Характеристика основних елементів, форм і видів культури

Як вже зазначалося, культура в широкому сенсі охоплює всі досягнення людської цивілізації, у тому числі й матеріального характеру: сучасні машини, технології, знаряддя праці, будівлі, споруди тощо. При цьому об’єкти матеріальної культури цікавлять соціологію лише тоді, коли вона досліджує різноманітні аспекти взаємодії людей з оточуючим їх середовищем, тобто соціальні аспекти економічної (виробничої) діяльності або проблематики. Головна увага соціології приділяється, насамперед, дослідженню проблем функціонування і розвитку культури в суспільстві як складної соціальної системи, яка за допомогою знаково-символічних, ціннісно-пізнавальних та систематичних елементів спрямовує, координує та регулює соціальну діяльність людей.

До основних елементів культури як соціальної системи належать такі:

1. Цінності – це визнані всім суспільством або більшістю його членів уявлення про те, до яких цілей повинна або може прагнути людина, або до чого вона прагнути не може (наприклад, 10 християнських заповідей).

2. Норми – це правила і стандарти поведінки, яких має дотримуватися людина, якщо вона розподіляє систему цінностей культури. Норми підтримуються певними санкціями, тобто покараннями за їх порушення або нагородами за їх якісне виконання. Відповідно санкції можуть бути як негативні, так і позитивні.

3. Звичаї – це усталені схеми поведінки, обов’язково на рівні культури загалом. Їх можна охарактеризувати як культурні звички.

4. Етикет – це сукупність правил поведінки по відношенню до інших людей, що охоплює особливі традиції, ритуали і норми, які були вироблені суспільством або його частиною і можуть мати релігійне, філософське чи якесь інше обґрунтування; як правило, етикет характерний для вищих прошарків суспільства.

5. Традиції – це сукупність елементів культурної спадщини, які передаються із покоління в покоління і є цінністю в межах цієї культури.

6. Мова – це сукупність знаків і символів, що використовуються членами суспільства для здійснення комунікацій, а також в рамках вторинних моделюючих систем (в художній літературі, поезії, ритуальних текстах тощо. Мова являє собою систему, що відбиває і підтримує картину світу, характерну для ці їх культури, а також забезпечує відповідний соціальний контроль, оскільки норма взагалі не може існувати, якщо вона не виражена мовою.

7. Обряди – це сукупність колективних людських дій, що втілюють у собі певні уявлення і цінності конкретного суспільства і викликають у всіх носіїв цієї культури аналогічні почуття; такі почуття носять, як правило, колективний характер.

8. Ритуали – це сильно стилізовані та ретельно сплановані набори жестів і слів, які виконуються особами, підготовленими та вибраними для цього. Ритуали наділені особливим символічним значенням. Вони досить поширені у релігії, політичній (наприклад, підписання міжнародних угод) і навіть побутовій сферах (ритуал шлюбу, посвячення у студенти, отримання паспорта тощо).

9. Церемонії – це послідовні дії, що мають символічне значення і присвячені святкуванню будь-яких знаменних подій або дат, функція яких полягає в урочистому підкресленні особливої цінності для суспільства чи будь-якої соціальної групи подій, що відзначаються (коронування – це яскравий приклад важливої для суспільства церемонії).

10. Уподобання – це звичаї, що мають матеріальне значення. До цієї категорії, як правило, входять такі форми поведінки людей, що властиві тому чи іншому суспільстві і мають моральну оцінку. В багатьох суспільствах вважається аморальним ходити голим по вулицях (хоч це дозволяється робити у своїй домівці), ображати літніх людей, бити жінку, кривдити слабого, знущатися над інвалідами. Взагалі, що саме вважати моральним залежить від рівня культури певного суспільства. Особливою формою уподобань є табу.

11. Табу – це абсолютна заборона, що накладається на будь-яку дію, слово, предмет тощо. Це явище було особливо поширене у традиційному суспільстві. Табу охороняло людей в архаїчному суспільстві від небезпеки, пов’язаної з доторканням до трупу або із вживанням отруйної їжі. В сучасному суспільстві табу накладається, наприклад, на кровозмішення, на канібалізм, осквернення могил тощо.

12. Закони – це різновид уподобань. Вони є нормами поведінки, які оформляються парламентським або урядовим документом, тобто підкріплюються політичним авторитетом держави і вимагають обов’язкового виконання. Розрізняються два види законів: звичайне та формальне право. Звичайно право – це сукупність написаних правил поведінки в до індустріальних суспільствах, що санкціоновані державою. Із звичайного права поступово виникли формальні юридичні закони, що закріплюються конституцією – основним політичним законом країни. Порушення законів несе за собою кримінальне покарання, найсуворішим із яких є смертна кара. За допомогою законів суспільство захищає найвищі цінності: життя людини, державну таємницю, людські права і гідність, власність, мораль тощо.

Таким чином, на підставі основоположних елементів культури як соціальної системи – цінностей, норм, уподобань, законів, традицій, звичаїв, обрядів, ритуалів, мови, табу тощо – кожний народ розвиває інші аспекти культури: мистецтво, науки, філософію, ідеологію, літературу, політику, фізичну культуру, дозвілля тощо.

Необхідно також зазначити, що при соціологічному дослідженні культури розрізняють „культурну статику” і „культурну динаміку”.

Культурна статика – це внутрішня будова культури, певна сукупність елементів, що її складають, і зв’язків.

Культурна динаміка описує ті зміни, що зазнає культура при поширенні у часі (історичний аспект) або у просторі (поширення культури, збільшення числа її носіїв).

Водночас термін „культура” можна використовувати і для позначення конкретного й унікального у культурному організмі та його відмінності від інших. Так, українська культура значно відрізняється від англійської, німецької, французької та ін. Кожній культурі, таким чином, притаманні індивідуальні риси, що виявляються в результаті культурних контактів.

Однак, як вважає переважна більшість дослідників, у кожній культурі є деякі подібні елементи, що можуть бути названі культурними універсаліями.

Культурні універсалії – це такі риси, норми, властивості, традиції, звичаї, що притаманні всім культурам, не залежно від того, на якій стадії історичного розвитку вони перебувають, а також у якому місці земної кулі вони локалізуються. Американський соціолог Джорж Мердок ще у 50-их рр.. ХХ ст. Описав такі культурні універсалії, як значущість розбіжностей між людьми за віком, використання натільних прикрас, спорт, космологія, ворожіння, танці, декоративне мистецтво, залицяння та інші культурні феномени (він відокремив понад 70 культурних універсалій).

Водночас у соціології культури є два крайніх підходи щодо розгляду культурних універсалій:

· Релятивізм, в основі якого лежить принцип „кожну культуру потрібно сприймати виходячи з її цінностей і норм”. Інакше кажучи, релятивізм заперечує існування культурних універсалій і стверджує, що в культурах є лише специфічне. Порівняльне вивчення культур, як стверджують представники цього підходу, виявляється неможливим, тому що немає нічого загального, що можна було б взяти як точку відліку для порівняння.

· Етноцентризм – заснований на принципі „моя культура – краща, а інші – гірші”. Подібний підхід несе у собі небезпеку давати оцінку і інтерпретувати інші культурні факти з позиції власної культури. Природно, що такий підхід можливий і має право на існування. Однак він зовсім не сприяє порозумінню між культурами, а тому загрожує культурним мілітаризмом.

Поиск по сайту: