Функціональні принципи господарського процесуального права

Принцип законності. Законністю є такий стан життя суспільства, за якого існує якісне та несуперечливе законодавство, а прийняті норми права поважаються та реалізуються органами влади, посадовими особами, організаціями і громадянами. За умов законності у разі порушення права держава забезпечує організаціям і громадянам-підприємцям належний захист цих прав у встановленому ГПК України процесуальному порядку.

Законність у діяльності господарських судів означає відповідність рішень господарських судів, процесуальних дій суддів та учасників процесу нормам матеріального і процесуального права. Реалізація принципу законності полягає у вимозі до суддів правильно застосовувати норми матеріального права та здійснювати процесуальні дії, керуючись законодавством про судочинство в господарських справах.

Реалізація принципу законності в господарському процесі забезпечується цілою низкою процесуальних гарантій. До їх числа належать, перш за все, гарантії, які складають зміст інших принципів господарського процесуального права: незалежність суддів господарського суду, їх підпорядкування лише Конституції України і закону, рівність перед законом і судом, змагальність процесу та рівноправність його сторін, гласність розгляду у господарських судах, безпосередність і безперервність судового розгляду тощо.

Законодавець, детально регламентуючи господарський процес, все ж таки допускає можливість судових помилок. Для їх усунення та відновлення законності передбачені стадії перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку. Потрібно також вказати на такі гарантії реалізації принципу законності як можливість відводу судді, участь прокурора у справі, участь у господарському процесі державних органів, органів місцевого самоврядування та інших органів, можливість сторони мати представника, чітка регламентація форми і змісту позовної заяви тощо. Крім того, гарантією принципу законності у господарському процесі є також встановлена письмова форма рішення та детально регламентований їх структурний зміст.

Принцип законності означає, що при розгляді та вирішенні справи господарським судом повинна бути дотримана встановлена законодавством процесуальна форма його діяльності. Процесуальна форма діяльності господарського суду включає порядок визначення осіб, які беруть участь у справі, порушення провадження, повідомлення та виклик учасників, підготовку справи до судового розгляду, ведення справи, постановлення рішення тощо.

Принцип доступу до судового захисту прав і законних інтересів (доступу до правосуддя). Цей принцип являє собою правило, відповідно до якого будь-яка зацікавлена особа має право звернутися в порядку, передбаченому законом, до господарського суду за захистом прав та інтересів і відстоювати їх у судовому процесі. При цьому відмова від права на звернення до господарського суду є недопустимою та недійсною. Умови договорів, що містять відмову від права на звернення до господарського суду, є нікчемними.

Принцип доступності судового захисту прав і законних інтересів сформульований у ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Основними елементами даного принципу є:

1) можливість кожної зацікавленої особи звернутися за судовим захистом до відповідного компетентного суду, у тому числі і до господарського суду;

2) наявність у сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, широких процесуальних прав і покладення на господарський суд обов’язку сприяти їм в їх здійсненні;

3) вичерпне регулювання у господарському процесуальному законодавстві переліку підстав для припинення провадження у справі, припинення провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Доступність судового захисту пов’язана з широкою можливістю апеляційного та касаційного оскарження рішень господарського суду та участю сторін у виконанні судових актів господарських судів у виконавчому провадженні.

Зазвичай проблема доступності правосуддя розглядається тільки стосовно судів загальної юрисдикції. Проте, її актуальність у господарському процесі пов’язана з участю громадян, що мають статус підприємців.

Принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип означає, що правосуддя у господарських судах здійснюється на основі рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя здійснюється на засадах рівності перед законом і судом організацій незалежно від місця знаходження, підпорядкованості, форми власності, а громадян – суб’єктів підприємницької діяльності також незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового становища, місця проживання, відношення до релігії, переконань, політичної приналежності та інших обставин. Із принципу рівності перед законом і судом випливає, що процесуальне становище учасників господарського процесу визначається тільки господарським процесуальним законодавством, а процесуальний порядок вирішення справ, підвідомчих господарським судам, визначається господарською процесуальною формою. Крім того, ст. 22 ГПК України також закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами. Останнє означає, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів.

Зміст принципу рівності громадян перед законом і судом полягає в тому, що при вирішенні господарських спорів господарський суд застосовує матеріальні закони до всіх підприємств і громадян у рівній мірі. Крім того, правове становище будь-якого учасника господарського процесу визначається тільки його процесуальним статусом (позивач, відповідач, третя особа, експерт тощо) та жодною мірою не залежить від того, хто є учасником процесу – організація або громадянин, а також від їх ознак. Особи, що мають однакове процесуальне положення, завжди наділяються однаковими правами. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом обумовлений демократизмом процесуальної форми та є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що робить неможливим будь-який тиск однієї сторони на іншу, утиск чиїх-небудь процесуальних прав. Це дозволяє сторонам здійснювати передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права та виконувати покладені на них обов’язки.

Принцип змагальності. Цей принцип закріплений у ст. 4-3 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Особи, зацікавлені в результаті справи, можуть відстоювати свою правоту в спорі шляхом подання доказів, участі в дослідженні доказів, поданих іншими особами шляхом вислення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду в судовому засіданні. Принцип змагальності поширює свою дію і на інших осіб, що беруть участь у справі, які також зобов’язані доводити обставини, що мають значення для справи, на яких посилаються на підтвердження своєї позиції. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи: особи, що беруть участь у справі, мають право активно впливати на процес з метою захисту прав та інтересів, що охороняються законом.

Змагальність у господарському судочинстві істотним чином впливає на весь процес формування та дослідження фактичного матеріалу, необхідного для розгляду справ, визначає дії сторін та інших учасників процесу із збирання та дослідження доказів, послідовність здійснення цих дій та їх правові наслідки, роль судді у даному процесі. Згідно з принципом змагальності, кожній із сторін у господарському процесі забезпечуються широкі можливості для відстоювання позиції, зайнятої нею в спорі.

Принцип змагальності передбачає:

1) залежність дій суду від вимог позивача і заперечень відповідача, оскільки суд вирішує справи в обсязі вимог, заявлених сторонами;

2) можливість вільного використання засобів доказування;

3) право кожної сторони доводити факти і вимоги, що обгрунтовують її, та заперечення;

4) можливість подання сторонами додаткових доказів за пропозицією господарського суду.

Принцип змагальності в його класичному розумінні не передбачає ініціативу суду зі збирання доказів на користь тієї або іншої сторони у разі, коли доказів, поданих сторонами, недостатньо для вирішення справи. Проте, ст. 38 ГПК України встановлює правило, згідно з яким у випадку, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов’язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Вказаний принцип тісно пов’язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного та доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою для з’ясування обставин справи.

Принцип диспозитивності. Вказаний принцип передбачає право сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, вільно здійснювати у господарському суді свої матеріальні та процесуальні права. Зокрема, будь-яка зацікавлена особа має право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав і законних інтересів у порядку, встановленому ГПК України. До вказаного принципу у господарському процесі відносяться такі елементи як порушення справи у господарському суді; визначення характеру та обсягу позовних вимог; розпорядження матеріальними правами і процесуальними засобами їх захисту, зокрема, відмова від позову, визнання позову, укладення мирової угоди; порушення апеляційного та касаційного провадження; вимога примусового виконання судового акту господарського суду.

Принцип диспозитивності не означає абсолютну самостійність суб’єктів господарського процесу, оскільки низка таких процесуальних дій як відмова позивача від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову, укладення мирової угоди сторонами підлягає контролю з боку господарського суду. Господарський суд має право відмовити у визнанні таких дій, якщо вони суперечать закону або при цьому порушуються права і законні інтереси інших осіб. Таким чином, навряд чи можна говорити про необмеженість дії принципу диспозитивності, оскільки здійснення багатьох диспозитивних дій сторін знаходиться під контролем господарського суду, а у ряді випадків господарський суд має право вирішити і ті вимоги, які не заявлялися сторонами, що є цілком виправданим. Тим самим забезпечується розумний баланс приватного та публічного інтересів у господарському процесі, який, у свою чергу, є проявом необхідності поєднання та пошуку шляхів оптимального співвідношення публічно-правової та приватно-правової засад.

Принцип суддівського керівництва. Цей принцип охоплює основні функціональні обов’язки суду у господарському процесі. Принципом суддівського керівництва є правило, відповідно до якого господарський суд забезпечує керівництво ходом судового засідання та дотримання порядку, а також сприяє сторонам у здійсненні їх прав, зокрема у витребуванні доказів, які вони не можуть отримати самостійно, вказує на недослідженість фактичних обставин, що обгрунтовуються ними, і пропонує надати на їх обгрунтування докази. Крім того, господарський суд роз’яснює сторонам та іншим учасникам процесу їх процесуальні права і обов’язки, попереджає про наслідки їх неналежного здійснення, а також відмови від їх здійснення та сприяє сторонам у виконанні покладених на них обов’язків.

Принцип суддівського керівництва більш відповідає змагальній моделі процесу, оскільки змагальний процес повинен грунтуватися на суддівському керівництві та доповнюватися залежно від характеру спору суддівською активністю.

Таким чином, відповідно до принципу суддівського керівництва господарський суд здійснює керівництво ходом і порядком судового розгляду при здійсненні конкретних процесуальних дій. Вимоги і розпорядження господарського суду при здійсненні ним своїх повноважень є обов’язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, комерційних і некомерційних організацій та окремих громадян незалежно від їх участі у справі. Невиконання вимог і розпоряджень господарського суду та неповага до господарського суду тягнуть за собою процесуальну та іншу відповідальність.

Принцип юридичної істини. Вказаний принцип означає, що господарський суд повинен ухвалювати рішення у справі після того, як у засіданні будуть встановлені дійсні взаємовідносини сторін і фактичні обставини справи.

Із принципу юридичної істини витікають наступні вимоги:

1) господарський суд досліджує обставини справи у межах доказової інформації, поданої сторонами;

2) господарський суд не збирає за загальним правилом за своєю ініціативою доказів;

3) в окремих випадках господарський суд має право витребувати докази за своєю ініціативою;

4) при відмові сторони від подання на вимогу господарського суду письмового або речового доказу господарський суд має право вирішити справу на підставі наявних у справі доказів.

Цей принцип нерозривно пов’язаний із принципом законності, оскільки рішення господарського суду є законним лише тоді, коли у справі встановлена об’єктивна істина. Для досягнення цієї мети господарському суду надані досить широкі права. Принцип юридичної істини випливає також зі ст. 82 ГПК України, згідно з якою рішення у господарському спорі ухвалюється суддями господарського суду за наслідками обговорення всіх обставин справи.

На реалізацію цього принципу направлені й інші інститути і норми господарського процесу, зокрема, перегляд господарських справ в апеляційному та касаційному порядку, право господарського суду виходити за межі заявлених вимог тощо.

Принцип поєднання усності та писемності судового розгляду. Цей принцип характеризує специфіку господарського процесу, пов’язану з переважним дослідженням у ході процесу письмових доказів. Даним принципом є правило, відповідно до якого господарський суд досліджує докази і фіксує отриману усним шляхом інформацію у письмовій формі.

Господарський процес характеризується стабільною письмовою формою, оскільки вирішальну роль у долі заявленого позову відіграють належно оформлені документи. Пояснення, як правило, є потрібними для роз’яснення зв’язку одного документа з іншими документами, для викладу підсумкової правової оцінки поданих доказів.

Копії письмових доказів, поданих до господарського суду особами, що беруть участь у справі, направляються іншим особам, що беруть участь у справі, в яких вони відсутні. Крім того, позивач зобов’язаний при поданні позову направити іншим особам, що беруть участь у справі, окрім копії позовної заяви, також і копії доданих до неї документів, які у них відсутні. Таким чином, сторони зобов’язані заздалегідь розкривати наявні у них письмові докази. Такий порядок є цілком раціональним, оскільки значна частина спорів, що розглядаються господарськими судами, виникає з договірних відносин сторін, у яких наявний договір та інші документи, що супроводжують укладення та виконання зобов’язань його учасниками (зокрема, листування, пов’язане з вирішенням виниклих за договором розбіжностей).

Усні засади розгляду справи у господарському суді характеризується усною формою ведення судового засідання, дослідженням доказів в усній формі, веденням протоколу з фіксацією у ньому низки процесуальних дій, що здійснюються в усній формі, та доказової інформації, отриманої усно (усних заяв і клопотань осіб, що беруть участь у справі, показань свідків, усного роз’яснення експертами своїх висновків) тощо.

Принцип безпосередності судового розгляду. Вказаний принцип є правилом, згідно з яким господарський суд зобов’язаний безпосередньо досліджувати і сприймати всі докази у справі, тобто заслуховувати пояснення осіб, які беруть участь у справі, показання свідків, висновку експертів, ознайомитися з письмовими доказами, оглянути речові докази. Тим самим забезпечується особисте сприйняття суддями господарського суду всього доказового матеріалу.

В окремих випадках, коли, наприклад, збирання доказів здійснювалося шляхом направлення судового доручення, безпосередність сприйняття доказів забезпечується шляхом ознайомлення суддів та осіб, що беруть участь у справі, з його результатами, зафіксованими у відповідних документах.

Докази, які не були предметом дослідження у судовому засіданні, не можуть бути покладені господарським судом в основу судового акту, що приймається. При здійсненні правосуддя не допускається використання доказів, отриманих з порушенням закону. Господарський суд, визнавши при постановленні рішення необхідним додатково досліджувати докази або продовжити з’ясування обставин, що мають значення для справи, відновлює судовий розгляд, про що виносить ухвалу.

Принцип оперативності судового розгляду. Цей принцип відповідає завданням зміцнення законності у господарських відносинах, своєчасного виконання договірних зобов’язань, усунення недоліків у господарській діяльності. Разом з тим, важливо, щоб рішення господарського суду не тільки оперативно ухвалювалися, але й швидко виконувалися, що особливо підкреслюється в ГПК України. Принцип оперативності розгляду господарських спорів направлений на своєчасне усунення конфліктів, які заважають нормальному функціонуванню господарського механізму.

Поиск по сайту: