Політичний розвиток і політичні зміни як різновиди суспільних процесів

Типологізацію політичних процесів в суспільстві ще обумовлює їх характер. Розрізняють еволюційний та трансформаційно-модернізаційний характер політичних процесів. Так, не можна поставити на один рівень вагомості щодо суспільного прогресу внесення поправки в діючу Конституцію країни та державний переворот. Йдеться про два типи політичних процесів: політичний розвиток і політичні зміни.

Сукупність подій, явищ, процесів, що репрезентуються в межах певної політичної системи, додаючи їй сталості, еволюційного розвитку та закономірних тенденцій, слід позначати як політичний розвиток. Політичним розвитком можна вважати прийняття законів, утворення політичних партій, зміну урядів (без зміни політичного курсу країни) – усе те, що не змінює принципово базові основи суспільного життя (цінності, поведінкові стереотипи, державний курс, форму влади тощо). Еволюційні форми політичного розвитку, змінюючи одна одну, забезпечують суспільну стабільність та сприяють соціальному прогресу. Процеси якісних перетворень суспільних структур, системних основ, державних стратегій, векторів розвитку окремих сфер життєдіяльності соціуму, метою яких є оновлення, якісно новий стан, ліквідація існуючого, закріплення інновацій чи адаптація системи до нових умов – називаються політичними змінами. До цієї категорії належать революційні зрушення, економічне реформування, модернізація політичної системи, соціокультурні трансформації тощо. Моделювання вказаних процесів буде мати вигляд циклічних функцій, дискретних станів, хвильового розвитку, від частих біфуркаційних до хаотично розкиданих точок на площині. Усе це вказує на процеси нерівновісного розвитку системи, на мінливість показників усіх суспільних процесів та складність її прогнозування.

Останнім часом у сфері соціальних й гуманітарних наук став затверджуватися новий теоретико-методологічний підхід – «парадигма травми», що пов’язана з дослідженням негативних (у соціальному й індивідуальному вимірах), дисфункціональних наслідків суспільних трансформацій. Для її розробки багато зроблено С.Нейлом, П. Штомпкою. Застосування теорії травми є досить доцільним при вивченні таких трансформаційних процесів й суспільних явищ, що з ними пов’язанні, як суспільна аномія, депривація, маргіналізація, декомпозиція, культурна травма, ресоціалізація, проблема довіри в трансформаційному соціумі, роль історичної пам’яті етносу у контексті суспільних зрушень, тощо. Під травмою розуміється процес динамічних зрушень стану соціуму, які обумовлені специфічними формами суспільних змін, що мали місце у минулому (“структурне напруження” – у Н.Смелзера й «пассіонарне напруження» – у Л.Гумільова) серед яких є потенційно травматичні події (явища легально-урядового ризику – перегони, відставка Президента) й зумовлені об’єктивними чинниками (явища екстралегального ризику - теракти, революції, зміна політичного курсу країни). Сучасне «суспільство ризику» (У.Бек), що будується на функціонуванні «абстрактних систем» (Э.Гідденс), де головною рушійною силою суспільного прогресу стають непередбачені й невідомі наслідки дій теперішніх чи минулих, і є трансформаційним за змістом.

У будь-якому випадку, політичним змінам повинно передувати з’ясування державної стратегії, першочергових завдань, ідеологічних механізмів, трансформаційних ресурсів, кінцевої моделі, заради якої розпочинають політичний процес. Політичним змінам притаманно: Переоцінка існуючого стану та усвідомлення необхідності якісних змін; З’ясування мети, моделі та стратегії їх досягнення; Демонтаж старого; Консолідація на якісно новій основі одиниці, що трансформується (галузі, регіону, підприємства тощо).

Політичні зміни можуть охоплювати окрему сферу життєдіяльності чи всю систему разом. У першому випадку йдеться про такі процеси, як «шокова терапія» в Польщі, Велика депресія в США, нова демографічна політика Китаю на перехресті століть. Таку категорію політичних змін називають локальними трансформаціями. Вони можуть бути самостійними, тобто розпочинатися з метою галузевих змін й закінчуватись після досягнення мети, а можуть розпочинатись як самостійний процес, але з часом активізувати інші сфери суспільного життя щодо модернізації.

З кінця 80-х рр. XX ст. в науковій літературі стала з’являтися категорія «системна трансформація» – тип політичного процесу, що одночасно чи поступово змінює всю систему, усі її сфери (економічну, політичну, соціокультурну). Системні трансформації можна спостерігати в новітній історії країн Центральної та Східної Європи (Угорщина, Чехословаччина, об’єднана Німеччина, пострадянські країни). Підсумками системних трансформацій стали: Зміна політичних і державних систем; Принципове реформування економічних основ суспільства; Трансформація партійних і виборчих систем, розстановки політичних сил; Лібералізація суспільного середовища; Якісні зміни у ціннісно-моральній сфері; Нова геополітична роль державних суверенітетів.

Ефективність системних трансформацій на думку Р. Дарендорфа, полягає у поступовості змін. Його «теорія трьох часів» зазначає, що темпоральні характеристики тривалості соціокультурних (дві генерації по 26 років), економічних (в середньому - 6 років), політичних (закріплення суспільних інновацій в новій конституції – 6 місяців) зрушень принципово різні. Тому слід модернізацію політичної системи розпочинати з соціокультурного зрізу реформ через економічні до консолідації оновленої системи молодою політичною елітою із конституційним закріпленням модернізаційної моделі.

Складність системних трансформацій полягає в наступному: У неможливості створення загальної для всіх сфер програми системних змін - через локальні трансформації до модернізаційної моделі; У неоднакових темпах трансформаційних змін в різних сферах суспільного життя; У необхідності політичної еліти постійно реагувати, швидко приймаючи стратегічні помірковані рішення (тому що за умов нестабільності системи, кожен імпульс її розхитує ще більше); У подоланні суспільних станів, що зазвичай супроводжують системні зміни (Маргіналізація середнього класу та основних суспільних страт (розмиття соціальних меж, почуття соціального дискомфорту їх представниками); Суспільна аномія (процес переорієнтації тривало існуючої ціннісно-моральної парадигми суспільства в наслідок травматичних подій); Депривація; Декомпозиція; Явище ерозії влади; Криза легітимності; Втрата політичної, культурної та національної ідентичності).

Поиск по сайту: