Основні закономірності розвитку культури в сучасному суспільстві

· залежність типу культури від природних і штучних умов життя суспільства та її зворотний вплив на їх зміну;

· послідовність розвитку культури. Вона може бути тимчасовою (вертикальною) і просторовою (горизонтальною), позитивною (продовження тієї чи іншої культурної традиції) і негативною (заперечення колишнього культурного досвіду);

· нерівномірність розвитку культури, що виявляється у двох аспектах:

а) розквіт і занепад культури не збігаються з епохами розквіту і занепаду в інших сферах громадського життя, наприклад, в економіці;

б) самі форми і види культури розвиваються також нерівномірно. Так, сьогодні при більш-менш пристойному рівні розвитку художньої культури ми часто-густо говоримо про відсутність політичної та правової культури, або про катастрофічний стан екологічної культури;

· особлива роль особистості, людської індивідуальності у культурному процесі, його подальшому розвитку.

Велике значення для розвитку і функціонування культури мають також і якісні зміни в науці і технологіях, що відкривають нові можливості для виробництва і поширення культурних цінностей. Тут можна виділити три якісних стрибки:

· поява писемності, що дало змогу зберігати багато здобутків культури й обмінюватися ними;

· 2) винахід друкарства, завдяки якому різко збільшився обсяг поширення культурної продукції;

· 3) сучасні досягнення науки і техніки (телебачення, відео- і звукозапис, голографія, інформаційні системи і технології, нові матеріали в архітектурі та ін.).

Технічне оснащення спочатку породжувало райдужні надії, що завдяки йому культура може набагато раніше і глибше, ефективніше соціалізувати людину. Однак соціологи встановили, що культура людини в сучасному суспільстві все більше починає втрачати свою цілісність, стає „мозаїчною”. Найголовнішу роль у створенні сучасної „картини світу” пересічної людини відіграє сьогодні те, що вона прочитає на афіші, побачить в кінотеатрі чи по телебаченню, почерпне з газет або довідається із розмов по телефону, з колегами по службі та сусідами. Науково-технічна революція на сучасному етапі суспільного розвитку стимулювала значне поширення саме масової культури.

Ідея масової культури виникла у 20-их рр. ХХ ст. в рамках доктрини масового суспільства. Теорія масового суспільства виходить з того, що у ХХ ст. класова поляризація зникає і важливу роль в історичному процесі починають відігравати маси. Так згідно з Тардом і Леоном, суспільство поділяється на масу (натовп), яка не розуміє суті того, що відбувається; публіку, яка дещо розуміє та еліту, що має доступ до вищих культурних цінностей. Звідси масовим називають таке суспільство, в якому людина стає безликим елементом соціальної машини, гвинтиком, підігнаним під її потреби. Таким чином сутність масової культури полягає в тому, що вона створюється переважно для цілей споживання. Головна її функція – розважально-компенсаторна. Це культура, яка позбавлена внутрішнього джерела розвитку і функціонує на основі соціального замовлення. Вона є масовою за обсягом і за часом, тобто виробляється постійно, щоденно. У масовій культурі одержує вираження одна із сторін культури – адаптивна, причому в полегшеному, поверхневому варіанті. У результаті масова культура перетворюється в особливий вид бізнесу. При цьому вона не стільки споживається людиною, скільки споживає саму людину, заслоняючи від неї і замінюючи їй інші пласти культури.

Найконцентрованішим втіленням масової культури є кітч (з німецької – халтура, штамп). Він виник у період масової урбанізації як відповідь на запит сільського мешканця, який приїхав у місто і позбавлений внаслідок цього свого звичного середовища. Задача кітчу – створення ілюзії щастя. Широке поширення кітчу привело західних соціологів до висновку про те, що може спостерігатися зворотна залежність між матеріальним і культурним рівнем населення: досить швидке масове підвищення рівня життя супроводжується зменшенням духовних запитів.

Останніми роками соціологи багато уваги приділяють вивченню молодіжної субкультури. Тривалий час вважалося, що у соціалістичному суспільстві, яке прагнуло до соціальної однорідності, у молоді не може і не повинно бути своїх специфічних цінностей. Прояв своєрідності, незвичні форми поведінки молоді розцінювалися або як аномалія, соціальне відхилення, або як наслідування Заходу. Інша позиція представляла ці відхилення як спосіб самовираження молоді, як можливість заявити про себе суспільству, привернути до себе увагу. Так з’явився термін „неформальні молодіжні об’єднання”, що закріпився в науковій і публіцистичній літературі, а також у повсякденному вжитку. Це поняття виникло в американській соціології та означає групу однолітків, рівних за соціальним статусом, поглядами, цінностями, нормами поведінки тощо. На думку багатьох соціологів, субкультурна активність молоді залежить від низки факторів:

· рівня освіти. В осіб з нижчим рівнем освіти вона значно вища;

· віку. Пік субкультурної активності припадає на 16-17 років, а в 21-22 роки вона помітно падає;

· місця проживання. Рухи неформалів характерніші для міста, ніж для села, тому саме місто з його великою кількістю соціальних зв’язків дає реальну можливість вибору тих чи інших цінностей і форм поведінки.

Неформальні молодіжні об’єднання різняться характером соціальної спрямованості, типом групових цінностей, особливостями проведення свого дозвілля. Найпопулярнішими є групи аматорів сучасної музики, танців, різних видів спорту (футбольні вболівальники, культуристи), їх приблизно 80%.

Значно менше поширені в Україні такі молодіжні групи за суспільно-корисною діяльністю – охороною пам’яток культури, захистом навколишнього середовища тощо, їх не більше 4 %. Є молодіжні групи, чия поведінка може бути охарактеризована як соціально патогенна чи навіть злочинна: наркомани, токсикомани та ін. Такі групи складають приблизно 9 % усіх неформальних молодіжних груп.

Визначення різних субкультурних груп є досить умовним, адже вони не відокремлюються одна від одної непроникною перегородкою. Так, серед металістів зустрічаються токсикомани, а серед наркоманів – повії, що подібним чином заробляють на наркотики. Ідеться, скоріше, про різні типи таких соціальних груп. Рокери, металісти, футбольні фани – це групи контактні, які об’єднані спільними інтересами і мають відповідну зовнішню символіку, що їх виражає. А такі зразки соціально негативної поведінки, як наркоманія чи проституція, реалізуються переважно не на груповому, а на індивідуальному рівні. Сам характер діяльності тут, скоріше, роз’єднує, ніж консолідує ці групи.

Характерні ознаки контркультури (комплекс, або набір норм і цінностей будь-якої соціальної групи, що різко суперечать нормам і цінностям, панівним у суспільстві, перебуває у стані відкритого конфлікту щодо пануючої культури):

· тип протестуючого світогляду;

· альтернативний стиль життя, опозиційний традиційному;

· антитрадиційні форми художньої творчості.

Ураховуючи внутрішню неоднорідність культури як соціального явища, можна зробити висновок, що всі культури є необхідними, повноцінними і взаємо незамінними. Жоден культурний процес не можна оцінити однозначно і категорично у термінах „добре-погано”, особливо, якщо йдеться про сучасну культурну ситуацію в нашій країні, оскільки, по-перше, вона надзвичайно складна і суперечлива, а по-друге, ще не має повної якості щодо глибини і масштабів змін, які відбуваються у суспільстві. Однак, як свідчить аналіз і практика ринкових перетворень, можна виокремити кілька тенденцій.

Поиск по сайту: