Поняття та види

Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт". Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Норма господарського права - це елемент системи комплексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комплексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки нормативного акта господарського законодавства. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт - це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.

Як форма господарське законодавство є основним видом правової інформації, визначення якої дає Закон України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. Згідно зі ст. 22 цього Закону господарське законодавство є "сукупністю документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо".

Щоб забезпечити доступ до законодавчих та інших нормативних актів усім громадянам, держава забезпечує видання цих актів масовими накладами у найкоротші строки після набрання ними чинності. Ця норма Закону, на жаль, виконується не належним чином, особливо щодо підзаконних актів господарського законодавства.

Поняття нормативного акта господарського законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх класифікують на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи зумовлена структурою органів законодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності. В ній можна виділити кілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони.

Їх можна класифікувати як:

- закони про види і правовий статус суб'єктів господарювання (закони України "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (закони України "Про зв'язок", "Про транспорт", "Про залізничний транспорт", Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс України).

Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які були прийняті як акти поточного законодавства;

б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймав Кабінет Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994 р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997 р.);

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, "Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 24 травня 1994 р., "Про заходи щодо врегулювання відносин заборгованості підприємств" від 14 травня 1997 р.);

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), та локальні нормативні акти господарюючих суб'єктів;

д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).
Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського законодавства на види за змістом тих норм господарського права, які офіційно встановлюють ці акти.

Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів;

- інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т. ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права та обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандартні (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин за належної правомірної поведінки, а не загальні правила поведінки. Юридично-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

У системі науки права взагалі, її окремих галузей і навчальних курсів зокрема за традицією розглядається поняття джерел права. В науковій літературі йдеться про багатозначність і нечіткість цього поняття, що здавна викликало критику видатних правників. Однак в умовах радян­ської правової системи, по суті, єдиним джерелом права визнавалися нормативні акти, законодавство. До останнього часу і в підручниках та посібниках з господарського права основними його джерелами визна­валися саме закони та інші нормативні акти [17, c.320].

Здебільшого спрацьовує традиція, збережена в радянські часи і в підручниках з теорії права, за якою «офіційний акт — документ компе­тентних органів, що містить форми права, забезпечувані державою (кон­ституції, закони, укази президента, постанови та ін.) — є основним юридичним джерелом права» [9, c.25].

Але в деяких аналогічних російських виданнях поняття «джерела пра­ва» і «форми права» не ототожнюються. Поняття «форми права» і «дже­рела права», стверджується в одному з них, тісно взаємопов'язані, але не збігаються. Якщо «форми права» показують, як зміст права організова­но і виражено зовні, то «джерела права» — це витоки формування права, система факторів, що визначають його зміст і форми вираження [13, c.335] .

Так підійшли до цієї проблеми і автори українського підручника «Загальна теорія держави і права». Під формою права, зазначається там, розуміють способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм. А джерела права — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток юридичних ідей, поглядів, теорій щодо утворення, змісту і функціонування права (передусім система соціально-економічних відносин). Формами права в більшості правових систем є нормативно-правові акти, правові звичаї, правові прецеденти, нормативні правові договори [8, c.293].

Першість серед форм господарського права належить нормативним правовим актам — офіційним документам, які приймаються компетент­ними органами правотворчості і містять норми господарського права.

Нормативні господарсько-правові акти класифікуються за різними ознаками. За юридичною силою і формою вираження — на закони, тоб­то акти вищої юридичної сили, і на підзаконні акти — акти, що засно­вані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має основний закон — Конституція України, яка вста­новлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії здійснення господарської (підприємницької) діяль­ності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності і господарювання, конкуренції, недопущення зловживання монополь­ним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти — це Укази Президен­та, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою, вони приймаються народом або за його дорученням — органом законодавчої влади — Верховною Радою — Основний закон (Консти­туція), закони; Президентом — Укази і розпорядження; органом вико­навчої влади (Кабінетом Міністрів) — постанови; органами місцевого самоврядування — рішення.

Закони підрозділяються на конституційні — закони, які органічно поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні — закони, які приймаються на основі і на вико­нання Конституції і визначають основи правового регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозу­вання та розроблення програм економічного і соціального розвитку Ук­раїни», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні — закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові — закони, прийняті на визначений у часі термін дії (напри­клад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного і соціального розвитку України на певний рік); допоміжні — закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасову­ють, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, закон України «Про ратифікацію До­говору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговель­но-економічне співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані — нормативні акти, в яких узагальнені і систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питан­ня про кодифікацію і господарського законодавства. Підготовка Госпо­дарського кодексу завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року.

Деякими правниками демократизм правової та економічної систе­ми пов'язується лише з приватним інтересом, приватним правом, з при­ватно-правовим регулюванням. Але ж нормальне функціонування рин­кової економіки неможливе без державного контролю за діяльністю всіх суб'єктів господарської, підприємницької діяльності, без застосування нарівні з приватно-правовим і публічно-правового регулювання.

Неупередженими правниками суперечлива ситуація в нашому су­спільстві пояснюється саме наявним безпідставним перебільшенням ролі ринкового саморегулювання, приватно-правових засад у становленні вітчизняної економічної системи, майже повним усуненням держави від активного формування демократичних засад в економіці, з одного боку, а з другого — невизначеністю щодо суті і змісту ринкової моделі народ­ного господарства України, місця і ролі національного підприємництва в становленні й розвитку нових економічних відносин» [14, c.21] .

Сфера публічно-правового регулювання особливо за умов пе­рехідного періоду охоплює широкий-спектр суспільних відносин і по­требує наукової відповіді на питання, що стосується, скажімо, загаль­них основ державного регулювання господарських відносин, привати­зації майна державних підприємств, індикативного планування тощо.

Практика кодифікації цивільного законодавства в Російській Феде­рації свідчить, що шлях зосередження всіх вищезгаданих правових норм в одному кодифікаційному акті — Цивільному кодексі — не є оптималь­ним і доцільним. Його громіздкість і перевантаженість, по-перше, ускладнює користування ним, а по-друге, і це теж негативно позна­чається на користуванні, багато законодавчих актів залишається поза межами Кодексу. По-третє, при такій кодифікації виникають неузгод­женості в структурі Кодексу. Але найголовніше, мабуть, полягає в тому, що це є кроком назад, стримує розвиток правознавства.

Правознавство, як і кожна наука, у своєму розвитку все більше дифе­ренціюється, розгалужується. І це природно. Суспільні відносини, особли­во у сфері економіки, ускладнюються, ускладнюється також і їхнє правове регулювання, розгалужуються і система права та система законодавства.

Це особливо яскраво доведено практикою в наш час — час здійснен­ня ринкової трансформації економіки. Така трансформація потребує створення адекватної правової системи, пошуку міри оптимального співвідношення інтересів особи, суспільства і держави, що потребує пе­реосмислення наших уявлень щодо сутності права, його системи, зако­нодавства і його кодифікації.

Підзаконні нормативні акти, як уже зазначено, — це акти, які прий­маються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів. Відповідно до Конституції розрізняють такі їх види:

а) Укази Президента України. Вони є обов'язковими для виконан­
ня на всій території держави (наприклад, «Про деякі питання інно­
ваційного інвестування підприємств, що мають стратегічне значення
для економіки та безпеки держави», «Про усунення обмежень, що стри­
мують розвиток підприємницької діяльності»). Для вирішення опера­
тивних поточних питань Президент видає розпорядження (наприклад,
«Про розроблення проекту стратегії економічного і соціального розвит­
ку України до 2011 року»);

б) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України. Ними є
постанови, які є обов'язковими до виконання і містять найважливіші
рішення (наприклад, «Про перетворення деяких державних і казенних
підприємств», «Про встановлення та внесення плати за видачу ліцензії
на проведення конкретного виду страхування»). Рішення з оперативних,
поточних питань видаються Кабінетом Міністрів у формі розпоряджень;

в) нормативні правові акти міністерств та інших центральних ор­
ганів виконавчої влади; видаються у формі наказів, положень;

г)нормативні правові акти місцевих адміністрацій; видаються у
формі розпоряджень, наказів;

ґ)нормативно-правові акти органів та посадових осіб місцевого са­моврядування; видаються у формі рішень, розпоряджень;

д)локальні нормативні правові акти; видаються установами і орга­
нізаціями різних форм власності з метою регламентації внутрішніх пи­
тань. Вони поширюються на членів цих організацій і спрямовані на де­
талізацію вимог загальних норм права щодо умов діяльності даного ко­
лективу.

У господарсько-правовій сфері поширеною є практика застосуван­ня таких форм господарського права, як нормативний договір. Він являє собою двосторонню або багатосторонню угоду, яка встановлює права і обов'язки її суб'єктів як правила поведінки на майбутнє. Нормативні Договори поділяються на внутрішньодержавні (типові договори, уста­новчі договори про заснування господарських товариств тощо) та міждержавні договори (угоди, конвенції тощо).

Найстарішою формою права є правові звичаї. Вони являють собою правила поведінки, визнані державою. Ще за часів Римської імперії звичаєве право регулювало більшість торговельних угод, орендних відносин, угод про перевезення товарів тощо. З часом найпоширеніші звичаєві норми періодично об'єднувались у вигляді збірок.

У сучасному праві звичаї—рідкісне явище. У правовій системі Укра­їни дія правових звичаїв в основному стосується сфери зовнішньотор­говельних угод. Правовою формою є і юридичні прецеденти — принци­пи, які покладаються в основу рішення судових або інших державних органів з конкретної юридичної справи. В майбутньому вони стають загальнообов'язковими правилами при вирішенні аналогічних справ. Таким чином, функція правотворення визнається за судовою практикою.

Поиск по сайту: