Цінні види, що охороняються

Арніка гірська – вид багаторічних трав'янистих рослин родини складноцвітих. Занесена до Червоної книги України. Рослина з темножовтими або оранжевими квітками у великих поодиноких кошиках. Стебло прямостояче, 15-80 см завдовжки. Кореневише товсте, стрижневого типу. Стебло рослини виростає лише на другий рік. Стеблові листки прості, довгастої форми з хвилястими краями, сидячі. Листки на стеблі наполовину менші, ніж ті, що зібрані при корені в розетку. Квітки оранжеві, двостатеві, верхівкові, поодинокі, зібрані в кошики, мають приємний специфічний запах. Для медичного використання заготовляють кошики, які збирають на початку цвітіння рослини і сушать при температурі до 60°С. Правильно заготовлена і висушена сировина має приємний запах і гіркуватий смак. Здавна настої арніки гірської використовують при запаленні верхніх дихальних шляхів, задавненому кашлі, ларингіті, матковій кровотечі, аднекситі, ішемічній хворобі серця, нервовому перезбудженні, виразці шлунка, ендокардиті та міокардиті.

Сосна кедрова європейська – хвойне вічнозелене дерево родини соснових. Максимальна тривалість життя – 1000 років, висота – до 25 м, діаметр стовбура – до 1,5 м. Занесена до Червоної книги України. Потужний стовбур в старості часто стає викривленим. Крона широка, яйцевидна, часто – багатовершинна. Однорічні пагони вкриті густим червонувато-бурим опушенням. Нижні гілки часто торкаються землі. В Україні сосна кедрова європейська зустрічається лише в Карпатах – в Закарпатській та Івано-Франківській областях. Відомі її місцезнаходження на гірських хребтах Ґорґан, Свидовця, Чорногори, які є східною межею її ареалу. Найбільші площі кедрової сосни збереглися в Івано-Франківській області, в основному в Ґорґанах. Відвар хвої використовують як протицинговий і потогінний засоби. Настій шкаралупи горіхів – при глухоті, нервових розладах, хворобах печінки та нирок. Як і всі кедрові сосни сосна європейська має сильні бактерицидні властивості. Її живицею змащують рани, порізи та опіки. З горіхів отримують кедрові вершки і молоко. Деревина спочатку світла, потім сильно темніє, високо цінується з давніх часів. Завдяки рівномірній структурі добре підходить для столярних робіт, особливо для будівництва будинків.

Меч-трава болотна – багаторічна рослина родини Осокових. Третинний релікт, занесений до Червоної книги України у статусі «Вразливий», також має охоронний статус у багатьох країнах Європи. Ґрунтотворна рослина. Трав'яниста рослина заввишки 0,8-2,5 м, гемікриптофіт. Кореневище довге, горизонтальне. Стебло округле, гладке, завтовшки до 1 см. Листки сіро-зелені, широколінійні, шкірясті, знизу гострокілюваті, з країв та вздовж кіля пилчастошорсткі. При дотику до листків їхніми гострими краями можна порізати руку. Суцвіття являє собою складну волоть завдовжки до 30-70 см. Росте біля водних об’єктів, світлолюбива, головною причиною зникнення є осушення боліт, подекуди – рекреаційне навантаження. Рослина господарського значення не має, але, подібно до болотяних осок, приносить користь, запобігаючи розмиванню берегів річковими водами та утворюючи шар ґрунту.

Форель – загальна назва декількох прісноводних видів і форм риб, що відносяться до сімейства лососевих. В озері вона представлена трьома видами: озерна, райдужна та струмкова. Звичайні розміри дорослих особин кумжі (озерної форелі) варіюють залежно від підвиду – до 30-70 см довжини і 1-5 кг ваги, деякі підвиди досягають маси 24 кг, а довжини до 117 см. Самці відрізняються від самок меншими розмірами тіла, більшою величиною голови і великим числом зубів; у старих самців кінець нижньої щелепи іноді загинається догори. При розвитку форелі досить часто спостерігаються відхилення від нормального розвитку: потворності (двоголові рибки тощо), гермафродитизм і альбінізм. М'ясо форелі може бути білого і червоного кольору, залежно від місця проживання та їжі. У системи фільтрації стічних вод запускають форелей, тому що вони найбільш чутливі до забруднення. Як тільки з'являється токсична речовина, ці риби гинуть першими. Треба також зазначити, що вилов риби в озері Синевир заборонений.

Альпійська бурозубка – вид бурозубки сімейства землеройковых. Тварина середньої величини, довжиною від 62 до 85 мм, хвіст довжиною від 54 до 75 мм, вага становить від 5,2 до 7,7 г (після зимівлі — від 8,7 до 11,5 м). Шерсть чорно-бурого забарвлення, на черевці трохи світліше. Нижня сторона хвоста і верхня сторона кінцівок білі. Вершина мордочки рожева. Тварини активні вдень і вночі, добре лазить. Харчування складається, насамперед, з павукоподібних, дощових черв'яків, комах і їх личинок і равликів. Альпійська бурозубка населяє в горах майже виключно альпійську зону на висоті від 500 до 2550 м.

Гадюка звичайна – отруйна змія родини гадюкових. Найбільш розповсюджений вид гадюк в Євразії, ареал у Європі поширюється до 68° пн. ш., на південь приблизно до 45° пн. ш., в горах — на висотах до 3000 метрів. Гадюка звичайна відносно невелика в розмірах, довжиною до 75 см. На півночі ареалу зустрічаються екземпляри довжиною до 1 м. Навкруги середини тіла розташовано 19 рядів лусок. Довжина хвоста у самців 8 – 12 см, у самиць 6 – 10 см. Тіло відносно товсте. Самиці зазвичай крупніші за самців. Голова округло-трикутна, чітко відмежована від шиї, на верхній частині вкрита дрібними щитками, серед яких є три крупних щитка – лобний та два тім'яних. Забарвлення тулуба коливається від сірого до коричневого з оливковими та червоно-бурими відтінками, з характерною темною зигзагоподібною лінією вздовж хребта та іксоподібним малюнком на голові. Від ока до кута рота тягнеться темна смуга. Кінчик хвоста світліше тулуба, жовтуватий або червонуватий. Отрута звичайної гадюки за механізмом токсичної дії є отрутою переважно геморагічної (викликає крововилив), кровозгортаючої та місцевої некротичної дії. Чим ближче місце укусу до голови, тим він небезпечніший. Навесні отрута гадюки більш токсична, ніж влітку. Укус гадюки викликає наростаючий біль. За крововиливом розповсюджується затікання.

Поиск по сайту: