Зміст і структура відносин власності, їх роль в економічному житті суспільства

Теоретичні та практичні проблеми власності є основними в курсі економічної теорії. Це обумовлено тим, що відносини власності на засоби виробництва є основою всієї системи виробничих відносин будь-якої економічної системи господарювання. Аналіз і осмислення відносин власності, що об’єктивно відповідають сучасному рівню розвитку продуктивних сил, є необхідною умовою для наукового розуміння та визначення напрямків формування ефективної економічної політики подолання економічної кризи.

Власність, будучи історичною категорією, завжди виконує роль основного конституційного елемента усієї системи виробничих відносин способу виробництва (тобто економічного базису суспільства), обумовлює тип суспільно-економічної формації.

Відносини власності визначають суспільно-політичний устрій, інтереси соціальних груп, можливості інтеграції у світову економічну систему, а на сучасному етапі розвитку суспільного господарства України – сам процес розвитку ринкової економіки.

У власності знаходять відображення суспільні відносини між її учасниками, а також між ними та суспільством в особі держави. Соціальна сутність цих відносин і є вираженням, властивих даному товариству економічних відносин власності.

Розглядаючи власність в економічному плані, потрібно виходити з того, що власність – це відношення суб’єкта (громадянина, юридичної особи, держави) до тієї чи іншої речі як до своєї. Саме на розподілі "моє і не моє" заснована власність.

Таким чином, власність – це відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та матеріальних благ. З одного боку цих відносин, – власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з іншого – не власники, всі інші особи, які зобов’язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Відносини привласнення засобів виробництва та його результатів - основа відносин власності. Привласнення вказує, кому належать блага (об’єкти), як вони розподіляються і з якою метою використовуються.

Привласнення – це повна економічна влада суб’єкта над об’єктами та повна відповідальність суб’єкта за результати їх використання.

Привласнення – двоєдиний процес, який полягає, насамперед, в тому, що суспільство відвойовує у природи певні блага та перетворює їх на свою користь. Виробництво матеріальних благ є змістом процесу привласнення та завжди носить суспільний характер. Без виробництва не може бути привласнення, оскільки неможливо привласнити те, що не вироблено, чого не існує в природі. Привласнення включає в себе наступний, після виробництва, розподіл вироблених суспільством матеріальних благ між окремими особами, групами осіб, класами чи всім суспільством. Проходить він як в формі безпосереднього розподілу, так і в формі обміну продукцією і товарами між виробниками та споживачами.

Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження.

Відчуження – це позбавлення суб’єкта права на володіння і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Привласнити можна тільки те, що відчужується. Привласнення об’єкта власності одним суб’єктом є одночасним моментом відчуження його для іншого суб’єкта. Якщо один суб’єкт заявив, що "це моє", це все одно, що він сказав іншим суб’єктам "це не ваше". Власність в дії – це процес її реалізації в економічній і в правовій формі, в життєдіяльності загалом.

Процеси привласнення та відчуження – це дві діалектичні сторони сутнісних відносин власності. Протиріччя в системі "привласнення – відчуження" є внутрішнім джерелом саморозвитку відносин власності. Саме в цьому полягає могутній позитивний заряд цього діалектичного зв’язку.

Різнобічний зміст відносин власності передбачає їхню внутрішню багатопланову структуру, яка постійно змінюється у зв’язку з розвитком продуктивних сил. Структуру відносин власності доцільно характеризувати з позицій:

– суб’єктів власності;

– об’єктів власності;

– за відтворювальною ознакою;

– форм привласнення.

Відносини власності – відносини між людьми, пов’язані з майновими правами володіння, розпорядження, використання та привласнення, присвоєння як засобів виробництва, так і результатів їх експлуатації.

Привласнення – це економічний процес, спосіб перетворення предметів, явищ природи та суспільства, їхніх корисних властивостей на реальні умови життєдіяльності економічних суб’єктів. Складовими привласнення є відносини володіння, розпорядження та користування.

Володіння характеризує необмежену в часі належність об’єкта власності певному суб’єкту, фактичне панування суб’єкта над об’єктом власності.

Розпорядження – здійснюване власником або делеговане ним іншим економічним суб’єктам право прийняття планових і управлінських рішень з приводу функціонування та реалізації об’єкта власності.

Використання (користування) – процес виробничого застосування та споживання корисних властивостей об’єкта власності, а також створених за його допомогою благ.

Слід зауважити, що суб’єкт привласнення власності є одночасно володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує також права розпорядника та користувача. Розпорядник може бути користувачем, але далеко не завжди реалізує себе як володар. Користувач окремих благ може функціонувати, зовсім не реалізуючи прав володаря та розпорядника. Проте, тільки в комплексі відносини володіння, розпорядження і користування становлять процес привласнення власності.

Власність відіграє важливу роль в економічному житті:

– впорядковує економічну взаємодію в суспільстві, є важливим елементом економічної організації, встановлює право власності на ресурси, кінцеві товари, доходи;

– створює за певних умов конкурентну зацікавленість в ефективному використанні обмежених економічних ресурсів;

– виділяє конкретний економічний інтерес, дозволяє персоніфікувати відповідальність за конкретні економічні об’єкти. Разом з тим, сама по собі власність не гарантує ефективного їх використання;

– приватна власність на капітал, вироблений продукт, підприємницький дохід і його державний захист є однією з умов вільного підприємництва;

– створює економічну захищеність людини, сім’ї, підприємства, є стимулом діяльності.

Основними функціями відносин власності є:

– визначення цільової спрямованості виробництва, характеру розподілу, обміну та споживання його результатів і доходів;

– формування суспільної форми праці;

– реалізація та узгодження системи економічних інтересів різних господарських суб’єктів;

– визначення всього суспільного устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних цінностей.

Власність, як економічне відношення, характеризують три моменти:

– те, через що складаються відносини – об’єкти власності;

– наявність суб’єктів власності;

– взаємовідносини між суб’єктами з приводу присвоєння відповідних об’єктів власності.

Таким чином, власність є:

– центральною проблемою суспільства;

– фундаментом системи суспільних відносин, перш за все з приводу розподілу та привласнення засобів виробництва та матеріальних благ;

– визначенням місця людини, сім’ї, класів, та прошарків, територіальної громади в державі та суспільстві;

– результатом історичного розвитку;

– взаємодією та конкурентною боротьбою, плюралізмом усіх її форм.

Власність, як економічна категорія, є діалектичною єдністю матеріально-речового змісту та суспільної форми.

З боку матеріально-речового змісту власність означає певну сукупність матеріальних благ, грошей, цінних паперів, певних об’єктів привласнення (засоби праці, предмети праці, земля, предмети споживання, природні ресурси, інформація та ін.).

З боку суспільної форми, власність як економічна категорія, означає відносини між людьми з приводу привласнення різних об’єктів власності у всіх формах суспільного відтворення (безпосередньому виробництві, розподілі, обміні та споживанні).

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють всю сукупність виробничих відносин. Власність включає економічні та юридичні відносини. Економічний зміст власності суттєво відрізняється від права власності та набагато складніший, скритий. Він виступає як система матеріальних відносин виробництва даного суспільства, що закріплюється правом.

Проте, суть власності не можна звести до простого факту приналежності речі певному індивіду чи групі. Суб’єкт власності повинен не тільки користуватися, володіти і розпоряджатися засобами виробництва, але й нести відповідальність за їх ефективне функціонування, бути заінтересованим у продуктивній праці. Власність – джерело інтересу суб’єкта.

Власність в юридичному розумінні – це майнові відносини, свідомі, вольові взаємозв’язки юридичних і фізичних осіб з приводу привласнення благ, що закріпляються системою відповідних прав власності. Тобто, власність відтворюється системою зв’язків "людина - річ". Найважливіші категорії юридичної власності – володіння, розпорядження, користування. Крім економічного та юридичного аспекту, у власності слід виділити також інші аспекти, зокрема, соціальний, політичний, психологічний.

Соціальний аспект власності розкриває процес формування та розвитку класів, соціальних верств і груп та взаємодію між ними залежно від ставлення до засобів виробництва, способів отримання певної частки національного багатства. Так, в Україні активно формується клас буржуазії, так званих „нових українців”, переважно збагатились за рахунок державної власності, ухиляння від податків та викоримтання інших методів.

Політичний аспект власності характеризує вплив на політику держави залежно від наявності певної частки власності, привласнення різних форм національного багатства. Скажімо, клас „нових українців” формується і внаслідок надмірного „роздування” державного апарату, розкрадання державної власності, отримання чиновниками хабарів, землі, об’єктів нерухомості за заниженими цінами.

Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у людини-працівника або його відсутність, ставлення до власності як до своєї, нічийної або чужої. Внаслідок тотального одержавлення власності в колишньому СРСР переважна більшість працівників ставилася до неї як до чужої, що виявлялося у масовому розкраданні цієї власності.

В умовах інформаційної економіки до об’єктів власності, крім традиційних (засоби праці та предмети праці, робоча сила, сили природи) власності належать форми і методи організації праці, наука, інформація. Однією з важливих рис є те, що нові об’єкти власності, на відміну від традиційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями, не лише з техніко-економічного, а й з соціально-економічного боку, стають особи найманої праці.

Поиск по сайту: