Класифікація суб’єктивних прав

Поняття суб’єктивного права

СУБ'ЄКТИВНЕ ПРАВО - це міра дозволеної поведінки особи, закріплена в юридичних нормах.

Це право характеризує певні можливості (свободи), які належать особі як учасникові суспільного життя і, отже, залежать від неї, принаймні, щодо їх використання.

Володіючи суб’єктивним правом, особа має такі можливості (свободи):

- самій чинити певні активні дії (право на свої дії);

- вимагати від ін. суб'єктів учинення певних дій (право на чужі дії);

- звертатися до держави по захист, примусове забезпечення свого юридичного права (право на забезпечувальні дії держави).

Здійснення суб’єктивного права забезпечується юридичними обов'язками інших суб'єктів.

Субєктивні права виникають на основі об'єктивного права, але їх використання завжди залежить від особистого бажання і розсуду індивіда. Субєктивне право та обов'язки особи (як і загальносоціальні, невідчужувані права та обов'язки людини) поділяються на фізичні, особистісні, економічні, політичні, соціальні, культурні тощо.

Ці права та обов'язки становлять права, статус особи, який закріплений у Конституції України та інших законодавчих актах і забезпечується державою.

Класифікація суб’єктивних прав

Розрізняють права позитивні і негативні.

Позитивні права передбачають кореспондуючий обов'язок інших (держави, громади, організації) здійснити певні позитивні дії, без яких здійснення такого права буде неможливим (право на освіту передбачає надання освітніх послуг носію права).

Негативні права, навпаки, передбачають абсолютне невтручання у сферу діяльності особи. Негативні права, які належать фізичним особам, називають, як правило, свободами (свобода зібрань — право на невтручання держави у відповідну поведінку людей)

Також субєкттивні права та обовязки особи поділяються на такі види:

1. Особисті (громодянські) права та свободи, які забезпечують відносно вільне та незалежне від суспільства і держави існування особи шляхом встановлення меж втручання у сфері особистого життя людини (статті 25-35).

2. Політичні - що забезпечують можливість безпосередього впливу особи на діяльність держави (статті 36-40).

3. Економічні - покликані забезпечити ефективний економічний розвиток українського суспільства (статті 41-44).

4. Соціальні - що забезпечують мінімальну можливість нормального фізичного існування людини у суспільстві (статті 46-50).

5. Культурні - покликані задовольнити людиною свої духовні потреби (ст. 53-54).

6. Крім того, у Конституції закріплено групу прав і свобод, призначення яких - запобігати можливості вседозволеності щодо особи з боку державних органів, а також надати людині низку засобів боротьби з його проявами.

Треба зазначити, що термін "свобода" вживається у двох значеннях, хоча і тісно пов'язаних між собою. В загальному значенні він відображає стан народу і окремої людини, який характерезується можливістю діяти на свій розсуд.

Інша справа - свобода, як суб'єктивна можливість здійснювати або нездійснювати будь-які дії. У цьому значені термін "свобода" фактично тотожний терміну "суб'єктивне право", а відмінність пояснюється тим, що така юридична лексика склалась історично.

Стан свободи реалізується через суб'єктивні права, які вказують направлення і форми використання свободи. Ці права невід'ємні і невідчуженні. Вони зберігаються за людиною навіть тоді, коли вона сама від них відмовляється. Але на шляху свободи завжди стоїть держава, створена людьми для підтримки умов реалізації свободи. Держава через закони закріплює права і свободи людини, і тоді вони окреслюються межами дозволеності. Закріплення, охорона, підтримка прав і свобод, створення умов для їх здійснення складають довгий ланцюг правових актів і дій, початок яким покладає Конституція.

Поиск по сайту: