Проблеми бюджетної політики та державного боргу

Державний борг – це сума накопичених в країні за певний період бюджетних дефіцитів за вирахуванням існуючих за цей час позитивних сальдо бюджету.

Дефіцит бюджету – це, як уже визначалось, сума, на яку в даному році видатки бюджету перевищують його доходи. Бюджетний дефіцит відображає певні зміни в національній економіці, у відтворювальному процесі, фіксує результати цих змін.

Дефіцит бюджету і величина державного боргу є найважливішими показники стану економіки, тому даній проблемі традиційно відводиться велика увага.

Економічна наука визначає достатньо багато причин бюджетного дефіциту, як-от:

- падіння суспільного виробництва;

- зростання граничних витрат суспільного виробництва;

- надлишковий випуск незабезпечених паперових грошей;

- невиправдано великі за розміром соціальні програми;

- зростаючі витрати на фінансування ВПК;

- значний за розміром оборот „тіньової економіки”;

- значні невиробничі витрати, приписки, викрадання, втрати виробленої продукції та інші, що не підлягають суспільному обліку.

Розрізняють бюджетний дефіцит:

· фактичний — відображає реальні надходження і видатки за певний період часу;

· структурний — показує, якими мають бути надхо­дження, урядові витрати і дефіцит при потенційному обсязі національного виробництва;

· циклічний — відбиває вплив циклічних коливань на надходження, видатки та дефіцит і визначається як різни­ця між фактичним і структурним дефіцитом.

Бюджетний дефіцит і державний борг тісно взаємопов’язані. По-перше, державні позики – важливим джерело покриття бюджетного дефіциту. По-друге, визначити наскільки шкідливий той чи інший розмір дефіциту бюджету, неможливо без аналізу величини державного боргу. З іншого боку, для оцінки кількісного розміру державного боргу необхідне дослідження динаміки росту дефіциту.

Бюджетний дефіцит, безумовно, відноситься до т.зв. негативних економічних категорій типу інфляції, кризи, безробіття, банкрутства, які в той же час є невід’ємними елементами ринкової економічної системи. Більше того, без них ця система втрачає спроможність до саморозвитку і поступового руху вперед.

Державний борг зростає в різних країнах різними темпами. Перевищення державного боргу над річним ВВП більше, ніж в 2,5 рази, вважається небезпечним для стабільності, особливо для сталого грошового обігу.

Розрізняють внутрішній та зовнішній державний борг, а також короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (від 1 до 5 років) і довгостроковий (понад 5 років).

Зовнішній державний борг – це борг іноземним державам, фірмам, організаціям, окремим особам. Цей борг лягає на країну найбільшим тягарем, бо для його погашення держава повинна віддавати за межі країни частину ВВП і навіть національного багатства. Потрібно пам’ятати і те, що кредитор зазвичай ставить певні вимоги, після виконання яких надається кредит.

Внутрішній борг – це борг держави своєму населенню і бізнесу. Згідно з законодавством України, її державним внутрішнім боргом є боргові зобов’язання уряду перед юридичними і фізичними особами, виражені у валюті України. Такі боргові зобов’язання можуть мати форму: кредитів, отриманих урядом від НБУ та інших структур; державних позик, здійснених шляхом випуску цінних паперів (в Україні – облігацій державної внутрішньої позики - (ОДВП)); інших боргових зобов’язань, гарантованих Кабінетом Міністрів України.

Зростання внутрішнього боргу менш шкідливе для національної економіки у порівнянні з ростом її зовнішнього боргу. „Втечі” товарів та послуг за кордон (безоплатної) при погашенні внутрішнього боргу не відбувається, але при цьому виникають певні зміни в економічному житті, наслідки яких можуть бути суттєвими. Це пов’язано насамперед з тим, що погашення внутрішнього державного боргу приводить до перерозподілу доходів у самій країні.

Предметом особливої уваги є і повинен бути зовнішній борг. Якщо платежі по ньому складають значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни (наприклад, 30-40%), то залучати нові позики з-за кордону стає все важчим. Їх надають менше і під більш високі проценти, вимагаючи застави або особливих гарантій. У деяких країнах, що розвиваються, щорічні зобов’язання виплат по позиках перевищують всі надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Вплив державного боргу на економіку:

— позитивний — у фазі економічного спаду викорис­тання державних запозичень стимулює споживчий попит, збільшує рівень зайнятості населення, сприяє зростанню рівня доходів у суспільстві, стимулює економічне зростання;

— негативний — витіснення приватного капіталу, що обмежує економічне зростання, спричиняє до перерозподілу доходів на користь власників державних облігацій, змен­шення обсягу споживчого попиту, збільшення податків для обслуговування державного боргу, перекладання відповідаль­ності за погашення боргових зобов'язань на майбутні поко­ління тощо.

Як правило, уряди країн-боржників, вживають усіх можливих заходів, щоб не стати безнадійними боржниками, бо це обмежує доступ до зарубіжних фінансових ресурсів. Для цього можливі декілька шляхів.

1. Традиційний шлях – сплата боргів за рахунок золотовалютних резервів – для сталих боржників, як правило, виключений, тому що у них ці резерви вичерпані або дуже обмежені.

2. Консолідація зовнішнього боргу, яка означає перетворення коротко- і середньострокової заборгованості в довгострокову, тобто перенесення платежів у віддалене майбутнє. Така консолідація можлива тільки зі згоди кредиторів. Кредитори створюють спеціальні організації – клуби, де відпрацьовують солідарну політику відносно країн, що не в змозі виконувати свої міжнародні фінансові зобов’язання. Найбільш відомі серед таких клубів – Лондонський, в який входять банки-кредитори, і Паризький, що об’єднує держави-кредитори. Ці два клуби часто йшли назустріч проханням країн-боржників (у тому числі України) про відстрочку виплат, а інколи навіть частково списували борги.

3. У деяких країнах практикують скорочення розмірів зовнішнього боргу шляхом конверсії – перетворення його в довгострокові іноземні інвестиції. Для заміщення боргу іноземним кредиторам пропонують нерухомість або участь у капіталі у країні, що стала боржником. Одним з варіантів перетворення зовнішнього боргу в іноземні капіталовкладення є участь господарських суб’єктів країни-кредитора у приватизації держаної власності в країні-боржнику. В цьому випадку зацікавлені фірми країни-кредитора викуповують у своєї держави або банку зобов’язання країни-боржника, з обопільної згоди використовують їх для купівлі власності. Така операція веде до збільшення іноземного капіталу в національній економіці без надходження в країну з-за кордону фінансових ресурсів, машин, верстатів, технологій. Вона полегшує тягap зовнішнього боргу, робить можливим отримання нових кредитів, стимулює новий приплив приватних іноземних інвестицій і реінвестицій у куплені таким чином господарські об’єкти.

4. Звернення країни-боржника до міжнародних фінансово-кредитних установ, – МВФ, регіональних банків, Світового банку. Вони, як правило, надають пільгові кредити, але обумовлюють їх жорсткими вимогами до державної економічної політики, як-то: емісійної, кредитної політики, стимулювання конкуренції, зведення до мінімуму дефіциту державного бюджету. До таких кредитів в останні роки часто звертаються постсоціалістичні країни, Україна в тому числі.

Поиск по сайту: