Актори світової політики та зовнішня політика держави

Західна теорія МВ для визначення суб´єктів та об´єктів світової політики використовує термін актори (англ. «той, хто діє», «той, хто проявляє активність»). Основними акторами світової політики виступають: держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації, транснаціональні корпорації (ТНК) і банки (ТНБ), терористичні організації, національно-визвольні та сепаратистські рухи, мафіозні угруповання, регіональні та міські адміністрації, церкви, окремі особистості.

Головними акторами сучасної СП виступають національні держави – найбільш могутні та організовані суб´єкти, які зосередили основні засоби впливу на світовий політичний процес.

У міжнародних відносинах беруть участь також особливі територіальні утворення, які мають певні ознаки державності, внутрішнє самоврядування та міжнародну правосуб´єктність. Нетиповими державними акторами СП є Ватикан, Мальтійський орден, Вільні міста (наприклад, статус вільного міста має м. Ієрусалим).

До традиційних акторів СП належать також міжнародні ор-ганізації, які бувають двох видів: міжурядові та неурядові.

Міжурядові (міждержавні) організації (МУО) основуються на підставі міжнародного договору групою держав для реалізації певних цілей і діють згідно зі статутним документом. У 1900 р. їх нараховувалось - 30, а у 1998 р. - 254.

Класифікація МУО за геополітичним та діяльнісним критеріями поділяє їх на такі рівні:

· Універсальний рівень - Ліга Націй, Організація Об´єднаних Націй (ООН)

· Міжрегіональний рівень - Європейський союз (ЄС), Рада Європи, Співдружність незалежних держав (СНД), Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Організація Ісламська Конференція (ОІК) та ін.;

· Регіональний рівень - Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЄАН), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація американських держав (ОАГ), Організація африканської єдності (ОАЄ) та ін.

· Субрегіональний – країни Бенілюксу та ін.

Класифікувати МУО можна також за декількома критеріями, яким вони можуть відповідати одночасно:

· За складом учасників МУО поділяються на універсальні (ООН) і регіональні (АСЄАН, ЛАД та ін.).

· За метою МУО поділяються на організації, які мають багаточисельні цілі (ООН, ОАД, Велика 7/8 та ін.) та спеціальні цілі (наприклад, спеціалізовані установи ООН: Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація кримінальної поліції (ІНТЕРПОЛ), Міжнародна морська організація, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Світовий банк, Міжнародна організація праці (МОП) та ін.).

· За порядком вступу членів МУО поділяються на організації з

універсальним членством (ООН, МОТ, МВФ) та обмеженим членством (ОАЄ, ОАД, Велика 7/8, Всесвітня Торгова Організація (ВТО)).

· За характером повноважень МУО поділяються на організації, рішення яких мають диспозитивний характер (обов´язковий тільки для держав-членів - ОАЄ, ОІК) та імперативний характер (наднаціональний - ООН).

Неурядові організації (НУО) виникають не на основі договору між державами, а шляхом об´єднанння фізичних і/або юридичних осіб, діяльність яких здійснюється поза межами однієї національної системи та офіційної зовнішньої політики держав. Наприкінці ХХ ст. спостерігається різке збільшення чисельності НУО. За різними даними, їх налічується від 6 до 27 тисяч. Прикладами НУО можуть бути екологічні (Грінпіс), економічні (Паризький клуб), релігійні (Всесвітня Рада Церков), гуманітарні (Міжнародий Червоний Хрест), спортивні (Міжнародний Олімпійський Комітет), правозахисні та ін. Метою НУО є формування світової громадської думки та вплив на національні системи і міжурядові організації.

Одним із суперечливих акторів СП, які мають наднаціональний характер виступають ТНК (корпорації, які мають підприємства за межами однієї держави, наприклад «Дженерал Моторс», «Проктр енд Гембл», «Найк» та ін). На початку ХХІ ст. їх нараховувалось 53000. Експортно-імпортна діяльність ТНК пов’язана, головним чином з трьома економічними зонами: США, ЄС, Японією. З одного боку, ТНК посилюють економічну взаємозалежність та єдність світу в господарському відношенні, сприяють поширенню універсальних цінностей. З іншого боку, вони спричиняють соціально-культурні та політичні потрясіння, які порушують суверенітет держав, сприяють появі нових форм залежності – економічної, політичної, технологічної, інформаційної.

Наприкінці ХХ ст. окреслилась тенденція збільшення кількості та ускладнення якості світових акторів, що не могло не вплинути на виникнення проблем регуляції їх участі в міжнародному житті.

Зовнішня політика (ЗП) – це діяльність держави поза межами своїх національних кордонів, яка регулює відносини з іншими державами та акторами СП і спрямована на досягнення мети по захисту своїх національно-державних інтересів (НДІ). НДІ – це комплексна категорія, яка включає систему компонентів, що охоплюють політичну, економічну, військово-стратегічну, технологічну, екологічну сфери суспільного життя. При формуванні НДІ існує об´єктивний взаємозв´язок зовнішньої та внутрішньої політики. Щодо концепції ЗП, воєнної доктрини, національної безпеки НДІ спирається на державні документи, забезпечуючи нормативне оформлення. Основною цінністю держави є державний суверенітет.

Суверенітет (нім., фр., - верховна влада) – незалежне від будь-яких обставин, сил і особистостей верховенство, незалежність держави у зовнішніх та внутрішніх відносинах. Правовою основою державного суверенітету виступає Конституція, декларації і принципи міжнародного права, які фіксують суверенну рівність держав, територіальну цілісність, невтручання у внутрішні та зовнішні справи, право націй на самовизначення.

Зміст та сутність ЗП російський вчений-міжнародник М. Косолапов пропонує розгядати в трьох аспектах:

1) конкретно-політичне наповнення ЗП – це об´єктивні видимі дані держави: географічне розташування, рівень економічного та соціально-політичного розвитку, масштаби і характер господарства.

2) ЗП як структура дія льності – цепрактичний потенціал держави, її статусне місце в системі СП.Критерії класифікації держав: наявність ядерного потенціалу, економічний, фінансовий рівень, становище в світі, демографічний показник та ін. У період біполярного протистояння країни поділяли на наддержави, середні і малі. У сучасних умовахтакого чіткого розподілу не існує, для визначення статусного місця держави необхідно ураховувати всі вищезазначені показники, особливо економічний і ядерний потенціали.

Додаткова література:

1.Електронна бібліотека науковця: http://library.if.ua/

2.Міністерство зовнішніх справ України: http://mfa.gov.ua/ua

3.Наукова бібліотека журналу Верховної Ради України «Віче»: http://www.viche.info/journal/NAUKOVA_BIBLIOTEKA/

Поиск по сайту: