Класифікація і структура основних фондів

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці в сільському господарстві, формують ступінь комплексної механізації та автоматизації виробництва, забезпечують якісне і своєчасне виконання сільськогосподарських робіт і цим визначально впливають на продуктивність праці.

Залежно від цільового призначення основні фонди поділяють на дві групи:

основні виробничі фонди; основні невиробничі фонди.

Основні виробничі фонди беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та вартості продукції На них припадає переважна частка основних фондів аграрних підприємств — до 85—90 %. Основні невиробничі фонди не беруть участі в процесі виробництва. Вони формують соціальні умови життя людей на селі, а тому рівень забезпечення ними опосередковано впливає на результати виробничої діяльності. До складу цих фондів відносять фонди житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров’я, фізичної культури і соціального забезпечення.

Класифікація основних фондів:

1. за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види:будівлі;споруди; передавальні пристрої;машини та устаткування (1. силові машини та устаткування

2. робочі машини та устаткування

3. вимірювальні та регулюючі прилади та пристрої, лабораторне устаткування

4. обчислювальна техніка); транспортні засоби; господарський інвентар; інструмент; виробничий інвентар та приладдя; інші основні фонди.

2. за призначенням (у сфері використання): виробничі (основні фонди, які беруть участь у виробничому процесі і створюють умови для виробничої діяльності); невиробничі (об'єкти культурно-побутового призначення, житлові будинки, медичні установи та ін.);

3. за ступенем участі у виробничому процесі: активні (які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі - робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі пристрої, ЕОМ, деякі технічні

споруди); пасивні (які створюють умови для здійснення процесу виробництва);

4. по групах для встановлення норм амортизаційних відрахувань:

- перша: будівлі, споруди, їхні структурні компоненти,передавальні пристрої;

- друга: автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, прилади до нього;

- третя: основні фонди, не включені до першої, другої, четвертої груп;

- четверта: електронно-обчислювальні машини для автоматичної обробки інформації, їх програмне забезпечення, інші інформаційні системи, телефони (у т.ч. мобільні).

Структура основних фондів - це розподіл основних фондів за видами (групами), відображений у відсотках від їх загальної вартості по підприємству, галузі або житлово-комунальному господарству в цілому.

Класифікація основних фондів

В даний час центральне статистичне керування класифікує основні фонди промисловості по наступним основних групах.

1. Будинки. До цієї групи відносяться будинки основних, допоміжних і обслуговуючих цехів, а також адміністративні будинки підприємств.

2. Спорудження. Сюди входять підземні і відкриті гірські вироблення, нафтові і газові шпари, гідротехнічні й інші спорудження.

3. Передатні пристрої. Це пристрою, за допомогою яких відбувається передача, наприклад, електричної чи іншої енергії до, місць її споживання.

4. Машини й устаткування. У цю групу входять усі види

технологічного устаткування, а також первинні і вторинні двигуни.

У даній групі виділяються дві підгрупи:

а) силові машини й устаткування;

б) робочі машини й устаткування.

До першої підгрупи відносяться парові і гідравлічні турбіни, трансформатори, вітродвигуни, електромотори, двигуни. внутрішнього згоряння й інші первинні і вторинні двигуни. В другу підгрупу входять верстати, преси, молоти, хімічна апаратура, доменні і мартенівські печі, прокатні стани й інші машини й устаткування.

5. Транспортні засоби. У їхній склад входять усі види транспортних засобів, у тому числі: внутріцеховий, міжцеховий і міжзаводський транспорт, річковий і морський флот рибної промисловості, трубопровідний магістральний транспорт і т.д..

6. Інструмент, виробничий і господарський інвентар та інші основні фонди. Сюди відносяться інструменти що ріжуть, що давлять, ударні й інші; інвентар виробничого і господарського призначення,

що сприяє полегшенню і створенню нормальних умов праці (устаткування контор, верстати, контейнери, інвентарна тара, предмети протипожежного призначення й ін.).

Кожна група приведеної класифікації у свою чергу підрозділяється на підгрупи, що складаються з ще більш родинних основних фондів із приблизно рівними термінами служби, нормами й умовами експлуатації.

Не всі елементи основних фондів відіграють однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні спорудження (гірські вироблення шахт і розрізів, нафтові і газові шпари) беруть безпосередню участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів.

Структура основних фондів

Користаючись цим угрупованням, можна визначити виробничу структуру основних фондів. Виробнича структура основних фондів характеризується питомою вагою кожної групи основних фондів у загальній їхній вартості по підприємству, галузі і промисловості в цілому.

Виробнича структура основних фондів і її зміна за той чи інший відрізок часу дають можливість характеризувати технічний рівень промисловості й ефективність використання капітальних вкладень в основні фонди.

Зокрема, чим вище в складі основних фондів питома вага машин, устаткування й інших елементів активної частини основних фондів, тим більше продукції буде зроблено на кожну гривню основних фондів.

2. Спрацювання, амортизація і відтворення основних виробничих фондів.

Згідно з п.16 П(С)БО 7 підприємство може переоцінити об’єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить переоцінюваний об'єкт.

Переоцінка основних засобів тієї групи, об'єкти якої вже зазнали переоцінки, надалі має проводитися з такою регулярністю, щоб їх залишкова вартість на дату балансу суттєво не відрізнялася від справедливої вартості.

Переоцінена вартість - вартість необоротних активів після їх переоцінки.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Якщо залишкова вартість об'єкта основних засобів дорівнює нулю, то його переоцінена залишкова вартість визначається додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми зносу об'єкта.

Переоцінка основних виробничих фондів може здійснюватися у двох формах:

1) дооцінка - збільшення залишкової вартості об'єкта основних фондів внаслідок збільшення його корисності;

2) уцінка - зменшення залишкової вартості об'єкта, основних фондів внаслідок зменшення його корисності.

При цьому під зменшенням корисності слід розуміти втрату економічної вигоди в сумі перевищення залишкової вартості активу над сумою очікуваного відшкодування.

Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат.

ПРИКЛАД 6.4. Підприємство обмінює застарілий механічний вимірювальний прилад на сучасний, більш точний, електронний пристрій. Первісна вартість переданого припаду складає 500 грн Сума нарахованого зносу - 125 грн. Вартість обміну, обговорена в договорі, складає 240 грн (у тому числі податок на додану вартість - 40 грн). Яким чином буде здійснюватись переоцінка у цьому випадку?

РІШЕННЯ. Залишкова вартість переданого об'єкта основних фондів складе 375 грн (тобто 500 грн- 125 грн).

Справедлива вартість у цьому випадку дорівнює договірній вартості, що складає 200 грн (без урахування ПДВ, тобто 240 грн - 40 грн).

Індекс переоцінки згідно з п.17 П(С)БО 7 визначається діленням справедливої вартості на залишкову і дорівнюватиме в цьому випадку 200 грн /375 грн — 0.5333.

Отже переоцінена первісна вартість визначатиметься як добуток первісної початкової вартості на індекс переоцінки, тобто 500 грн х 0,5333 = 266,65 грн, а знос тоді дорівнюватиме 125 грн х 0,5333 = 66,65 грн. Відтак відбулась уцінка нашого механічного вимірювального приладу.

Процес амортизації означає перенесення частинами вартості основних фондів протягом терміну їх корисної служби на вироблену продукцію і наступне використання цієї вартості для відшкодування спожитих основних фондів.

Амортизаційні відрахування - це грошова сума перенесеної вартості основного виробничого фонду на вироблену продукцію.

Об'єктом амортизації є вартість основних засобів (окрім вартості землі і незавершених капітальних інвестицій). Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом (при зарахуванні його на баланс), і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Під строком корисного використання (експлуатації) слід розуміти очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

При визначенні строку корисного використання (експлуатації) слід ураховувати:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його ш потужності або продуктивності;

- передбачений фізичний та моральний знос;

- правові або інші обмеження щодо строків використання (експлуатації) об'єкта та інші фактори.

Нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Ступінь, з яким повинна бути відновлена вартість основних фондів називається нормою амортизації (На) і визначається за формулою (6.2):

Н_А=АВ / ((Ф_П – Ф_Л) * Т_СЛ) * 100% = (Ф_П – Ф_Л) / ((Ф_П – Ф_Л) * Т_СЛ) * 100% = 1/Т_СЛ * 100%, %

де Фп - первісна вартість основних фондів певної групи, грн;Фл - ліквідаційна вартість основних фондів цієї ж групи, грн;Тсл - термін корисної служби основних фондів, років.

Амортизованою вартістю необоротних активів (у тому числі основних фондів) (АВ) є первісна вартість таких активів чи переоцінена вартість, зменшена на ліквідаційну вартість, тобто вона враховує реальні витрати, пов'язані з придбанням об’єкта основних засобів.

ПРИКЛАД 6.5. Підприємством придбаний комп’ютер вартістю 3600 грн (у тому числі ПДВ 600 грн). З урахуванням морального зносу, й інтенсивності експлуатації підприємством установлений термін його корисної служби - 4 роки. За таких умов прийнято, що по закінченні корисного строку служби цей комп'ютер можна буде продати за ціною 300 грн. Необхідно визначити амортизовану вартість та середню норму амортизації такого комп'ютера.

РІШЕННЯ. Об'єктом для нарахування амортизації буде величина реальних витрат, яка дорівнює первісній вартості за мінусом його ліквідаційної вартості (амортизована вартість), тобто АВ = Фп- Фл = 3600 грн - 600 грн (ПДВ) - 300 фн (Фл) = 2700 грн. Середня норма амортизації комп'ютера згідно з формулою (6.2) становитиме 25% (тобто На - 1/4 х 100%).

Ухвалення рішення про вибір методу нарахування амортизації основних засобів належить засновникам, інвесторам, акціонерам тощо, тобто залежить від облікової політики держави.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання (п.29 П(С)БО 7). Амортизація нараховується щомісячно протягом всього терміну корисного використання об'єкту (п.23 П(С)Б0 7). Разом з тим, нарахування амортизації призупиняється на період реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації об'єкта (п.23 П(С)БО 7) або припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об'єкта основних засобів (п.29 П(С)БО 7).

Визначаючи строк корисного використання об'єкта основних засобів, слід керуватися нормами п.24 П(С)БО 7 і враховувати:

- очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

- фізичний та приблизний моральний знос;

- правові чи інші обмеження щодо строків використання об'єкта.

При цьому строк корисного використання об'єкта основних засобів не обов’язково повинен збігатися з нормативним строком його використання. Підприємство має право здійснити заміну такого об'єкта значно раніше, ніж закінчиться нормативний (паспортний) строк його використання.

Відповідно до п.28 П(С)БО 7 підприємство самостійно обирає метод амортизації з урахуванням очікуваного способу отримання економічних, вигод від його використання. Якщо очікуваний спосіб одержання економічних вигод змінюється, то може бути обраний інший метод нарахування амортизації. Нарахування амортизації за новим методом дає можливість зробити висновок, що до вартості різних об’єктів основних засобів можуть застосовуватись різні методи нарахування амортизації. Разом з тим, в п.36.2 П(С)БО 7 передбачено, що підприємство повинне у примітках до фінансової звітності вказати методи амортизації, які ним використовуються (це вказує на можливість застосування різних методів до різних об'єктів амортизації).

Підприємства, які мають сезонний характер виробництва, річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного визначається діленням суми амортизації за повний рік корисного використання на 12.Амортизація нараховується із застосуванням таких методів (п.26 П(С)БО7):

1) прямолінійного методу, за яким річна сума амортизації (Ар) визначається діленням амортизованої вартості (АВ) на строк корисного використання об'єкта основних засобів (Теп), тобто за формулою (6.3): А_Р = АВ / Т_СЛ = (Ф_П – Ф_Л) / Т_СЛ , грн

2) методу зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації (Фзал) та річної норми амортизації (На) за формулою (6.4): А_Р = Ф_ЗАЛ * Н_А

Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта (Фп) на його первісну вартість (Фп) за формулою (6.5): Н_А = 1 - =1 - (Ф_Л / Ф_П)^N

3) методу прискореного зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації (Фзал) та річної норми амортизації (Н_А), яка обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється, тобто за формулою (6.6):

А_Р = Ф_ЗАЛ * 2Н_А

4) кумулятивного методу, за яким річна сума амортизації визначається як добуток амортизованої вартості (АВ) та кумулятивного коефіцієнта (к*). Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання за формулою (6.7): А_Р = АВ * к^* = (Ф_П – Ф_Л) * к^*

5) виробничого методу, за яким місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) ((Зі) та виробничої ставки амортизації (Н_АВИР) за формулою (6.8): А_Р = Q * Н_АВИР, грн.

Виробнича норма амортизації обчислюється діленням амортизованої вартості (АВ) на загальний обсяг продукції (робіт, послуг) (Q), який підприємство очікує виготовити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів, за формулою (6.9): Н_АВИР * AB / Q = (Ф_П – Ф_Л ) / Q,грн / шт

Переваги та недоліки методів амортизації:

1. Прямолінійний метод є найбільш поширеним у світі та найпростішим у застосуванні. Він дозволяє рівномірно розподілити суми амортизації між обліковими періодами. Його недоліком є те, що він не враховує моральний знос, відмінність виробничої потужності основних засобів у різні роки їх експлуатації та необхідність збільшення витрат на ремонт в останні роки служби. Враховуючи це. його доцільно використовувати по відношенню до тих об'єктів основних засобів, які виконують відносно постійний обсяг роботи впродовж всього строку служби, а також в умовах, де не існує ймовірності їх швидкого морального старіння (наприклад, будівлі, споруди, припади, інструмент тощо).

2. Методи прискореної амортизації (метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод) доцільно застосовувати по відношенню до тих об'єктів, які зазнають швидкого морального старіння, в зв’язку з чим значно зростають витрати на ремонт, технічне обслуговування, експлуатацію (на транспортні засоби, комп'ютерну техніку тощо) Ще одним чинником, що впливає на вибір методів прискореної амортизації, є випуск продукції, попит на яку швидко змінюється (існує можливість падіння попиту раніше, ніж зноситься устаткування для її виробництва).

3. Сутність виробничого методу нарахування амортизації полягає в тому, що амортизація об'єкта основних засобів залежить від інтенсивності його використання. Цей метод використовують для амортизації вантажних автомобілів та необоротних матеріальних активів, які можуть самостійно виконувати заздалегідь визначений обсяг робіт. Головним його недоліком є те. що в ряді випадків важко визначити виробіток окремих об'єктів основних засобів.

Основними факторами вибору методу амортизації слід вважати:

а)необхідність приведення доходів відповідно до витрат для складання звітності.

б)величину витрат на ведення бухгалтерського обліку;

в)обмеження, що застосовуються до величини амортизаційних відрахувань законодавством.

В процесі використання основні виробничі фонди підлягають спрацюванню. Розрізняють фізичний, моральний та вартісний знос.

Фізичний знос (Зф) - втрата основними виробничими фондами первісної споживчої вартості, через яку вони поступово втрачають свою дієздатність.

Всі види фізичного зносу та напрямки їх усунення наведені на рис. 6.3.

		Форми усунення зносу і старіння засобів праці

Рис. 6.3. Види фізичного зносу і техніко-економічного старіння засобів праці та форми їх усунення

Фізичний знос основних виробничих фондів визначають трьома способами:

1) в залежності від строку служби (формула 6 10);

2) заданими експертних оцінок їх технічного стану (формула 6.11);

3) в залежності від обсягів продукції належної якості (формула 6.12). З_Ф1 = Т_Ф / Т_Н (100- ŋ_Л), %

4) де Т_ф- фактичний строк служби основних виробничих фондів;

5) Тн - нормативний (паспортний) строк служби основних виробничих фондів;

6) ŋ_Л - ліквідаційна вартість основних виробничих фондів, у відсотках від його балансової вартості.

З_Ф2 = ( * б_ЗН ) / Ф_БАЛ * 100%, %

де Фі- вартість певного конструктивного елемента в загальній вартості об'єкта основних виробничих фондів;

Фбал - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів; бзн - * відсоток фізичного зносу конструктивного елемента вартості об'єкта основних виробничих фондів.

З_Ф = (Т * Q / Т * Q) * 100%

де Оф - фактична кількість продукції, вироблена за підзвітний період; Qн- нормативна кількість продукції, вироблена за підзвітний період.

Факторами, які впливають на швидкість фізичного зносу, є:

1) вплив структури основних виробничих фондів (активна чи пасивна частина) на перебіг технологічних процесів;

2) якість застосовуваних фондів та їх відповідність міжнародним стандартам;

3) інтенсивність використання основних виробничих фондів (режим роботи, ступінь завантаження обладнання);

4) специфіка технологічних процесів в залежності від сфери та видів діяльності підприємства;

5) якість обслуговування основних виробничих фондів (здійснення капітальних та поточних ремонтів).

Моральний знос представляє собою передчасне знецінювання фондів (до закінчення строку їх фізичної служби), існує дві форми морального зносу:

1. Моральний знос першої форми (Зм1) передбачає знецінювання вже існуючих серійно виготовлюваних основних виробничих фондів в результаті зниження витрат на їх виробництво в сучасних умовах, він розраховується за формулою (6.13): З_М1 = (1- Ф_В / Ф_П) * 100%, %

де Фв - відновлювана вартість об’єкта основних виробничих фондів;

Фп- первісна вартість об’єкта основних виробничих фондів.

2. Моральний знос другої форми (Змц) пов'язаний з втратою доцільності використання застарілих основних виробничих фондів через появу більш удосконалених предметів і засобів праці (з поліпшеними технічними і технологічними параметрами), він розраховується за формулою (6.14):

З_М2 = (1- П_СТ / П_НОВ) * 100%, %

де Пст- продуктивність застарілого об'єкта основних виробничих фондів;

Пнов - продуктивність нового об’єкта основних виробничих фондів.

Відповідно на засадах обчислення двох форм морального зносу стає можливим розрахувати загальний моральний знос (Зм) за формулою (6.15): З_М = (1- Ф_В * П_СТ / Ф_П *П_НОВ) * 100%, %

Факторами, які впливають на швидкість морального зносу, є:

1) темпи розвитку науки в кожній галузі;

2) швидкість реалізації наукових здобутків в галузях промисловості та непромисловій сфері;

3) швидкість науково-технічного прогресу в цілому в країні;

4) швидкість впровадження інноваційних технологічних розробок;

5) розвиток раціоналізаторської діяльності на кожному окремому підприємстві.

6) Вартісний знос (Зв) - це вид зносу, при якому балансова вартість визначеного виду основних виробничих фондів за роками експлуатації поступово переноситься на зменшення скоректованого прибутку в межах норм амортизаційних відрахувань. Таке поняття часто заміняється поняттям "амортизовані” основні виробничі фонди. Вартісний знос визначається за формулою (6.16): З_В = Ф_Б * β_З.грн

де Фбі - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів на початок підзвітного періоду;

рз - ступінь зносу об'єкта основних виробничих фондів в межах норм амортизаційних відрахувань.

При цьому балансова вартість групи основних фондів (в тому числі окремого об'єкта основних виробничих фондів групи І) на початок розрахункового періоду (Ф_Б0 визначається за формулою (6.17): Ф_Б1 = Ф_Б(Т-1) + В_(Т-1) – Ф_{ВИБ(Т-1) –} АВ_{(Т-1) грн.}

де Ф_Б(Е-1) - балансова вартість об'єкта основних виробничих фондів на початок періоду, попереднього підзвітному;

В_(Т-1) - сума витрат на придбання основних фондів, здійснення капітального ремонту, реконструкцій, модернізацій та інших удосконалень основних фондів, на які нараховується амортизація, протягом періоду, попереднього підзвітному; Фвиб - сума виведених з експлуатації об’єктів основних виробничих фондів (в тому числі окремого об’єкта основних виробничих фондів групи І) протягом періоду, попереднього підзвітному; АВ - сума амортизаційних відрахувань, обчислених протягом періоду, попереднього підзвітному.

3. Ефективність відтворення і використання основних фондів

При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:

1) узагальнюючі;

2) конкретні.

До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- фондовіддачу;

- фондомісткість;

- фондоозброєність праці;

- рентабельність основних фондів;

- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;

- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.

Під фондовіддачею (Т_в) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів, який характеризує обсяг виробленої підприємством продукції (послуг) у вартісних вимірниках (ВП) одиницею основних виробничих фондів (Ф_Ср). Її можна розрахувати за формулою (6.18):

t_B = ВП / Ф_СР грн./грн

Фондомісткість (Гм) представляє собою показник, зворотний показнику фондовіддачі, тобто він показує, на яку суму потрібно придбати основні виробничі фонди підприємству для випуску необхідних обсягів продукції (послуг). Його можна обчислити за формулою (6.19): t_m = 1 / t_B = Ф_СР /ВП грн./грн

Під фондоозброєністю праці (fn) розуміють показник ефективності використання основних виробничих фондів працівниками підприємства, який розраховується як співвідношення вартості активної частки основних виробничих фондів Ф (II, III, IV) (тобто II, III та IV груп основних виробничих фондів за наведеною в п.6.2 класифікацією) і чисельності промислово-виробничого персоналу в максимально завантажену робочу зміну підприємства (Чпвп), тобто за формулою (6.20):

t_п = Ф (II,III,IV) / Ч_ПВП грн./людину

Під рентабельністю основних фондів (Rф) розуміють показник ефективності використання основних фондів підприємства, який розраховується як відношення прибутку від основної виробничої та невиробничої діяльності підприємства (П) до середньорічної вартості основних виробничих фондів (Фср), тобто за формулою (6.21 ): Rф = П / Ф_СР * 100%, %

Коефіцієнт введення основних виробничих фондів у виробництво (коефіцієнт оновлення) (квв) показує, на яку суму було введено фондів (ФВв) порівняно з їх вартістю на кінець підзвітного періоду (Фкл) і розраховується за формулою (6.22): Квв = Ф_ВВ / Ф_КЛ, частка одиниці

Коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів з виробництва (кВиє) показує, на яку суму були вилучені фонди (ФВив) порівняно з їх вартістю на початок підзвітного періоду (Фпп). Він розраховується за формулою (6.23):): Квиб = Ф_ВИБ/ Ф_ПП, частка одиниці

До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:

- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:

- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;

- коефіцієнт інтегрального використання обладнання;

- резерв виробничої потужності;

- коефіцієнт змінності роботи устаткування;

- напруженість використання устаткування;

- напруженість використання виробничих площ.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (кінт) показує, яку кількість продукції було виготовлено за одиницю часу (Рфакт) відповідно до технічної (паспортної) продуктивності (Рпасп) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (6.24):

К_ІНТ= Р_ФАКТ/ Р_ПАСП, частка одиниці

Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (к_Екст) показує, який часбуло витрачено ддя здійснення виробничих процесів (Т_ФЛкт) в календарному фонді робочого часу (Ткаленд) визначеної одиниці обладнання. Його можна обчислити за формулою (6.25):

К_ЕКСТ= Т_ФАКТ/ Т_КАЛЕНД, частка одиниці

При цьому ефективний фонд робочого часу (Тфакт) можна розрахувати відповідно до технічних умов експлуатації виробничого обладнання та режиму роботи підприємства за формулою (6.26):

Т_ФАКТ = n_ЗМ * Т_Д * Т_ЗМ * к _Т – Т_ТНП – Т_ПЗР

де Тд - кількість робочих днів одиниці обладнання, яке бере участь у виготовленні цільової продукції, днів на тиждень;

Тзм - тривалість робочої зміни, обумовлена графіком роботи підприємства, годин на день;

п_зм - кількість робочих змін, встановлена графіком роботи підприємства; Ці - кількість робочих тижнів на рік (к_т = 52);

Ттнп- технологічно неминучі перерви в роботі основного обладнання, годин;

Тпзр - планово-запобіжні ремонти основного обладнання (передбачені планом капітальні та поточні ремонти обладнання), годин.

Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (кінтєгр) характеризує ступінь завантаження виробничого обладнання за його продуктивністю і часом роботи. Він розраховується як добуток індексів інтенсивного (кінт) та екстенсивного (кєкст) використання обладнання, тобто за формулою (6.27):

К_ІНТЕГР = К_ІНТ * К_ЕКСТ = (Р_ФАКТ/ Р_ПАСП) / Т_ФАКТ/ Т_КАЛЕНД ,частка одиниці

Резерв виробничої потужності (Яп) показує, на скільки можна підвищити ефективність використання виробничого обладнання згідно з умовами його використання за продуктивністю і часом. Його обчислюють за формулою (6.28): R_N = 1 - К_ІНТЕГР,частка одиниці

Коефіцієнт змінності роботи устаткування (кзм) показує, як використовується парк наявного на підприємстві обладнання протягом доби, він розраховується як відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін всіма одиницями обладнання (інтегр) до кількості працюючих одиниць обладнання в максимально завантажену зміну (Мтах), тобто за формулою (6.29):

К_ЗМ = ∑N_МЗМ / N_МАХ,частка одиниці

Напруженість використання устаткування (µ_У) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці виробничого обладнання, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції ((3) в натуральному вираженні до парку виробничого обладнання на підприємстві (М), тобто за формулою (6.30): µ_У = Q /N шт. з одиниці обладнання

Напруженість використання виробничих площ (µ_пл) показує, яку кількість продукції в натуральному відтворенні можна виготовити на одиниці загальної або виробничої площі, він розраховується як відношення загальної кількості виготовленої за підзвітний період продукції (Q) до виробничої (загальної) ппощі на підприємстві (S), тобто за формулою (6.31 ): µ_пл = Q / S шт. /м²

Поиск по сайту: