Участь особистості у політичному житті

Роль особистості в політиці можна оцінити за активністю її участі в політичному житті. Така оцінка враховує вплив особи на політичний процес і політичні відносини. Політична участь – це здійснення або підтримка певних акцій з метою вираження інтересів, позицій, вимог, настроїв, що панують у масах, формування їх у вигляді конкретних вимог; чинення тиску на органи влади, аби домогтися виконання цих вимог; виявлення свого протесту чи підтримки певних рішень.

Людина приходить у політику, керуючись певними мотивами. Причому це стосується і “великих” політиків, і рядових учасників політичного процесу. Йдеться насамперед про три найсуттєвіших види мотивації: компенсаційний, корисливий і безкорисливий. Компенсаційний мотив полягає в тому, що людина, активно діючи в сфері політики, компенсує відсутні у неї якості. Корисливий мотив притаманний тим, хто вбачає в політиці лише можливість отримати блага для себе особисто. Безкорисливий мотив зустрічається порівняно рідко. Щоб безкорисливо служити справі, людина заздалегідь повинна відмовитися від благ, бути готовою долати значні труднощі, підпорядковувати всі свої прагнення та вчинки обраній ідеї.

У результаті політичної соціалізації залежно від мотивації політичної участі та інших чинників формується певний тип особистості стосовно його ставлення до політики. Макс Вебер першим розробив класифікацію типів участі особистості в політиці:

- випадкова участь – така форма участі, за якою особистість лише періодично приймає рішення чи здійснює дії, що мають політичні цілі або, точніше, політичний сенс. За такого типу участі часто (проте не завжди) суб’єкт діяльності мало замислюється над тим, що він робить і до чого можуть призвести його дії;

- участь “за сумісництвом” передбачає більш активну участь людини в політичному житті, проте політична діяльність не є для неї головним видом діяльності. Інакше кажучи, участь людини в політиці все ще обумовлена потребами та необхідністю моменту;

- професійна участь полягає в тому, що людина робить політичну діяльність своєю професією. І справа не в тому, що політика стає джерелом прибутків. Набагато важливіше те, що така людина стає експертом, спроможним дати політичні прогнози, а також рекомендації з ефективної політичної діяльності.

Польський вчений Єжи Вятр виділяє п’ять принципово різних у ставленні до політиці типів особистості:

1. Активісти – це люди, позиція яких стосовно політики та влади як центральної категорії політики є активною. Вони не обов’язково повині на даний момент заохочувати або підтримувати наявну владу. Їхнє ставлення до влади як такої є позитивним; вони переконані в тому, що влада є справжньою цінністю, бажаним благом і самі активно прагнуть до неї або особисто, або як члени певної групи. Тому вони цікавляться політичними проблемами й інформовані про них.

2. Компетентні спостерігачі цікавляться політикою, розуміють її значення, проте не прагнуть брати в ній участь. Однак за необхідності, під тиском незаперечних аргументів, які, на їхню думку, є вирішальними, вони можуть, наприклад, стати членами політичного керівництва тоді, коли їхня батьківщина перебуває в небезпеці. Коли небезпека минає, вони повертаються до інших справ.

3. Компетентні критики відрізняються категорично негативним ставленням до влади або до політики взагалі. Іхній інтерес до політики тісно пов’язаний насамперед з відразою, огидою до політичної діяльності. Вони поінформовані про неї завдяки своїй негативній позиції.

4. Пасивні громадяни ставляться негативно або нейтрально до влади, не цікавляться політичними справами, хоч, буває, добре обізнані з ними. Їхня поінформованість може базуватися на тому, що як громадяни вони вважають себе зобов’язаними мати певні уявлення про політичне життя, хоч до політичних проблем ставляться байдуже або негативно. По суті, це аполітичні громадяни, хоча й не відчужені.

5. Аполітичні та відчужені – це люди, які категорично відкидають свою участь у політиці, не цікавляться політикою й мало про неї знають. Вони живуть ніби за межами політичної системи.

Найчастіше форми політичної участі зводяться до сприйняття у вигляді легітимізації існуючого порядку й активної участі у його творенні та несприйняття – сепаратизм, тероризм, маргінальність. Легітимізація політики відбувається у процедурі виборів та референдумів. У сучасних суспільствах це єдині форми, що втілюють принцип безпосередності демократії та волевиявлення народу.

Функції виборів: законний спосіб виявлення власного ставлення до політики держави; сприяють стабільності політичної системи суспільства; забезпечують різним групам суспільства можливість виявити свої інтереси та політичні переваги; за допомогою виборів суспільство контролює владу й у разі незадоволення нею висуває до влади інших людей.

Класифікація виборів: за гілками влади (вибори до законодавчої, виконавчої та судової влади) та за формою участі (загальнонаціональні вибори; регіональні вибори та місцеві вибори).

Референдум – ще одна форма впливу населення на політичне життя, сутність якої полягає у формуванні політичних питань, які докорінно мають змінити політичний або адміністративний устрій країни (наприклад, у Швейцарії референдум проводиться для легітимізації взагалі будь-яких громадянських питань). Класифікація референдумів: за значенням - обов’язкові референдуми. Проводяться у випадках, коли Конституція або інший законодавчий акт передбачають референдум як єдиний засіб прийняття певного рішення; факультативні референдуми. Їх проведення не є обов’язковим; до них звертаються за рішенням державного органу чи за пропозицією політичної партії або будь-якої іншої організації. за кількістю - загальнонаціональні референдуми, що охоплюють усю учасників країну (націю); місцеві референдуми, що проводяться в частині країни (область, район, штат).

Використання цих та інших форм участі, політична активність особи залежить від багатьох чинників. Найсуттєвішими з них є такі: засвоєння системи спеціалізованих політичних знань, які допомагають правильно оцінити обстановку, обрати найбільш відповідну щодо моменту форму дій, аргументовано виразити власні погляди. У протилежному випадку, за відсутності таких знань політична участь може призвести до екстремістських дій; володіння стійкими емоційно-вольовими якостями.

Багато в чому специфічною формою політичної участі є відчуження особистості (свідоме відсторонення від політичного життя, наприклад ігнорування виборів до органів влади). Відчуження може бути наслідком впливу об’єктивних умов політичного життя, політичної системи, політичного режиму. Причини відчуження людини у сфері політики, передусім пов’язані з діяльністю конкретних політичних лідерів, у першу чергу харизматичних, які узурпували владу (авторитарні режими). Ці причини пов’язані також з інтересами правлячого режиму, еліт, які привласнили собі право говорити від імені народу і які жорстко контролюють усі сфери життя людини (тоталітарні режими). Саме за тоталітарних та авторитарних режимів політичне відчуження особистості набуває небачених масштабів. Політичне відчуження зумовлено й такими суб’єктивними чинниками як втрата соціальних ідеалів, недовіра до владних структур, психологічна стомленість від нескінченного потоку політичної демагогії та непродуманих рішень. Існують й інші причини: індивід може втрачати стимули до участі в політичному житті через своє оточення, на нього може впливати слабка політична активність з боку інших членів суспільства.

Поиск по сайту: