Види культурних явищ і процесів

За суб’єктом, або носієм культури виділяють культуру суспільства загалом або культуру нації, класу, інших соціальних груп (демографічних, територіальних тощо) чи культуру окремої особистості. Взаємозв’язки між цими блоками культури не завжди складаються гармонічно. Прикладом цього можуть служити сьогоднішні численні конфлікти між представниками національних культур а також між суспільною та індивідуальними культурами.

За функціональною роллю культуру можна поділити на загальну (актуальну), необхідну кожному членові того чи іншого суспільства, і спеціальну (професійну), необхідну людям тієї чи іншої професії. При цьому жорстко встановлених і чітко фіксованих меж між загальною і професійною культурами немає. Актуальна культура завжди варіативна, однак її модель задається програмою загальної середньої освіти (загальноосвітні середні школи). Професійну культуру не можна ототожнювати тільки з рівнем кваліфікації. Вона вимагає усвідомлення світоглядних основ тієї або іншої професії, а також містить у собі професійну етику й естетику.

За походженням (або генезою) виділяють такі форми культури, як народну культуру, що виникає певною мірою стихійно і немає конкретного „персоніфікованого” автора (наприклад, фольклор); елітну культуру, яка створюється інтелігенцією, професіоналами, тобто в якій завжди можна чітко встановити авторство; масову культуру, що має величезну аудиторію та доступна для всіх верств населення.

Народна культура – це твори мистецтва, у тому числі прикладного, які створюють непрофесійні автори: казки, билини, пісні, міфи, перекази тощо. Основний прояв народної культури – це фольклор, відмінною рисою якого є локалізованість, тобто поширеність на певній території, що не є обов’язковою ознакою для народної культури загалом.

Елітна культура – це твори мистецтва, сприйняття яких вимагає високого рівня освіти; до неї належать академічна музика, література та образотворче мистецтво. Добутки елітарної культури створюються привілейованою частиною суспільства або за її замовленням. Як правило, за допомогою терміна „елітарна культура” позначають те, що не зрозуміло для широкого кола людей і споживається тільки спокушеною частиною суспільства.

Масова культура – це явище, що виникло у ХХ ст. внаслідок розвитку ЗМІ, які мають величезну аудиторію. У результаті культурні тексти (у широкому сенсі – не обов’язково мовні) стали доступними одночасно для дуже великого кола людей. Масова культура доступна для всіх верств, прошарків і соціальних груп. Вона може бути як національною, так і загальною. Термін „масова культура” часто-густо пов’язується з індустрією культури і вживається у зневажливому змісті.

Виокремлюють також такі види культури як домінуюча культура, субкультура та контркультура.

Домінуюча культура – це культура, яку поділяють більшість членів того чи іншого суспільства і яка є антонімом контркультури.

Субкультура – це культура, яка сформована у тій чи іншій соціальній групі, тому чи іншому співтоваристві. Уживання цього терміна припускає наявність культури, що охоплює достатньо широке коло людей. Наприклад, субкультурою можна вважати культуру будь-якої національності щодо загальнолюдської культури, а також культуру молодіжних угрупувань стосовно національної культури тощо.

Контркультура – це сукупність культурних норм, цінностей, способів комунікацій тощо, що вироблена членами певної соціальної групи (класу) на противагу загальноприйнятим нормам і цінностям. Обов’язковою ознакою контркультури завжди є її опозиційність у суспільстві.

Розрізняють в соціології також культуру духовну і матеріальну.

Матеріальна культура – це предмети ремесел, виробництва, техніка, технології, споруди, знаряддя праці тощо, тобто артефакти (усе те, що зроблено руками людини). Принципово важливо, що артефакти не тільки є предметами, створеними людиною, а отже, протиставляються природним об’єктам. Вони також несуть на собі певне змістовне навантаження, можуть мати символічне значення, а також представляють певну цінність для членів суспільства. Інакше кажучи вони концентрують навколо себе значення, зрозумілі всім носіям культури.

Духовна культура ( нематеріальна) – містить у собі все те, що немає безпосереднього субстрату, а виражається лише опосередковано у продуктах матеріальної культури: мова, ідеологія, знання, цінності, звичаї тощо. До елементів, що входять до складу нематеріальної культури не можна доторкнутися руками, але вони існують в нашій свідомості і постійно підтримуються у процесі соціальної взаємодії людей у суспільстві.

Між духовною і матеріальною культурою немає чітких розбіжностей, вони є начебто різними боками однієї монети. Це можна показати на прикладі мистецтва. Будь-який твір мистецтва є матеріальним феноменом, оскільки його завжди в чомусь втілено (це стосується навіть музики, що передається звуками або нотами). Але будь-який твір мистецтва є вираженням певного змісту, що відбиває цінності та ідеологію суспільства чи епохи, які протистоять загальноприйнятим цінностям.

Існує ціла низка „наскрізних” типів культур: екологічна, фізична, економічна, політична тощо.

Поиск по сайту: