в інтересах своїх учасників, переслідує визначену ними мету одержання прибутку від сумісної діяльності;

─ наявність у ГТ статусу юридичної особи дозволяє йому діяти як самостійному суб’єкту права, виступати у зовнішніх відносинах від власного імені, бути позивачем і відповідачем у суді. При цьому товариство як ю/о – незалежне від змін у складі його учасників;

─ між господарським товариством і його учасниками, а також між самими учасниками виникають корпоративні правовідносини, які породжують у кожного учасника корпоративні права і обов’язки. Реалізуючи свої корпоративні права учасники можуть в певній мірі впливати на формування волі господарського товариства як юридичної особи;

─ товариство має внутрішню структуру, яка забезпечує організаційну єдність;

─ управління справами товариства здійснюється у заздалегідь встановленому законом та установчими документами порядку, обов’язковому для всіх учасників;

─ відокремленість майна товариства від майна його учасників і закріплення за товариством цього майна, сформованого за рахунок вкладів учасників та інших не заборонених законом джерел на приватну власність;

─ відокремленість відповідальності ГТ за власними зобов’язаннями від відповідальності його учасників;

─ включення до категорії осіб, які можуть бути суб’єктами банкрутства;

─ Встановлення обмеження щодо вилучення частки учасника з майна товариства у зв’язку з його виходом або зверненням стягнення на його майно.

27. Класифікація господарських товариств.

Поділ господарських товариств на види здійснюється за певними ознаками, а на форми – за сукупністю ознаки.

Види господарських товариств (залежно від домінування в них майнових чи персональних елементів):

1) персональні товариства – такі господарські товариства, в яких домінують особисті елементи (повне і командитне товариство);

2) об’єднання капіталів – господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю).

Форми господарських товариств (за сукупністю ознак: порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу учасників товариства та ін.):

- акціонерне товариство;