Предмет, мета та основні завдання навчальної дисципліни «Антикризове управління підприємством», її місце в навчальному процесі

Тема 1. Предмет і загальні основи антикризового управління

План.

1. Предмет, мета та основні завдання навчальної дисципліни «Антикризове управління підприємством», її місце в навчальному процесі.
2. Загальні поняття про кризу.Причини виникнення криз.
3. Типологія криз.
4. Симптоми і розпізнання криз.

Предмет, мета та основні завдання навчальної дисципліни «Антикризове управління підприємством», її місце в навчальному процесі.

Антикризове управління підприємством є фундаментальною дисципліною, яку вивчають студенти економічної спеціальності. Ця дисципліна має тісний зв'язок з менеджментом, який повинен передбачати, своєчасно розпізнавати і успішно вирішувати всі проблеми розвитку фірми.

Мета курсу «Антикризове управління підприємством» полягає в озброєнні студентів знаннями теоретичних основ антикризового управління і набуття практичних навичок використання методів на практиці шляхом вивчення методик виводу фірми із кризи, управління фірмою в період реструктуризації, санації, реорганізації та банкрутства.

Ця дисципліна допоможе студентам здобути ґрунтовні знання в області антикризового управління, вона тісно пов’язана з іншими дисциплінами як економічної підготовки, так і менеджмент-підготовки.

Для більш глибокого аналізу (осмислення) проблематики антикризового управління необхідно мати знання в області економічної теорії, макро- і мікроекономіки та управління інноваціями.

Проблеми попередження банкрутства підприємства, їх виживання в обстановці кризи є головними елементами сучасного ефективного менеджменту, який лише зароджується на Україні. Цей розділ менеджменту носить назву антикризового управління.

Люба теорія тоді ефективна, коли вона спрямована на своєчасне запобігання кризових явищ, на оздоровлення економіки підприємства, на покращання його фінансів. Практика показує, що банкрутство наступає там, де дуже слабкий менеджмент. Тому проблема оптимізації менеджменту за рахунок використання всього кращого, що є в міжнародній практиці антикризового управління і є тією сучасною парадигмою, яка дозволить розробити нові управлінські технології виводу українських підприємств із кризи.

Антикризове управління – це:

- аналіз стану мікро- та макросередовищ та вибір місії фірми;

- вивчення економічного механізму виникнення кризових явищ і розробка методики сканування внутрішнього і зовнішнього середовищ, в яких працює фірма з метою ранньої діагностики кризи, яка наближається;

- розробка ефективних технологій управління фірмою.

Таким чином, завдання курсу «Антикризове управління підприємством» полягають в:

1) ознайомленні слухачів з основними принципами та методами вирішення кризових ситуацій, досвідом цієї роботи в різних країнах та підприємствах України;

2) навчанні технологічним прийомам управління кризовими ситуаціями;

3) наданні знань і навичок розробки механізму подолання кризи, націленого на вироблення стратегічних та оперативних заходів.

Структурні зрушення в економіці, нестабільність зовнішнього середовища, розрив налагоджених виробничих зв'язків, зміна форм власності і реструктуризація підприємств вимагають перегляду вироблених стереотипів управлінського мислення і переходу до нових форм і методів системи управління. Це пов'язане також із тривалим процесом диференціації й інтеграції структур, методів й інших елементів систем управління виробництвом, що спостерігаються в даний час у світовому співтоваристві.

Головною проблемою управління всередині організації, підприємства стає адекватність стимулів і форм взаємодії параметрів об'єкта і суб'єкта управління умовам і методам розв'язання завдань виробництва, його ефективності.

Варто враховувати, що характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в умовах сучасного виробництва і соціального розвитку працівників усіх категорій надзвичайно рухливі. При цьому виробничі системи мають ряд особливостей, знаючи і володіючи якими можна ефективно ними управляти. До них відносять:

• нестаціонарність (мінливість) окремих параметрів системи і стохастичність (імовірність) її поведінки;
• унікальність і непередбачуваність поведінки системи в конкретних умовах (завдяки наявності в ній активного елемента — людини) і разом з тим наявність у ній граничних можливостей, зумовлених наявними ресурсами;
• здатність змінювати свою структуру і формувати варіанти поведінки;
• здатність протистояти тенденціям, що руйнують систему;
• здатність адаптуватися до умов, що змінюються;
• здатність і прагнення до цілеутворення, тобто формування цілей усередині системи.

Виникнення тієї чи іншої виробничої системи, природно, зумовлено виникненням чи формуванням на ринку попиту на продукцію, здатну задовольнити вимоги покупців. Інакше кажучи, виробнича система повинна бути пристосована до тривалого існування для задоволення купівельного попиту, що змінюється.

Отже, неминуче виникають виробничо-економічні проблеми оптимізації нових зв'язків (зовнішніх і внутрішніх), проблеми їхнього стикування в організаційному, економічному і науково-технічному аспектах.

Відомо, що керівник виконує роботу, системна складність якої дуже висока, — здійснює стикування діяльності функціональних підрозділів, вирішує організаційно-економічні і виробничо-технічні проблеми, що виникають у взаємодії з іншими організаціями. І чим вище рівень керівника, чим більше підрозділів і організацій йому підлеглі, тим більше різних проблемних ситуацій він повинен розв'язати.

Аналіз і синтез кризових ситуацій, що виникають, інтеграція діяльності функціонально чи предметно спеціалізованих ланок і складають функцію керівництва.

Реалізація функції керівництва — складна наукова і практична проблема. У першу чергу тому, що необхідно мати опис і ранги можливих проблемних ситуацій, розробити алгоритм вирішення проблем, сформувати відповідну нормативну базу. Необхідно визначити і критерії вибору тієї чи іншої стратегії вирішення проблеми, а це пов'язане з наявністю ресурсів і можливостей маневру ними.

Закордонні фахівці вважають, що характерною рисою ділового життя стало загальне наростання нестабільності як основної причини виникнення і розвитку кризових ситуацій. Вони характеризуються:

- наявністю загроз високопріоритетним цілям і цінностям;

- ефектами раптовості для осіб, відповідальних за подолання кризи;

- гострим дефіцитом часу для реагування на загрозу.

Управління за ситуаціями трапляється практично в будь-якій організації, коли надзвичайні (форс-мажорні) обставини — зовнішні чи внутрішні — змушують керівництво приймати негайні рішення. Кризи виникають, оскільки криза — це поворотна точка чи період небезпеки і невизначеності, а в наше стрімке століття поворотні точки і небезпечні моменти завжди присутні.

Управління в кризовій ситуації можна визначити як процес роботи під тиском обставин таким чином, що дозволить керівникам аналізувати, планувати, організовувати, направляти і контролювати ряд взаємозалежних операцій при прийнятті швидких і раціональних рішень з невідкладних проблем, що виникли перед фірмою.

Антикризове управління — це управління, яке спрямовано на передбачення небезпеки кризи, аналіз її симптомів і усунення загроз появи кризових ситуацій, а в разі їх появи — аналіз і прийняття швидких заходів ліквідаційного характеру з найменшими втратами та негативними наслідками. Велике значення при цьому має використання факторів кризи для наступного розвитку підприємства.

Можливість антикризового управління визначається, у першу чергу, людським фактором. Усвідомлена діяльність людини дозволяє шукати і знаходити шляхи виходу з критичних ситуацій, концентрувати зусилля на вирішенні найбільш складних проблем, використовувати накопичений, у тому числі тисячоліттями, досвід подолання криз, пристосовуватися до ситуацій, що виникають.

Тому основною метою антикризового управління є забезпечення гарних результатів — запланованих чи випадкових — за допомогою здорової організації, що досягається шляхом використання оточення на основі добре поставленого управління людьми і комунікаціями.

Реалізація поставленої мети полягає в належному балансі між вимогами, висунутими ситуацією, і особистими якостями керівника з урахуванням зрілості (компетентності, досвіду) і готовності колективу до співробітництва.

Необхідно відзначити, що будь-яке управління у визначеній мірі повинно бути антикризовим і тим більше ставати антикризовим зі вступом у смугу кризового розвитку організації. Ігнорування цього положення має значні негативні наслідки, врахування його сприяє безболісному, "оксамитному" проходженню кризових ситуацій.

Суть антикризового управління виражається в таких положеннях:

- кризи можна передбачати, очікувати і викликати;

- кризи у визначеній мірі можна прискорювати, випереджати, відсувати;

- до криз можна і необхідно готуватися;

- кризи можна пом'якшувати;

- управління в умовах кризи вимагає особливих підходів, спеціальних знань, досвіду і мистецтва;

- кризові процеси можуть бути до визначеної межі керованими;

- управління процесами виходу з кризи здатне прискорювати ці процеси і мінімізувати їхні наслідки.

Для того, щоб організація домоглася успіху, керівник повинен уміти передбачати можливість, імовірність появи тих чи інших виробничих ситуацій, бути готовим до них і діяти адекватно сформованим обставинам.

Поиск по сайту: