Нижче приведені думки. Деякі з них правильні, а інші неправильні. Вам належить знатися на цьому і відмітити лише правильні

1. Засновником теорії політичної стратифікації став П.Сорокін.

2. Соціальна стратифікація являє собою процес і результат поділу людей на нерівнозначні групи, що утворюють ієрархічну (упорядковану за принципом: нижчі - вищі) послідовність на основі однієї чи множини ознак.

3. Історичними формами соціальної стратифікації були наступні: рабство, касти, клани, класи.

4. Соціальна самоідентифікація є основним критерієм соціального структурування.

5. Соціальну і політичну стабільність в сучасному суспільстві більшою мірою забезпечує пірамідальна конфігурація соціальної структури.

6. До деформацій соціальної стратифікації в сучасній Україні відносять відсутність чіткої соціальної самоідентифікації людей, масштабне зростання бідності, люмпенізація і маргіналізація частини населення, різке зростання дистанції між багатими і бідними, розкол на непримиренні групи з різними політичними симпатіями, слабкість середнього класу, всесилля олігократії тощо.

7. Правильним напрямом соціальної політики держави можна вважати орієнтацію системи соціальної підтримки переважно на пряму підтримку прошарків, які перебувають у соціальній апатії і не прикладають зусиль для зміни свого життя, а більш дієві категоріям населення мають шукати власні моделі виживання.

8. Домінування середнього класу в складі населення сприяє підтримці злагоди в суспільстві і стабільності в державі, його політична роль у сучасних суспільствах полягає в несприйнятності екстремізму частини нижчого класу і гальмування егоїзму вищого класу.

Тема 6. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ПРОЦЕСИ В ПОЛІТИЧНОМУ ЖИТТІ СУСПІЛЬСТВА

1. Сутність етнополітології. Основні форми етнонаціональних спільнот

Місце та роль етнонаціональних спільнот у політиці визначається складністю й актуальністю проблем в етнонаціональній сфері, що особливо загострилися на рубежі ХХ і ХХІ століть. Складність, актуальність і практична значимість етнонаціональних проблем зумовлена такими факторами:

· поліетнічний склад населення планети й окремих держав;

· політизація етнічності;

· загострення етнічних конфліктів та їх інтернаціоналізація.

Все це обумовлює актуальність дослідження етнонаціональних проблем. Будь-яка поліетнічна держава потребує вироблення розумної та ефективної етнополітики з урахуванням уроків і негативних тенденцій, що спостерігалися в минулому. Етнонаціональна сфера в Радянському Союзі була закритою для критики - отже, суспільствознавчі науки не могли її об’єктивно дослідити. І тільки останнім часом українські етнополітологи дістали унікальну можливість вільно досліджувати цю складну, надзвичайно актуальну та важливу проблему.

Етнонаціональні процеси в політичному житті суспільства розглядає спеціальна наука – етнополітологія.

Уже із самої назви «етнополітологія» зрозуміло, що це синтез, діалектична єдність двох таких важливих наук, як етнологія (наука про етнонаціональні спільноти) і політологія (наука про політику). Етнополітологія особливу увагу приділяє вивченню механізмів взаємозв'язку й взаємовпливу етнонаціональних і політичних процесів у сучасному світі.

Становлення етнополітології як науки пов'язано з ім'ям шведського вченого Р.Челлена, який на початку ХХ ст. запровадив у науковий обіг поняття «етнополітика», а також з ім'ям німецького політолога М.Бема, що після Першої світової війни випускав у Берліні журнал «Етнополітичний альманах», який став своєрідним центром етнополітичної думки в Європі і значною мірою сприяв становленню етнополітології як науки. У 50-і - 60-і роки вагомий внесок у розвиток етнополітичної думки внесли вчені-етнополітологи Ф.Гертц (Англія), Н.Глейзер, Д.Майніхен, М.Паренті (США).

У самостійну науку і навчальну дисципліну етнополітологія виділилася на Заході на початку 70-х років. Великий внесок у її становлення зробив один з найвизначніших західних етнополітологів, професор Колумбійського університету Дж. Ротшильд. Наприкінці 70-х років він випустив у світ свою фундаментальну монографію «Етнополітика: концептуальні рамки», яка, на одностайну думку учених вважається етапною роботою в розвитку етнополітології. Значний внесок у розвиток етнополітології зробив англійський учений Е.Сміт (основні роботи «Націоналізм у ХХ столітті», «Етнічне походження нації», «Національна ідентичність») і Е.Геллнер (основна робота «Нація і націоналізм»).

У незалежній Україні перші наукові розробки з етнополітологічної проблематики з'явилися на початку 90-х років. Завдяки зусиллям таких українських учених, як академіки Ю.Римаренко, І.Курас, а також А.Майборода, О.Картунов, І.Варзар, М.Степико, О. Антонюк, О.Маруховська, етнополітологія набула в нашій країні подальшого розвитку.

Дослідження етнонаціональних процесів потребує визначення й аналізу категорій основних етнонаціональних спільнот: етносів і націй. Ці категорії (особливо «нація») досить складні за змістом і багатогранні за конкретними проявами.

У закордонній і вітчизняної етнополітології найбільш усталеною є така точка зору: усі етнонаціональні спільноти (рід, плем'я, народність) являють собою історичні типи етносу, а нація - вищу еволюційну точку розвитку етносу на сучасному етапі людської цивілізації. Схематично поняття етнос виглядає так: рід-плем'я-народність-нація. Між нижчою точкою (рід) і вищою (нація) минуло близько півтора мільйона років еволюції, цілеспрямованої, стійкої соціалізації індивіда й перетворення його на сучасну людину. Далеко не всі етноси пройшли через весь еволюційний ряд. Це підтверджують дані ЮНЕСКО, згідно з якими у світі нараховується більше 4 тисяч етносів, з них лише 800 є націями.

До основних елементів етносу також відносять такі пси­хо­логічні і культурні явища як історичну пам'ять, мову, релігію і державу.

Існує два способи формування етносу: об’єднання і поділ. З одного боку, етнос формується шляхом об'єднання племен, міст-держав, з іншого боку - утворюється в результаті сектантського розколу чи етнічного розпаду, де одна з етнічних груп відколюється від основної і стає новою етнічною спільнотою.

Етнос може змінюватися, зникати або відновлюватися.Повне зникнення етносу можливе лише за умов геноциду або етноциду. Основними причинами відновлення етносу можуть бути релігійна реформа, культурні запозичення, рухи народних мас, міф про етнічну вибраність. Релігійні реформи сприяють відновленню етносів, пристосуванню їх до нових історичних умов. Так, революційні рухи в Європі привели до консолідації багатьох європейських етносів.

Основні теорії нації:

· Політична теорія націй. ( Г. Гроцій, Г.Сетон-Уотсон). Відповідно до цієї теорії нація – це, насамперед, політична спільнота, що поєднує всіх громадян однієї держави незалежно від їх етнічного чи соціального походження, культурно-мовних особливостей.

· Психологічна теорія націй. (Е.Ренан, Р.Емерсон) вбачає в нації сукупність людей, пов'язаних спільністю характеру на ґрунті «спільності долі».

· Культурологічна теорія. (К.Реннер, Й.Г.Гердер). На думку представників цієї теорії, нація - це культурна спільнота, союз особистостей, що однаково мислять та однаково говорять.

· Історико-економічна теорія. Уперше її обґрунтував німецький соціал-демократ Карл Каутський, який у своїй роботі «Риси нації» виділив чотири ознаки нації: спільна територія, мова, економічне життя і традиції.

· Етнічна теорія (Дж.Келлас, Е.Сміт) розглядає націю як велику політизовану етнічну групу, що характеризується спільною культурою і спільним походженням.

Не претендуючи на повне й усеохоплююче визначення (а це практично неможливо) нації, можна зробити спробу окреслити її основні контури.

Щодо хронологічних рамок, то більшість етнополітологів вважають, що нації виникають у період побудови цивілізованої держави і зародження капіталістичних відносин, коли юрисдикція державної влади і спільний ринок утворюють спільні юридичні, політичні, економічні й культурні ознаки на всій території проживання етносу чи декількох етносів.

Досліджуючи процес формування нації, вчені виділяють кілька шляхів:

1. державно-централізована інкорпорація (від лат. incorporation- включення до свого складу, приєднання); Приклад: Англія, Франція, Іспанія, Швеція, Німеччина.

2. перетворення імперії на національну державу (так було створено японську й турецьку національні держави на основі Японської та Османської імперій, а в сучасних умовах триває процес утворення російської національної держави);

3. відділення колоній від імперії, створення нації за територіальним принципом як об'єднання різних груп (У такий спосіб формувалася американська нація, а також нації Латинської Америки, Азії й Африки);

4. відділення колонії від імперії і формування нації за етнічним принципом шляхом інтеграції різних етнічних груп навколо цінностей етносу (Україна, Естонія, Латвія);

5. відділення етносу від національної держави і формування нації на етнічній основі (баски Іспанії, французи в провінції Квебек у Канаді, шотландці, валлійці у Великобританії).

Поиск по сайту: