АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Театр і драматургія до Шекспіра

Читайте также:
  1. Архитектура поздней классики. Галикорнасский мовзолей и театр в Эпидавре
  2. В нашем доме пожар? Создание театра медиа в период информационных войн
  3. Глава I Театрализованная деятельность как средство развития творческих способностей детей старшего дошкольного возраста.
  4. График репетиций театрализованного представления «Легенды Сабуровской крепости»
  5. Драматургія та театр
  6. Идейно-тематический анализ театрализованного представления «Легенды Сабуровской крепости»
  7. Итальянский театр
  8. Международный фестиваль-конкурс различных жанров искусства: танец, музыка, театр, изобразительное искусство, фотография, цирковое искусство, боевое искусство и прочее.
  9. Миф о богине Аматэрасу (которая скрылась в Небесном гроте) и его значение для японской театральной культуры.
  10. Музика до художніх, телевізійних, документальних кінофільмів, серіалів, мультфільмів, театральних вистав
  11. Номинация: Театры мод
  12. О театральной пластике

Джерела:

1)Вуличний театр – мораліте, інтерлюдії 2)Вплив античності / гуманістичної італійської драми – 3 стадії:

o постановка римських п'єс латиною;

o в перекладі;

o наслідування

Відмінність – щільний зв'язок з народним театром, розвиток на тлі національного підйому = створення видатної національної драми. Готельні подвір'я – спеціальні будинки

2 типи театрів: публічні та приватні + придворні (І – Джеймс Бербедж, 1576 – The Theatre), (далі - The Rose, The Curtain, The Swan)Професійні актори; патронат знаті; відсутність декорацій.

Крістофер Марло (1564-1593) - найвидатніший з драматургів-попередників Шекспіра. Про його життя відомо небагато, освіту отримав у Кембріджському університеті. Марло оселився в Лондоні, де спочатку був актором, але незабаром цілком зайнявся літературною творчістю. У своїх творах Марло показав титанізм людини доби Відродження. Він створив новий тип драми, в центрі якої поставив героя могутніх пристрастей і великих дерзань. Цей титанічний образ панує в п'єсі, де вся дія концентрується навколо нього. Першою драмою такого типу була трагедія «Тамерлан Великий». Джерелом її сюжету послужила історія життя східного завойовника XIV ст. Тімура, прозваного Тамерланом. Запозичений матеріал Марло підкорив власному задуму - створити, як зазначається у пролозі до трагедії, величну драму, в якій Тамерлан «буде кидати світу виклики в чудесних словах». Образ Тамерлана постає в трагедії як втілення ренесансного індивідуалізму, безмежних можливостей людини. Простий пастух, він став великим полководцем і володарем усього східного світу завдяки непохитній волі, розуму і нездоланній вірі у свої сили. Він відкидає всі соціальні і релігійні догми старого світу, всі авторитети і закликає свої війська навіть на штурм неба, щоб «знищити богів». Тамерлан - людина сильних пристрастей, велична і в доброму, і в лихому. Невситима його жадоба завоювань, безмежна його любов до дружини Зенократи і безмірна його скорбота, викликана її смертю. Марло звеличує титанізм Тамерлана і водночас показує і його руйнівну силу. Найвищою метою Тамерлана є влада, завоювання світу. Герой підкорив [339] Персію, Сірію, Туреччину, Єгипет, Вавілон. Незмінний успіх, усвідомлення своєї сили і непереможності викликає в ньому і згубне почуття своєї винятковості. Він називає себе «земним божеством», нехтує інтересами інших людей, єдиним законом для нього є тільки власна воля. Це неминуче робить його неймовірно жорстоким і свавільним. Тамерлан безжально карає і знищує не тільки своїх ворогів по зброї, а й населення, дітей, жінок, дощенту руйнує міста, упивається катуванням полонених, власноручно убиває сина, який не захотів стати воїном. Так у складному образі Тамерлана Марло відбив суперечливість гуманістичного індивідуалізму й титанізму.

 

38) “Шекспірівське питання”: чому воно виникло?

За життя залишив забагато “доказів” свого існування. Відомі “обличчя” Шекспіра:

– Чоловік / батько (раннє одруження)

– Домовласник (два великі будинки у Стретфорді-на-Ейвоні)

– Відкупщик / перекупщик (спекулював зерном у неврожайні сезони)

– Сплачувач податків (не завжди чесний)

– Пайщик театральної трупи

– Відповідач / позивач (судові документи, позови)

– Літератор (п'єси, поеми, сонети)

– Не залишилось жодного автографа (жодного рукопису), лише декілька підписів протягом 1612-1616 під купчими та заповітом

Шекспірівське питання – це коло проблем та запитань, повязаних з біографією генія, з каноном (канон – тести, які закріплені за ім’ям Шекспіра), проблемою авторства, версії того, хто міг виступати у масці Шекспіра.

Сучасні інтерпретації Шекспірівського питання:

Рух Шекспіра в часі: картини багаті і складні, як сама дійсність, кожна доба має свого Шекспіра.

- зміна в ставленні до творчості Шекспіра

- Сучасні інтерпретивні моделі (міфокритична, психоаналітична, структуралістична, феміністична)

- Множинні сценічні версії

- Переклади

- Запозичення, відгуки, аллюзії.

 

39) Творчий шлях Шекспіра поділяється на три періоди. У перший період (1591-1601) були створені поеми «Венера і Адоніс» і «Лукреція», сонети і майже всі історичні хроніки, за винятком «Генріха VIII» (1613); тритрагедії: «Тит Адронік», «Ромео і Джульєтта» і «Юлій Цезар». Найбільш характерним для цього періоду була весела світла комедія («Приборкання норовливої», «Багато галасу з нічого» і ін.). Так само в перший період творчості поряд з історичними хроніками Шекспір створював життєрадісні, оптимістичні комедії, у яких людина виступає творцем свого щастя, переборюючи подекуди складні драматичні ситуації. Другий період (1601-1608) ознаменований інтересом до трагічних конфліктів і трагічних героїв. Шекспір створює трагедії: «Гамлет»,«Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тимон Афінський». Комедії, написані в цей період, уже несуть на собі трагічний відблиск; у комедіях «Троіл і Крессида» і «Міра за міру» підсилюється сатиричний елемент. Для трагедій Шекспіра характерно глибоке проникнення в історичну суть трагічних протиріч свого часу. У драматургії Шекспіра правдиво відбитісоціально-політичні конфлікти епохи Відродження. Найглибші зміни в житті, пов'язані з гігантським переворотом в історії, коли на зміну феодалізму прийшов новий буржуазний лад, - ось основа трагічного у Шекспіра. Історизм Шекспіра - у зрозумінні головних тенденцій реальної боротьби, що розгортається між старим і новим, у розкритті трагічного змісту соціальних відносин того часу. При всьому своєму наївно-політичному погляді на світ Шекспір зумів показати значеннянароду в житті суспільства. Трагічний герой Шекспіра активний і здатний до морального вибору. Він відчуває відповідальність за свої дії. Якщо обставини, суперечать ідеалам моральності і порушують їх, то моральний вибір героя – у боротьбі проти обставин, у непримиренності до зла, навіть якщо це веде до його власної загибелі. Найяскравіше це проявилося в «Гамлеті».До третього періоду (1608-1612) відносяться трагікомедії «Перикл», «Цимбелін», «Зимова казка», «Буря», у яких виявляються фантастика й алегоризм. В останній період творчості Шекспір залишається вірний ідеалам гуманізму, хоча ілюзій щодо гуманізму нового капіталістичного укладу в нього вже не було. Не знайшовши втілення в життя, ідеали гуманізму у творчій фантазії Шекспіра сприйняли форму мрії про майбутнє, про прекрасний новий світ. Ця мрія, при відсутності можливості реалізації її в дійсність, втілювалася у формі фантастичних елементів, пасторальних сцен і алегорій, характерних для творчості Шекспіра останнього періоду. У драмах третього періоду Шекспір звертається до змішання фантастики з реальністю, до фольклорних мотивів, до казкових сюжетів і утопічних ситуацій, до мальовничих сцен, що розгортаються на тлі природи. У пізніхтрагікомедіях Шекспіра панує лірико-героїчний початок, романтика виняткових подій. Цим п'єсам властива тема протиставлення суспільства і природи. Жорстких придворних нравів і ідилічного сільського життя. Однак розрив із суспільством є тут формою морально-етичної критики цього суспільства, а не закликом бігти від нього. Не випадково, що герої повертаються в суспільство, щоб продовжувати боротьбу зі злом. Важливою проблемою для Шекспіра є проблема людського характеру. У центрі сюжету більшості драм Шекспіра стоїть особистість, яка розкривається в боротьбі, що відбувається у сьогоденні. Шекспір не дає передісторії своїх героїв.

 

40)Зміни, розвинені і закріплені Шекспіром в національному англійському варіанті сонетного канону, названого "шекспірівським", не без підстави дають можливість вважати його "Сонети" вершиною англійського Образно-тематична система і сама форма його "Сонетів" відображають антропоцентричне мислення цього періоду, на основі новоєвропейської діалектики розкриваючи складний внутрішній світ великого поета, блискуче втілюючи його творчий задум. Таким чином, творчість В. Шекспіра можна вважати вищим синтезом традицій загальноєвропейської ренесансної культури.

154 сонета, створених Шекспіром, поєднуються образом ліричного героя, що оспівує свою віддану дружбу з чудовим юнаком і свою палку і болісну любов до смаглявого леді. Сонети Шекспіра - це лірична сповідь; герой оповідає про життя свого серця, про свої суперечливі почуття; це - жагучий монолог, гнівно викриваючий лицемірство і твердість, що панували в суспільстві, і протиставлячий їм неминучі духовні цінності - дружбу, любов, мистецтво. Исследователи сонетов распадаются на два главных направления: одни всё в них считают автобиографическим, другие, напротив того, видят в сонетах чисто литературное упражнение в модном стиле, не отрицая, впрочем, автобиографического значения некоторых подробностей. В основе автобиографической теории лежит совершенно правильное наблюдение, что сонеты — не простое собрание отдельных стихотворений. Каждый сонет заключает в себе, конечно, нечто законченное, как цельное выражение одной какой-нибудь мысли. Но если читать сонет за сонетом, то несомненно видно, что они составляют ряд групп и что в пределах этих групп один сонет как бы является продолжением другого.Так, первые 26 сонетов убеждают какого-то молодого, знатного и очень красивого юношу жениться, чтобы его красота не пропала и продолжала жить в его детях. Ряд сонетов прославляет этого юношу за то, что он оказывает поэту просвещённое покровительство, в другой группе идут горькие сетования на то, что другие поэты завладели покровительством высокого патрона. В отсутствие поэта покровитель завладел его возлюбленной, но он это ему прощает. Обращение к знатному юноше заканчивается в 126-м сонете, после чего начинает фигурировать смуглая дама, с чёрными как смоль волосами и чёрными глазами. Это бездушная кокетка изменила поэту и завлекла его друга. Тут-то и начала работать фантазия исследователей и, перемешивая достоверное с полнейшим произволом.

 


Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)