Етапи і типологія конфліктів й методи їх вирішення та регулювання

Необхідно враховувати й поділ конфліктів на дійсні й уявні («фантомні»). До реальних причин конфліктів відносяться особливості структурного й функціонального стану тієї або іншої системи (соціальна нестабільність, організаційні недоліки в організації спільної діяльності і т. д.). Що ж стосується уявних конфліктів, то для їх розуміння важливе значення має теорема Томаса, яка свідчить: «Якщо сприймають деяку ситуацію як реальну, то вона буде реальною й за своїми наслідками». Стосовно конфлікту це означає, що якщо є неспівпадіння інтересів між акторами, але дане неспівпадіння не сприймається, не відчувається ними, то таке неспівпадіння не призводить до конфлікту. І навпаки: якщо між суб'єктами існує спільність інтересів, але самі учасники випробовують один до одного ворожість, то стосунки між ними обов'язково розвиватимуться за схемою конфлікту, а не співпраці. Так уявне перетворюється на дійсність.

Ще одна класифікація конфліктів припускає їх ділення по мірі їх інтенсивності.

Автор цієї типології — відомий американський конфліктолог Д. Дена — пропонує виділяти наступні форми конфліктів:

1. сутички (дрібні неприємності, що не представляють серйозної загрози);

2. зіткнення (серія безперервних сутичок, пов'язаних із расширенням кола причин, що викликають конфлікт, зменшенням бажання співпрацювати з іншою стороною і т. д.);

3. кризи (постійні й неминучі зіткнення, внаслідок чого створюється так звана тупикова ситуація, коли опоненти остаточно розривають стосунки).

Типологія рівнів конфліктів у політичному аналізі займає особливе місце, оскільки визначальним для політичних стосунків є їх вертикальний вимір, тобто саме стосунки «панування /підпорядкування». У свою чергу, вертикальні конфлікти підрозділяють на конфлікти макро- і мікрорівня. В основі макроконфліктів лежать протиріччя між різними соціальними групами, передусім це конфлікт між владою й суспільством в цілому або його складовими. Такого роду конфлікти в колишньому СРСР досягли свого апогею в кінці 1980 — початку 1990-х рр., коли стосунки між старою номенклатурною елітою й соціумом загострилися до крайності. Макроконфлікти мають форму державно-правових протиріч і виступають у вигляді конфліктів між державою й особистістю (проблеми дотримання прав людини), державою і правовим статусом ущемлених груп населення, між державою (або його окремим інститутом) і суспільством. На макрорівні найтиповішим випадком є відмінність статусів «верхів» і «низів», істеблішменту й маси. Така відмінність потенційно несе в собі конфлікт. Цей потенціал реалізується в двох полярних ситуаціях, що найчастіше спостерігалися в політичній історії. По-перше, за ситуації, коли «верхи» посилюють свій владний тиск на «низи», а «низи» чинять опір, вважаючи, що володарююча еліта переступила допустиму межу. По-друге, коли «низи» різко посилюють свої домагання на владу (наприклад, вимагають розширення виборчих прав, права на створення політичних об’єднань, прав на участь в державному управлінні і т. д.). Ситуація завершального етапу перебудови в колишньому СРСР (1989-1991 рр.) визначалась конфліктом саме другого типу: маси відмовляли в довірі влади й заявляли про свої суверенні права на зміну політики, структури, а потім і режиму в цілому.

Аналізуючи причини поведінки сторін у різних політичних конфліктах, неважко помітити, що вони здебільшого зводяться до намагання задовольнити свої інтереси. Зіткнення інтересів із особливою гостротою проявляються у політичній сфері. Адже політичні інтереси являють собою узагальнений, концентрований вираз усіх інших інтересів, оскільки у них втілюється ставлення відповідного класу і соціальної групи, прошарку до партії, політичної влади в суспільстві: чия це влада, як вона розподіляється, реалізується, використовується. Корисливість, помста, ненависть, недоброзичливість, об раза, невдоволення прийнятим рішенням (хто командує), намагання забезпечити себе матеріально і в майбутньому — от невелика частина політичних конфліктів, які зустрічаються в практиці. Конкретні причини політичних конфліктів лежать в основі поведінки протилежних сторін і вони впираються в інтереси сторін, які у більшості випадків несумісні або протилежні (Гітлер домагався захоплення чужих земель, європейські країни — незалежності і суверенітету тощо). Не менш різноманітною є мотивація групових політичних конфліктів: економічні труднощі, політичні симпатії і антипатії, домагання політичного лідерства, національна гордість і зневага до інших національностей, національних меншин, конфесій і багато інших.

Джерело політичного конфлікту — в почуттях і емоціях, які псують взамовідносини сторін, це у природі цих взаємовідносин (Л. Козер). Не менш багатогранні причини політичних конфліктів на міжнародній арені: територіальні претензії однієї країни до іншої (всупереч діючим міжнародним договорам), національна пригніченість, нерівне положення державної нації і національних меншин, особливо з прикордонною праматірною державою, та інші.

Сучасна точка зору полягає в тому, що навіть в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не лише можливі, але можуть бути і корисними, бо конфлікт допомагає виявити різноманітність точок зору, надає додаткову інформацію, допомагає виявити більшу кількість альтернатив чи проблем. Це робить процес прийняття рішень більш ефективним, оскільки дає людям можливість висловити свої думки і тим самим задовольнити свої особисті потреби в повазі до влади. Політичні конфлікти в суспільстві можуть бути факторами його стійкої рівноваги і міцності. На думку американських політологів, суспільство постійно "зшивається воєдино" своїми політичними конфліктами. Проте можливий й інший, негативний бік конфлікту. Політичний конфлікт може загрожувати інтеграції суспільства, негативно впливати на необхідні зміни співвідношення гілок влади, центральної влади і органів місцевого самоврядування (самоуправління), викликати розкол у малостійких групах.

Типологія політичних конфліктів, як відомо, неоднозначна — конфлікти різні, не подібні. Отож важко вказати на єдині способи і шляхи їх вирішення — немає якихось універсальних способів. Однак при всій складності проблеми вченими зроблено певні висновки завдяки накопиченому теоретичному і практичному досвіду.

Слід наголосити, що політологія вказує на проблеми регулювання та розв'язання конфлікту. Регулювання конфлікту являє собою засіб впливу на конфліктуючі сторони з метою усунути окремі чинники конфлікту на основі відносин, що склалися, в рамках існуючої політики (включаючи норми, традиції тощо). Типовими шляхами є:

1) компроміс (лат. compromissum — погодження між протилежними сторонами, досягнуте взаємними поступками) на підставі збереження позицій: згода, побудована на взаємних поступках; зменшення ресурсів однієї із сторін; розуміння прав та інтересів супротивника. Частіше це шлях примирення, пов'язаний не з однобічним нав'язуванням волі, а з активністю обох конфліктуючих сторін;

2) примиренність на підставі примусовості (спосіб насилля), що дозволяє ігнорувати аргументи супротивника. В основі цього засобу нав'язування одній із сторін (або третьою силою всім сторонам) характерних взаємовідносин може бути:

— явне переважання сил і ресурсів у однієї із сторін та їх дефіцит у іншої;

— ізоляція однієї сторони конфлікту, зниження її статусу, а також інший стан" що свідчить про послаблення її позицій, поразку, завдану їй згідно з правилами гри;

— знищення, "тотальне винищування супротивника" (X. Шпейер).

Розв'язання конфлікту — це не просто послаблення його насильницького і руйнівного потенціалу, але й усунення онтологічного змісту самого конфлікту, його предмета, його підгрунтя. Конфлікт є вирішеним, якщо всі учасники беззастережно визнають досягнуті домовленості, а проблеми, які породили політичне протиборство, не стають предметом конфлікту.

Завершення конфлікту — більш широке поняття, ніж вирішення. Конфлікт може завершитися, наприклад, загибеллю обох сторін, але це не означає, що він був вирішеним. Під завершенням конфлікту розуміється його закінчення, припинення з будь-яких причин, а під вирішенням розуміють становище, коли припиняється протиборство.

Досвід практичної дії свідчить, що для вирішення конфлікту, як правило, доводиться прикладати більш чи менш значні дії. Було б безнадійною справою сподіватися на "самовирі-шеність" конфлікту. Можна намагатися його не помічати, ігнорувати, у кращому випадку пояснювати. Але якщо він буде розв'язуватись стихійно, то буде загострюватися, проявлятися більш агресивно і може розвалити політичну систему.

Для врегулювання і завершення конфлікту необхідно:

— встановити точну діагностику протиборства, включаючи з'ясування його мотивів, причин;

— прогнозувати хід і наслідки конфлікту. Головне — змусити сторони усвідомити необхідність виробити спільне рішення виходу із ситуації. Чим чіткіше визначено предмет непорозумінь і наслідків, тим більше шансів на ефективність вирішення.

Можливі два варіанти вирішення конфлікту:

— вирішення самими учасниками конфліктуючих сторін. Переговори дозволяють дійти згоди, коли відкривають шлях до співробітництва між протилежними сторонами. Цей метод використовувався з часу виникнення конфліктів взагалі, тобто з виникненням людського суспільства. Однією з найважливіших вимог під час проведення переговорів є відмова від позиційних торгів. Коли стоять твердо на позиціях, не вникаючи в інтереси один одного, згоди, звичайно, не досягають. В сучасних умовах це саме бачимо навколо подій на Близькому Сході, в колишній Югославії тощо. Щоб дійти розумного вирішення, необхідно примирити інтереси, а не позиції. Основна проблема переговорів полягає не в конфліктних позиціях, а в конфліктах між потребами, бажаннями, турботами і побоюваннями кожної із сторін. А такі потреби, бажання і е інтересами;

— зближення позицій та інтересів протилежних сторін через посередника — медіатора (лат. "mediatio" — посередництво, посередництво у суперечці третьої сторони, третьої держави, що не бере участі у суперечці). Завдання медіатора — дати сторонам готове рішення, яке сторони готові і повинні виконувати, домовитись, дійти згоди. Медіація не є чимось відмінним від переговорів, а лише особливий вид переговорного процесу.

Важливо, щоб медіатором виступала нейтральна сторона, поважана обома сторонами. При цьому більше є надії, ніж на судове втручання, що конфлікт буде вирішено. У такій законослухняній країні, як США, вважають, що рішення судді у відповідних справах виконується не більше, як на 40%, а з медіацією — до 70%.

Головне, щоб при переговорах двох сторін чи із залученням третьої сторони була терпимість до іншої точки зору, відверта розмова, спілкування, але без образ.

Однією з форм вирішення політичних конфліктів є референдуми із правовими наслідками — наприклад, прийняття конституції, визначення статусу території та ін. Другою формою є вибори. В ролі арбітра як у першому, так і в другому випадках виступають самі громадяни.

Важливим арбітром в політичних конфліктах виступає Конституційний Суд. Звичайно, не всякий політичний конфлікт у рамках державного апарату підпадає у перелік його справ, але в його компетенції, окрім інших, розв'язання проблем з тлумачення статей законодавства, визнання нелегітимності результатів голосування, як це мало місце в Україні під час "помаранчевої" революції.

У більшості країн Конституційний Суд вирішує конфлікти, які виникають:

а) між законодавчими і виконавчими органами;

б) між центральними органами і її суб'єктами;

в) між державними органами і політичними партіями, громадськими організаціями та об'єднаннями.

Слід пам'ятати, що Конституційний Суд відіграє важливу попереджувальну, стримуючу роль вже при зародженні політичних конфліктів. Суд вирішує його, спираючись на достатність чітких юридичних норм Закону про Конституційний Суд.

Правові питання регулювання політичного конфлікту можуть бути предметом розгляду і пленарних засідань законодавчого органу країни.

Питання управління політичних конфліктів на міжнародному рівні здійснюють міжнародні організації (ООН, особливо її підрозділи; НАТО, ПАРЕ та інші).

Отже, які ж основні способи чи шляхи розв'язання конфліктів? Нема універсальних способів на всі випадки. Найкращі ті, які в тій чи іншій ситуації будуть сприяти розв'язанню і завершенню конфлікту.

Поиск по сайту: