|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Суть і форми підприємницької діяльностіПри розгляді третього питання потрібно наголосити на тому, що формування сприятливого середовища для підприємництва та інших суб’єктів ринкових відносин є визначальною умовою для переходу до ринку. Сучасна наука відносить до економічних ресурсів і таку рису людини, як "підприємницькі здібності" чи "підприємницький хист". Похідним від цієї риси є поняття "підприємництво". Поняття " підприємництво " має давню історію. Уявлення про нього складалися тривалий час і змінювалися під дією багатьох чинників. В античні часи та в часи феодалізму діяльність підприємців: купців, крамарів, лихварів, які тільки формувались, багато людей сприймали як негідну, таку, що суперечить моральним засадам суспільства. З розвитком ринкової економіки кількість людей, які прагнули реалізувати свій інтерес, зростала. Змінювалося і ставлення до них. Вважають, що вперше термін "підприємництво", "підприємець" вжив французький банкір Р. Кантільйон (XVIII ст.). Підприємцями він вважав людей, які займаються ризиковою діяльністю, і тому їхні доходи не гарантовані. Р. Кантільйон наголошував на схильності до ризику, як головній рисі підприємця. За А. Смітом, підприємець – це насамперед власник, який також ризикує заради комерційного успіху. Він сам організовує виробництво, управляє ним і сам розпоряджається його результатами. Наприкінці XIX ст. В. Зомбарт намагався розкрити "дух підприємництва". Він вбачав у підприємцеві передусім людину сильної волі, вільну у своїх вчинках. Це організатор, що може зацікавити своїми ідеями інших людей. Німецький соціолог М. Вебер запропонував модель "ідеального підприємця". Мотивом діяльності підприємця він вважав прагнення до влади та визнання, що досягається нагромадженням багатства. М. Вебер називав підприємництво "способом життя" певного типу людей: людина існує задля справи, а не справа – задля людей. Ґрунтовну і всебічну характеристику феномену підприємництва та підприємця уже в XX ст. дав австро-американський економіст Й. Шумпетер. Він наголошував, що підприємець – не обов’язково власник. Такий висновок не випадковий: наприкінці XIX – на початку XX ст. швидко розвивалося акціонерне (корпоративне) підприємництво, з яким пов’язане явище відокремлення функції власності від функції підприємництва й управління (менеджменту). Останні функції стають дедалі важливішими в досягненні комерційного успіху. Й. Шумпетер акцентує увагу на творчих рисах підприємця – це людина, яка вбачає своє покликання у виготовленні нових благ або нової якості блага, освоєнні нових ринків, нових видів сировини, нових технологій, нових методів управління тощо. Це під силу духовно вільним особистостям, людям сильної волі, з нестандартним мисленням, які здатні до ризикованих, але продуманих вчинків. У сучасній економічній літературі підприємництво тлумачать як: – соціально-організаційну діяльність, що є різновидом творчості; – особливу ініціативну економічну діяльність, спрямовану на задоволення потреб суспільства й одержання зиску; – особливий, творчий вид господарської поведінки, що є основою досягнення економічного успіху; – вміння організувати власний бізнес; – спосіб життя чи дій; – особливий вид діяльності, в основі якого є інновація; – різновид господарської активності людей та ін. Підприємництво – неодмінна визначальна ознака ринкової економіки. Немає підприємництва – немає і ринку, і навпаки. Для його існування потрібні економічні, політичні та правові передумови. Економічними передумовами підприємництва є існування приватних, колективних і державних власників, що сприяє свободі підприємницької діяльності та забезпечує її. Політичні передумови – це гарантії суб’єктам, що господарюють, щодо збереження їхньої власності. Інститути державної влади повинні створити через податкову, кредитну, митну та іншу політику сприятливий політичний клімат для підприємництва. Правові передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві та нормативних документах. Чинне законодавство має гарантувати підприємцям, незалежно від організаційних форм діяльності, які вони обрали, рівні права та створити рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, природних, інформаційних та інших ресурсів. Держава повинна законодавчо забезпечити свободу конкуренції. Суть підприємництва розкривається через його головні функції: ресурсно-мобілізаційну, організаційно-виробничу і творчо-новаторську. Ресурсно-мобілізаційна функція підприємництва виявляється в найефективнішому залученні ресурсного потенціалу (капіталу, землі, людських ресурсів). Організаційно-виробнича функція підприємництва зводиться до оптимального поєднання факторів виробництва, контролю за їх використанням, визначення стратегії зростання прибутків. Творчо-новаторська функція підприємництва передбачає забезпечення реалізації нових ідей, здійснення науково-технічних розробок і проектів, впровадження нових технологій, пошук нових способів завоювання ринків. Головний зміст підприємництва полягає у реформуванні економіки через використання нових ідей, технологій, винаходів (інновацій) або знаходження нових джерел ресурсів та їх комбінацій, застосування сучасних методів управління, освоєння нових ринків збуту продукції. Вигода – невід’ємний атрибут підприємництва. Отримання прибутку – важлива мета для підприємця, але не самоціль. Головним для нього є використання прибутку для розширення та вдосконалення виробництва, подальшого його розвитку. Отже, підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність громадян і об’єднань, що здійснюється на їх власний ризик та майнову відповідальність і спрямована на отримання прибутку, щоб далі розвивати підприємство. Це особливий вид діяльності, що забезпечує розвиток і вдосконалення господарського механізму, створення інноваційного середовища, а також зростання добробуту суспільства. У зв’язку зі швидким зростанням кількості малих підприємств і підвищенням їх ролі у другій половині XX ст., а також із розпадом командно-адміністративної системи увага до підприємництва знову зросла. У цей час поглиблений інтерес викликають проблеми співвідношення понять: "підприємець – малий бізнес", "підприємець – велика корпорація", особливості підприємництва у великих фірмах і корпораціях, нові форми підприємництва, а також особливості формування підприємництва в посткомуністичних країнах. Для підприємницької діяльності використовують два терміни: "бізнес" і "підприємництво". І, відповідно, суб’єктів підприємницької діяльності називають "бізнесмен" і "підприємець", ідентифікуючи їх як людей, "що мають свою справу". Однак, у науковій літературі часто наголошують на відмінності цих понять. Бізнесом вважають організовану діяльність, що приносить дохід та інші вигоди, тобто, головним у бізнесі є одержання комерційного зиску. Підприємництво ж, на противагу бізнесові, передбачає вихід за межі тільки ділової (бізнесової) активності людей. Підприємництво – це реалізація потенційних можливостей людини, це тип господарської поведінки. Підприємництво може здійснюватись в різних організаційно-правових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі організації (реорганізації) фірми. Найбільш поширеними організаційними формами виробничого підприємництва є: одноосібне володіння, партнерство, корпорація. Одноосібне володіння – (індивідуальна приватна фірма) – це фірма, яка належить одній особі. В ній можуть працювати наймані працівники. Переваги одноосібного володіння: легкість заснування та ліквідації, особистий контроль за фірмою, свобода дій і рішень, податкові пільги, конфіденційність (плани, звіти), можливість присвоювати весь прибуток. Недоліки: необмежена відповідальність власника, обмеженість фінансових ресурсів, недостатність кваліфікації та практичних навичок, ускладнення при спробі одержати кредит під низькі відсотки, строк функціонування одноосібного володіння залежить від рішення однієї особи – власника чи тривалості його життя. Товариство (партнерство) – узаконене добровільне об’єднання двох або більше осіб, які виступають як співвласники фірми та здійснюють управління нею з метою одержання прибутку. Переваги: простота створення, право юридичної особи, можливість об’єднати матеріальні ресурси для ведення спільного бізнесу, розширення джерел фінансування та кредитування, податкові пільги. Недоліки: необмежена відповідальність засновників, ймовірність особистих конфліктів між партнерами, нечітке розмежування відповідальності партнерів в управлінні, загроза конкуренції між найманими робітниками за статус партнера. Корпорація – це юридична особа, власниками якої є акціонери, які несуть обмежену відповідальність по її боргах залежно від їхнього внеску в акції. Переваги: право участі в управлінні справами корпорації, обмежена відповідальність акціонерів, легкість залучення необхідного капіталу шляхом продажу акцій, можливість одержання дивідендів, ліквідність фінансових ресурсів залучених в акції, необмежене існування корпорації, швидкість формування статутного фонду для корпорації відкритого типу. Недоліки: великі витрати на створення корпорацій, високі ставки податків, вимога гласності, відокремлення акціонерів від поточного управління корпорацією, обмеження місцевими та національними законами корпорацій діяльності.
Запитання та завдання для створення проблемних ситуацій Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |