Фактори виробництва і їх взаємозв’язок. Виробнича функція. Граничний продукт

В працях західних науковців ще ХІХ ст., зокрема, в працях Ж.Б. Сея, міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва, кожний з яких створює його власнику особливий вид доходу є: капітал, земля та праця. Згідно з теорією “продуктивності капіталу”, кожен з факторів має фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. На початку ХХ ст. і пізніше поряд з названими факторами стали називати діяльність з організації виробництва, яка приносить платню керуючому виробництвом, ризик, інформацію, час.

Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництва та джерела вартості, зокрема, додаткової вартості. Єдиним джерелом вартості вважається праця, а засоби виробництва, у тому числі і земля, виступають речовими факторами, але лише виробництва споживної вартості, а не вартості. Робочу силу при цьому називають особистим фактором, який також бере участь у створенні споживної вартості. Речові фактори виробництва ще називають природними, об’єктивними, а робочу силу – суб’єктивним.

Сучасна економічна теорія традиційно виділяє сім груп факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологічний фактор. Характеристика факторів виробництва більш глибоко висвітлювалась в темі 2 «Основні проблеми економічного розвитку» даного курсу економічної теорії. Радимо звернутися до цієї теми, де дана більш глибока характеристика факторів виробництва та їх взаємозв’язків.

Як відомо, результатом економічного зростання є похідна від функціонування основних чинників виробництва, їх якісної і кількісної характеристики.

Якісна – характеризує якість використаних засобів виробництва, використання певних технологій, рівень техніки, кваліфікацію робочої сили тощо.

Кількісна – означає кількість факторів використаних у виробництві. Якщо у виробництві використовується необхідна кількість якісних факторів, то воно вважається ефективним. Цей зв’язок можна визначити математичною формулою, яка одержала назву “виробнича функція”. У загальному вигляді виробнича функція виглядає так:

П= f (Х₁, Х₂ …. Х_п),

де П – продукція в тому чи іншому вигляді; Х₁, Х₂ …. Х_п – виробничі фактори.

Виробнича функція відображає залежність між створеним продуктом і факторами, задіяними при його створенні.

Граничним продуктом від фактора є додатковий продукт, отриманий при збільшенні одного із факторів на одиницю (всі інші незмінні).

П₁ = f [ (х₁ + 1), х₂, х₃ …… х_η ];

П₁ – П = ∆ П – граничний продукт.

Існує закон спадної віддачі від факторів: спочатку (до досягнення кількісної відповідності між факторами) граничний продукт зростає, потім – спадає.

Значення виробничої функції (рис. 3) полягає в найвигіднішій комбінації факторів, необхідних для виробництва найбільшого обсягу продукту при найменших витратах.

Обсяг продукту

(П)

Фактори виробництва

(х₁ , х₂, х₃ …… х_η)

Рис. 3. Виробнича функція

Точка С відповідає максимальному випуску продукції та найбільш ефективному використанню факторів виробництва. За точкою С спрацьовує «закон спадної віддачі» факторів.

Виробничу функцію можна подати за допомогою іншої економіко-математичної моделі:

П = k (П^σ _ж М^β Ф^φ _осн.),

де П – продукт; k – коефіцієнт приведення факторів до єдиного виміру; Пж – праця; М – матеріали; Фосн – фонди основні; (σ, β, φ) – ступені впливу кожного фактора на кінцевий результат.

Ця модель дозволяє спрогнозувати результати економічного росту з урахуванням витрат виробничих фондів, якості праці, впливу НТП на їх удосконалення.

П_(t) = А_(t) f (L_(t), K_(t), N_(t)),

де П_(t) – темпи приросту продукції; А _(t) – темпи НТП; L_(t), K_(t), N_(t) – темпи приросту затрат на фактори: L – робоча сила; К – капітал; N – земля.

Поиск по сайту: