Зародження і розвиток економічної науки

Під час ознайомлення з цими питаннями з’ясуйте, коли з’явилась потреба в економічній науці, яке походження її назви. Наведіть приклади, які свідчать, що перші наукові уявлення про економіку зародилися в глибоку давнину у рамках неподільної науки. З’ясуйте, коли i як відбувається формування політичної економії як самостійної науки; хто першим запровадив у літературі термін "політична економія"; що зумовило формування основних напрямків у економічних дослідженнях. Дайте характеристику кожному з них. Відповіді на ці питання можна знайти в рекомендованій до цієї теми літературі.

В різноманітних виданнях звертається увага на те, що економічна наука не належить ні до найстарших, таких як філософія чи математика, ні до молодших, таких як біоніка, електроніка та ін. Як система знань, економічна наука формується з виникненням капіталістичного способу виробництва та пов’язана, насамперед, з іменами таких класиків економічної думки, як Адам Cмiт i Давiд Рiкардо.

Це, однак, не означає, що А. Смiт i Д. Рiкардо створили економічну науку на пустому місці, що люди не замислювались над економічними проблемами ще задовго до них. Адже сам термін "економіка" належить стародавнім грекам, які, закладаючи основи цілого ряду знань, звертались i до проблем економіки. Тому економічні погляди мислителів Стародавньої Греції історично стали відправним пунктом сучасної економічної науки. Окремі міркування з приводу економічних проблем задовго до греків зустрічаємо у мислителів стародавніх Вавiлонiї, Індії, Китаю, країн Близького Сходу. Проте ні в рабовласницьку, ні в феодальну епоху економічна наука не виділилась в окрему самостійну галузь знань. Економічні міркування стародавніх мислителів перлинами розсипані в їхніх трактатах, присвячених проблемам філософії, політики, історії, права та ін.

Мислителі стародавніх Вавiлонiї, Індії, Китаю, країн Близького Сходу, Греції, Риму, даючи поради щодо управління державою, звертались і до економічних сторін життя суспільства. Досить згадати такі трактати, як "Артхашастра" (Стародавня Індія), "Повчання гераклеопольського царя своєму сину" (Стародавній Єгипет), кодекс старовавiлонського царя Хаммурапi та інші, щоб переконатися в тому, що людство цікавилося економічною стороною свого життя, займалося пошуками шляхів примноження як індивідуального, так i суспільного багатств.

Неоціненний матеріал у галузі економічної думки залишили нам мислителі стародавніх Греції (Ксенофонт, Платон, Аристотель та інші) i Риму (Катон Старший, Варрон i Колумелла, брати Тiберiй i Гай Гракхи та ін.). Особливо глибоко суть економічних явищ, пов’язаних з товарним обміном, розкрив Аристотель, погляди якого значною мірою вплинули на стародавніх схоластів не тільки в галузі філософії, а й у сфері їх економічного мислення (384-322 рр. до н.е.).

У період розпаду феодалізму, коли настав час утворення єдиних держав і формування загальнонаціональних ринків, виникла необхідність виведення економічних поглядів за межі окремих господарств. Через це давно відоме поняття "економія" набуло нового значення "політична економія". Першим увів цей термін француз А. Монкретьєн. У 1615 р. вийшла в світ його праця "Трактат політичної економії", що містив поради до ведення державного господарства, збереження та збільшення багатства.

Одним із перших економічних учень був меркантилізм
(кінець XV-поч. XVIII ст.), суть якого можна стисло викласти так. Багатство це, передусім, золото, на яке можна купити все, його приносить торгівля. При цьому, багатіють ті держави, які спроможні ввозити багато золота, не допускаючи його вивозу. Тому держава повинна заохочувати мануфактури, що займаються вивозом товарів, i забороняти вивіз самого золота, а також обмежувати вивіз товарів з інших країн, якщо необхідно – розплачуватися золотом. Меркантилізм – це лише передісторія економічної науки.

Як система знань, економічна наука виникла з появою капіталістичного способу виробництва i формуванням ринку.

У процесі аналізу буржуазного напрямку в дослідженнях зверніть увагу на те, що свого вищого рівня розвитку він досяг у середині XVIII ст. у працях представників класичної буржуазної політичної економії. Представники саме цієї школи першими підійшли до вивчення розвитку суспільного виробництва як закономірного процесу, що підпорядковується своїм внутрішнім законам. Такий підхід до аналізу явищ i процесів суспільного життя зумовив необхідність розкрити економічний зміст товару, вартості, грошей, заробітної плати, прибутку та ренти.

На відміну від меркантилістів класики політичної економії (Ф Кене, А. Cмiт, Д. Рiкардо та ін.) шукають джерело капіталістичного багатства у сфері виробництва. Однак, у центрі уваги представників класичної політичної економії був не сам процес виробництва, а лише внутрішній результат цього процесу – капіталістичне багатство.

Між тим, економічні кризи перевиробництва, загострення класової боротьби між пролетаріатом i буржуазією все наполегливіше ставлять питання про внутрішні протиріччя капіталізму. Феодальний, дрібнобуржуазний, "істинний", консервативний i критично-утопічний варіанти соціалізму пропонують свої рецепти розв’язання конфлікту між незадоволеною, шукаючою особистістю та буржуазним соціальним середовищем. З огляду на це, виникає ряд питань. Чому з часом буржуазна політична економія втратила об’єктивний характер? В чому відмінність i слабкість утопічного соціалізму? З чиїми працями пов’язане виникнення дрібнобуржуазної політичної економії?Хто в Україні, в Росії сприймав i захищав ідеї дрібнобуржуазної політекономії? Чому дрібнобуржуазна політична економія внутрішньо суперечлива?

Спроба розглянути капіталістичне багатство з позицій пролетаріату була вперше розпочата соціалістами-рiкардiанцями (Т. Годскiн, У. Томпсон та ін.) i більш послідовно втілена в життя К. Марксом (1818–1883) i Енгельсом (1820–1895) – вчення про подвійний характер праці та теорію додаткової вартості. Надзвичайно важливою передумовою виникнення марксизму було швидке формування робітничого класу на базі промислового перевороту i дедалі ширші його виступи на політичній арені. Виникнення марксизму спиралось також i на передумови ідейного характеру. Ідейними попередниками марксизму були представники німецької класичної філософії (Гегель, Фейєрбах), англійської класичної полiтекономiї (Смiт, Рiкардо), французького утопічного соціалізму (Сен - Сiмон, Фур’є). Представників цих течій суспільної думки Маркс i Енгельс називали своїми вчителями.

Аналізуючи пролетарський напрям у полiтекономiчних дослідженнях, зверніть увагу на те, який шлях пізнання капіталу обрав К. Маркс. Марксизм відігравав визначну роль у розвитку політ економічної думки в Україні. Для багатьох вчених-економістів шлях до формування власної системи суспільно-економічних уявлень проліг через марксизм. Так відомий вчений-економіст О.Д. Бiлiмович свідчив, що у 80-90-тi роки XIX ст. більшість курсів з політичної економії були проповіддю ідей марксизму, які, разом з іншими соціалістичними системами, були занесені в російську економічну науку та пишно розквітли в ній.

Говорячи про сучасну економічну теорію, слід мати на увазі, що вона різноманітна за своїми напрямками. Провідними серед них є неоклассицизм i неокейнсiанство. Неокласицизм виник на рубежі XIX – XX ст. (А. Вальрас, В. Парето – Лозанська математична школа, А. Маршал – Англія i Дж. Кларк – США). Його послідовники вважають себе спадкоємцями буржуазної політекономії. Вони аналізували багатство в iндiвiдуальній формі – корисності, що є результатом трьох факторів виробництва – праці, капіталу i землі, а не одного – праці, як у класиків. На основі теорії граничної корисності: попит, пропозиція, цiна та затрати виробництва – концепція граничних величин передбачає врахування не тільки витрат, але й результатів у сфері виробництва й обігу. Вона націлює на мiнiмiзацiю витрат i одержання максимуму корисності в різних галузях економічної діяльності. Засновники цих шкіл використали як аналітичний інструмент досліджень граничний аналіз (marginal analisis), що i дало назву новому напрямку економічної думки - маржиналiзму.

Методологічна неоднорідність класичної школи є причиною полеміки серед економістів (70-90 рр. XIX cт.). Узагальнив такі різні підходи основоположник неокласичного напрямку А. Маршалл
(1842–1924). Він скористався методом плюралізму, позаяк рiзнорiднi економічні системи розвиваються та функціонують по-різному, а також методом неокласичного синтезу i визначив механізм рівноваги попиту та пропозиції на основі теорії вартості, затрат виробництва i граничної корисності.

Кінець XIX – початок XX ст. був періодом розвитку неокласичної школи. Глибока світова криза 1929 – 1933 рр. показала неспроможність теорій періоду досконалої конкуренції i державного невтручання в економіку. Основоположник кейнсiанства Д. Кейнс (1883–1946) розробив модель сукупного попиту для визначення доходів i об’єму випуску продукції в умовах масового безробіття та низького об’єму валового національного продукту (ВНП). Теорія Кейнса передбачає активне втручання держави в економіку з метою зниження проценту, підвищення державних витрат i скорочення безробiття.

Неокейнсiанцi (С. Хансен, Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Робiнсон та ін.) розвинули теорію регулювання економіки в різних кон’юнктурних умовах через держбюджет з використанням автоматичних стабiлiзаторiв (величини податків i державних витрат). Зближення неокейнсiанської теорії росту з неокласичними концепціями розподілу зумовило появу нової теорії – неокласичного синтезу
(70-80 рр.) [19, 1]. Кейнсіанці i неокейнсiанцi пояснили механізм ефективного впливу попиту i його складових – споживацького та інвестиційного попиту – на величину доходів i ВНП в різних фазах циклу, але не дали активного пояснення інфляційним процесам. Спроба аналізу впливу грошових факторів зроблена монетаристами (Фiшер, Фрiдмен та ін.). Представники цього напряму аналізують зв’язок між змінами в рівні цін i кількістю грошей.

Все більшого значення набуває ліберально-критичний напрямок у буржуазній політекономії:

· теорія "троякої революції" (Р. Тiболд, Б. Cелiгмен - США);

· нового індустріального суспільства (Дж. Гелбрейт);

· "конвергенції";

· зростаючої схожості двох протилежних суспільно-економічних систем (У. Ростоу, Дж. Гелбрейт – США; Р. Аррон i Ш. Єллюль – Франція та ін.).

Ці автори вважають, що розвиток суспільства визначається лише технікою і рівнем споживання. Сильно спрощуючи все багатство сучасних шкіл, їх можна розмістити в двовимірній системі координат (рис. 1).

Рис. 1. Порівняльна типологія сучасних напрямів економічної теорії

Не дивлячись на обмеженість такого підходу, він відокремлює головне, намічаючи можливі точки дотику різних, нерідко протилежних концепцій. Таке знання надзвичайно корисне, оскільки допомагає зрозуміти причини можливого об’єднання i тимчасових компромісів між прихильниками різних течій як у процесі боротьби за владу, так i при формуванні нової економічної парадигми.

Поиск по сайту: