АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розвиток політичної думки в період Сучасності

Читайте также:
  1. I. Основні риси політичної системи України
  2. II. Розвиток математичних знань.
  3. II. Розвиток математичних знань.
  4. II. Розвиток математичних знань.
  5. II. Розвиток математичних знань.
  6. II. Розвиток математичних знань.
  7. II. Розвиток математичних знань.
  8. II. Розвиток математичних знань.
  9. II. Розвиток математичних знань.
  10. III. Розвиток математичних знань.
  11. III. Розвиток математичних знань.
  12. III. Розвиток математичних знань.

У соціоцентричний період (ХХ) панували теорії класової боротьби (К. Маркс, Ф. Енгельс), расової боротьби (Л. Гумплович, Г. Ратценхофер) та ін. Область політики включила в себе: народні маси, партії, профспілки, стала обґрунтовуватися суспільними відносинами — класів, верств, груп інтересів, народів, рас з приводу, в першу чергу, державної влади. Основними ідеологіями ХХ ст. були: комунізм, націоналізм, лібералізм.

В.І. Ленін (1870—1924) дав аналіз імперіалізму як економічного феномена, обґрунтував необхідність «партії як авангарду революційного руху» і «революційного переходу до соціалізму».

І. Сталін (1879—1953) обґрунтував можливість побудови соціалізму в одній окремо взятій країні, поєднував квазімарксистську ідею безперервної класової війни і російського націоналізму.

Адольф Гітлер (1889—1945) поєднав в одну «історичну теорію» німецький націоналізм експансіоністського толку і затятий антисемітизм.

Герберт Маркузе (1898—1979) — один із засновників Франкфуртської школи соціології та концепції неомарксизму, теоретик «нових лівих». Основні надії покладав не так на пролетаріат, а на студентство, етнічні меншини, жінок і країни «третього світу».

Неолібералізм, на противагу уявленням класичного лібералізму про невтручання держави в суспільне життя, ставить в обов'язок держави розробку і здійснення загальної стратегії економічного розвитку, рішення державою економічних проблем. Дуже близько стоїть до неоконсерватизму.

Фрідріх фон Хайек (1899—1992) — ідеолог «нових правих», прихильник індивідуалізму і вільного ринку, непримиренний критик соціалізму.

Карл Поппер (1902—1994) енергійно відстоював принципи демократії та соціального критицизму, яких він пропонував дотримуватися, щоб зробити можливим процвітання відкритого суспільства.

Ханна Арендт (1906—1975) — німецько-американський філософ, політолог і історик, основоположник теорії тоталітаризму.

Джон Роулс (1921—2002) у книзі «Теорія справедливості» стверджував, що соціальна нерівність виправдане тільки в тому випадку, якщо від нього виграють найменш привілейовані верстви суспільства; рішуче виступав на підтримку принципу рівності, обґрунтовуючи його тим, що люди, які не володій вони розумінням власних здібностей, воліли б жити скоріше в ситуації соціальної рівності, ніж нерівності.

Френсіс Фукуяма (р. 1952) придбав міжнародну популярність своєю статтею «Кінець історії?», в якій стверджував, що історія ідей, по суті, закінчилася, бо світ визнав ліберальну демократію як «остаточну форму правління».

У розвиток сучасної політичної науки значний внесок внесли: Г. Алмонд, С. Верба, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Д. Істон, Т. Парсонс та ін.

У 1950—1980-х р. в США та інших країнах найбільшою популярністю користувався біхевіоралізм — форма політичного аналізу, що досліджує поведінку і дії людей, спрямовані на досягнення їхніх політичних цілей. Однак у 1970-х роках знову зріс інтерес до нормативної проблематики. Демократія, замість того, щоб позначати «народне самоврядування», стала розумітися як боротьба еліт за завоювання влади через механізм виборів.

У ХХ ст. інтенсивно розвиваються наукові концепції вивчення окремих політичних явищ і процесів.

Концепція постіндустріального суспільства і її новітня модифікація — «інформаційне суспільство» має у своїй основі уявлення про прогресивну еволюцію суспільства від аграрних до індустріальних і постіндустріальних, причому технологічні зміни тягнуть соціальні.

Концепції політичного плюралізму визначають, що сучасне суспільство складається з неантагоністичних шарів, де держава виступає в якості арбітра між конкуруючими силами.

Концепції бюрократії досліджують функції і структуру організації, намагаються дати відповідь на питання про легітимацію бюрократичної влади та її відносини з демократією.

Серед теоретичних підходів продовжують розвиватися: формальна політична теорія («політична економія»), «теорія суспільного вибору» і «теорія раціонального вибору».

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.)