Процеси системної трансформації в українському суспільстві

Системні трансформації пострадянського простору ще тривають. Український соціум трансформується досить повільно, постійно змінюючи внутрішні й зовнішні вектори процесу.

Геополітичне становище держави має принципове значення задля ходу трансформаційних процесів («зони традиційних демократій» підштовхують процес, а складність положення - гальмує). Уявляється неприпустимими калькування, а тим більш суто механічний перенос тих засобів (у практичному й дослідницькому значенні), що відігравали вагому роль в інноваціях політичних систем інших країн, через те, що розвиток соціуму й дослідження його специфіки повинно носити індивідуальний характер.

Лінійні класичні схеми пояснення сучасних процесів у пострадянських суспільствах сьогодні вже не спрацьовують, як і не пояснює помилковість їх перетворень у 90-ті роки «дарендорфська дилема»; у реформаторській діяльності варто пам'ятати про те, що втрата доктринального, у даному випадку цивілізаційного бачення проблем, перехід винятково на мову політики, економіки або права обумовлює втрату перспектив модерністської активності взагалі. Основні завдання сучасних трансформаційних процесів в Україні зводяться до означення чіткої модернізаційної моделі, до якої прямуємо. Заради її досягнення слід забезпечити взаємодію політичних та громадянських інститутів із однаковими політичною роллю та силою впливу на політичні процеси в суспільстві; вивести економіку з під контролю держави; забезпечити інформаційну та ідеологічну підтримку реформувань; знайти нові форми взаємовідносин в суспільстві, створивши якісно вищій рівень його політичної культури; створити ефективну систему місцевого самоврядування.

Політична трансформація на локалізується лише у політичній сфері, вона унікальна за своїм впливом на особистість у всіх її суспільних відносинах, тому процес політичної трансформації в Україні відбувається одночасно на різних рівнях:

n процес трансформації політичної системи українського суспільства (владних та інших політичних інститутів);

n процес трансформації громадянського суспільства (суспільних та соціокультурних інститутів);

n процес трансформації свідомості та політичної культури потенційних політичних агентів (цінностей, морально-правових норм, політичної ідеології, рівня духовності та міжособистих відносин особи, еліти, колективу, соціуму тощо).

Здобутками процесу системної трансформаціїна рівні інститутів політичної системи України, є:

- протистояння гілок влади та непорозуміння в межах кожної з них щодо курсу реформ в державі та зовнішнього вектору; зростання політичної ролі регіональних еліт;

- нелегітимність (недовіра) та неефективність політичних інститутів через невизначеність мети модернізаційного курсу; відсутність конкурентного політичного ринку (партій, ідей, персон); непрозорість інституту виборів та системи представництва;

- безрезультатність ідеї про те, що багатопартійність стимулює демократизацію суспільства (велика кількість політичних партій і громадських організацій в Україні не становить конструктивну якість її політичної системи).

Аналіз трансформаційних змін на рівні громадянського суспільства довів, що:

- нерозвиненість політичної ролі громадських інститутів, що дає підстави для невиправданого тиску державних, владних та фінансових структур на усі сфери суспільного життя;

- відсутність розуміння конституційного права територіальної громади управляти своїм містом, селом, регіоном.

Громадська думка та «індекс суспільної гармонії» - визначальний індикатор трансформаційних змін в суспільстві. Вивчення трансформації політичної культури доводить наявність кризової масової свідомості та кризи ідентичності. В основі будь-якої діяльності чи моделі поведінки людини лежить певна психокультура, тобто уявлення її про моральні норми, власні цінності, орієнтації, все те, заради чого людина існує, що визначає її ментальність та на що спрямовані інформаційні та етнокультурні психологічні (ментальні) війни, загроза яких постає в Україні. Діяльність західних структур, що займаються питаннями конкретного психологічного впливу, ефективніша та дешевша за воєнних дій (у традиційному розумінні) в суспільствах, де не працює державна ідеологія та політичні процеси не забезпечені інформаційно.

Україна має достатній невичерпаний потенціал, але без чіткої власної стратегії модернізації; без реального орієнтування та залучення мас до участі у політичних процесах суспільства; без соціокультурної легітимації цей потенціал може залишитись потенціалом. Проглядаються три реальні моделі модернізації: інерційна модель (неорадянська республіка, створення якої стане можливим у випадку економічного союзу із Росією), що плавно трансформується у модель напівколоніального сировинного придатку (у разі фінансової залежності та несамостійності політичного курсу реформ від Росії чи західних держав-лідерів; демократична правова держава (продовження демократичних реформ, коли влада навмисно не гальмує їх та діє під конституційним контролем громадських інститутів).

Література до теми:

Логвіна В.Л. Політологія. Політичні процеси [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12590605/politologiya/politichniy_protses

Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред.. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ruh.znaimo.com.ua/index-24151.html

Пахарєв А.Д. Політичні інститути і процеси в сучасній Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ipiend.gov.ua/img/monograph/file/Political_institutions_131.pdf

Поиск по сайту: