Роль мови у процесі пізнання

Розмірковуючи над природою мови, людина

спочатку розкривала в ній категорії мислення, тобто

встановлювала вплив мислення на мову. Однак уже у

XVIII ст. Джеймс Монбоддо і Готфрід Гердер у своїх

працях розглядають цю проблему різнобічно.

Особливу увагу ролі мови в процесах пізнання приділив

В. фон Гумбольдт. За Гумбольдтом, вивчення нової

мови рівнозначне набуттю нового погляду на

попереднє світосприйняття. Люди, що розмовляють

різними мовами, бачать світ по-різному, бо кожна мова

членує навколишній світ по-своєму і в кінцевому

підсумку вона є своєрідною сіткою, що накидається

на пізнаваний світ. Оскільки, за Гумбольдтом, мова —

це орган, який утворює думку, то сприйняття й

діяльність людини залежать від мови, зумовлюються

мовою.

Ще далі в питанні про вирішальну роль мови в

процесах пізнання пішли американські вчені Едуард

Сепір і Беджамін Уорф — автори так званої

гіпотези лінгвальної відносності. Вивчаючи своєрідність

культури і мов американських індіанців, вони

дійшли висновку про глибокий вплив мови на

становлення світоглядних категорій. На думку Сепіра, мова є не

стільки засобом передачі суспільного досвіду, скільки

способом визначення цього досвіду для всіх, хто

розмовляє тією мовою. Вона «нагадує математичну

систему, яка відображає досвід у справжньому значенні

цього слова тільки в найелементарніших своїх почат-

ках, але з плином часу перетворюється на систему

понять, яка дає змогу передбачити всі можливі елементи

досвіду відповідно до певних прийнятих формальних

правил».

Б. Уорф твердить, що мова «не просто

передавальний інструмент для озвучених ідей, а скоріше сама

творець ідей, програма і керівництво для інтелектуальної 192

Теорія мови

діяльності людських індивідів […]. Ми досліджуємо

природу за тими напрямками, які вказує наша рідна

мова». За Уорфом, мова визначає мислення; людина в

своєму мисленні і в поведінці йде за мовою. Відкриття

Ньютона, на думку Уорфа, не є результатом його

досліджень чи інтуїції, а взяті з мови. Якби Ньютон

говорив мовою хопі, то його поняття простору, часу й

матерії були б іншими.

Висновки авторів теорії лінгвальної відносності та

їх послідовників (Лео Вайсгербера та інших

представників неогумбольдтіанства) про перетворювальну силу

мови не є правомірними. Різні мови справді

представляють далеко не однакові картини світу, але цю

обставину правильніше формулювати в зворотному

порядку: дійсна й об’єктивна картина світу відображена в

мовах неоднаково. Мова не має тієї керівної сили, яку

їй приписують згадані вище вчені. Різні мови

неоднаково членують реальний світ (структура лексико-семантич-

них полів різних мов не збігається) з огляду на нетотожні

умови матеріального і суспільного життя людей, але зміст

мовлення не є простою сумою мовних одиниць. Крім того,

одне й те ж можна виразити не тільки словом, а й

словосполученням (укр. залізниця, рос. железная дорога) і

описово цілим реченням. Через те перехід з однієї мовної

системи на іншу доречно порівняти з переходом від однієї

системи мір до іншої (з кілометрів на милі, з футів на

метри, з термометра Фаренгейта на термометр Цельсія).

Отже, без мови неможлива сама пізнавальна

діяльність, але мові в жодному разі не можна приписувати

властивість змінювати дійсність. Розглядаючи цю

проблему, обов’язково слід враховувати три феномени

в їх взаємозв’язках і впливах (між мовою й

об’єктивною дійсністю знаходиться мислення):

…

Не можна реальні предмети, явища і їх

співвідношення проектувати безпосередньо в мові, оминувши

мислення. Потрібно також розрізняти зміст мислення

і техніку мислення. Мова впливає на техніку

мислення, а не на його зміст.

Роль мови в процесах пізнання полягає в тому, що:

1) мова закріплює результати пізнавальної

діяльності. О. О. Потебня справедливо зауважував, що «мова

відноситься до всіх інших засобів прогресу, як перше й

основне» [Потебня 1976: 211];

2) мова є основним інструментом пізнання.

Засвоюючи мову, людина оволодіває й основними формами та

законами мислення. Водночас мова дала змогу людині

вийти за межі безпосередніх чуттєвих сприймань, які

для тварин є основним джерелом інформації про

зовнішню дійсність. Не всі, наприклад, бачили айсберг чи

ліани, але знають, що це таке, на основі того, що

прочитали у словниках чи інших книжках.

За допомогою мови людина не тільки отримує

узагальнені знання, а й членує явища дійсності на

складові елементи, класифікує їх. Членування явищ

дійсності відбувається за допомогою дискретних одиниць —

слів, а класифікація — як за допомогою слів (родо-

видові відношення та ін.), так і за допомогою

граматичних форм (частини мови, суфікси тощо).

Якщо процес пізнання здійснюється, як правило,

від конкретного спостереження до абстрактного

мислення, то мова дає можливість спочатку ознайомитися

з абстрактними поняттями, а потім переходити до їх

конкретизації, що прискорює процес пізнання й

розумовий розвиток людини загалом.

Афазія (грец. αφασια — оніміння, від α — без і φασις — висловлення) — розлад Мовлення, спричинений локальним ураженням мовних центрів, розташованих в корі головного мозку. Афазії проявляються у вигляді порушеньфонематичної, морфологічної та синтаксичної структури власної мови при збереженні рухів мовленевого апарату та елементарного слуху.

Афазія найчастіше зумовлюється крововиливом в мозок, його травмою, пухлиною, абсцесом тощо. При афазії звичайно порушуються всі мовні функції (усна мова, писемна, читання, сприйняття на слух).

Розрізняють ряд форм афазії.

1. Оптико-мнестична афазія виникає при ураженні тім'яно-потиличної кори на межі зі скроневими полями; відбувається розбіжність наочно-образних уявлень з вербальним знаковим позначенням, порушується згадування слів, що означають конкретні предмети, виникають труднощі у називанні предметів.
2. Акустико-мнестична афазія виникає при ураженні медіобазальних відділів кори лівої скроневої ділянки, поза ядерною зоною звукового аналізатора. Слух залишається збереженим, але для розуміння змісту усього висловлення необхідно тримати у пам'яті весь акустичний ряд. Обсяг пам'яті різко звужується. В результаті виникає нерозуміння усного мовлення. Відмічається пошук потрібних слів, вербальні парафазії. Мова бідна, часто випускаються слова (особливо іменники), знижена швидкість обробки словесної інформації. При відтворенні характерні «фактор краю» — відтворюються перші або останні 2-3 слова, явище ремінісценції — якісніше відтворення словесного матеріалу через декілька годин після його пред'явлення; вербальний матеріал, який об'єднаний змістом (оповідання), запам'ятовується легше. Ураження симетричних відділів правої півкулі головного мозку призводить до порушення пам'яті на немовленеві та музичні звуки.
3. Афазія Верніке, або сенсорна афазія. Виникає у разі враження зони Верніке. В її основі лежить порушення фонематичного слуху, розрізнення звукового складу слів. При акустико-гностичнійї афазії спостерігається втрата здатності розуміння звукової сторони мови.
4. Аферентна моторна афазія — розлад кінестетичної основи мовного моторного акту, що виникає при ураженні нижніх відділів тім'яної ділянки лівої півкулі та проявляється у труднощах артикуляції мовних звуків та слів у цілому, у змішанні близьких артикульом. Це пояснюється тим, що артикулярні тім'яні зони кори тісно взаємодіють із сприймаючими скроневими зонами. При цьому порушується оральний праксис, утруднений повтор за інструкцією оральних рухів та положень. Труднощі мовленевої артикуляції можуть мати прихований характер та проявлятися у специфічних умовах при вимовлянні складних слів та скоромовок.
5. Аграфія — порушення письма: виникають оптичні дисграфії (неправильне розташування у просторі елементів літер, труднощі їхнього диференціювання, дзеркальне зображення).
6. Семантична афазія. Причина — ураження у місці стикання кори тім'яної, потиличної та скроневої ділянок. Це викликає мовленевий розлад, що характеризується порушенням розуміння мовлення, якщо до нього включені мовні конструкції, що вказують на просторові розташування.
7. Амнестична афазія виникає при ураженні лівої півкулі кори головного мозку та виражається у забуванні окремих слів та їхніх значень. Спостерігається розлад номінативної функції мовлення, утруднена актуалізація слів-найменувань для предметів.
8. Еферентна (кінетична) моторна афазія або Афазія Брока виникає за локалізації патологічного процесу в нижніх відділах премоторної зони лівої півкулі (зона Брока). Патологічна інертність утруднює перехід від однієї артикульоми до іншої. При відносній збереженості мовного висловлювання мовлення характеризується скандуванням, відсутністю плавності, зниженням ролі інтонаційних, емоційних та мімічних компонентів, загальним збідненням, особливо за рахунок дієслів, виникає телеграфний стиль. Як і рухи, мова втрачає індивідуальні особливості, страждає просодичний бік мовлення та розуміння.
9. Динамічна афазія. Осередок ураження розташовується дещо вище зони Брока у лівій півкулі головного мозку. В результаті виникає порушення внутрішньої програми висловлювання, «дефект мовної ініциативи». Порушень мовної моторики немає, розуміння усної мови збережено. Усний переказ, твір не можуть бути написані, предикативність внутрішньої мови розпадається, це проявляється у труднощах побудування замислу висловлювання, внутрішньої програми мови. Це виражається у вигляді пропущення дієслів, прийменників, займенників, вживанні шаблонних фраз, нерозгорнутих коротких речень, частішого використання іменників у називному відмінку.
10. При повній афазії втрачається здатність до всіх форм мови та їх розуміння.

Прогноз афазії залежить від характеру основного захворювання. При лікуванні її добрі результати дають систематичні вправи в читанні й письмі.

Поиск по сайту: