ГЛОССАРІЙ

СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА мережа стійких і впорядкованих зв'язків між елементами соціальної системи, обумовлених відносинами соціальних груп, поділом праці, характером соціальних інститутів (держави та ін.) Соціальна структура населення охоплює також його розподіл за професійними, національними, статевими, культурними та іншими ознаками.

СОЦІАЛЬНА РІВНІСТЬ характеристика певного суспільного стану, складова частина багатьох соціальних ідеалів. Вимоги політичного і соціальної рівності відігравали активну, часто революційну роль в історичному процесі. Стоїцизм виробив поняття рівності всіх людей, що корениться в їх загальній розумній природі. Теоретики природного права стверджували рівність як рівноцінність і рівноправність всіх людей, в т. ч. рівність усіх перед законом. У Ж.-Ж. Руссо рівність (в т. ч. рівність виховання) виступає необхідною передумовою свободи; на противагу цьому А. Токвіль вважав, що установка на рівність соціальних умов життя веде до деспотичного егалітаризму і втрати особистої свободи. З критикою обмеженості юридичної рівності і вимогами майнової, економічної рівності як реалізації соціальної справедливості виступали представники різних течій соціалістичної думки 19-20 ст. У сучасній суспільній думці піддаються критиці примітивні принципи зрівняльного розподілу і встановлення повної рівності; найбільшого поширення набули концепції, в яких обгрунтовується необхідність забезпечення рівних умов старту для поколінь, що вступають у життя.

СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ елемент соціальної структури, відносно стійка сукупність людей, що мають спільні інтереси, цінності і норми поведінки, що складаються в рамках історично визначеного суспільства. Розрізняють великі соціальні групи: суспільні класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності (нація, народність, плем'я), вікові групи (молодь, пенсіонери); малі групи, специфічна ознака яких - безпосередні контакти її членів: сім'я, шкільний клас, виробнича бригада, сусідські спільності, дружні компанії.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ положення (позиція) індивіда або групи в соціальній системі, яке визначається по ряду економічних, професійних, етнічних тощо специфічних для даної системи ознак (стать, освіта, професія, дохід та ін.). Розрізняють «приписаний» (наслідуваний) і «досягнутий» (завдяки власним зусиллям людини) соціальний статус. Кожен соціальний статус має певний престиж.

СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ зміна індивідом чи групою місця, займаного в соціальній структурі, переміщення з одного соціального шару (класу, групи) в інший (вертикальна мобільність) або в межах одного і того ж соціального шару (горизонтальна мобільність). Різко обмежена в кастовому і становому суспільстві, соціальна мобільність значно зростає в умовах індустріального суспільства.

СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ соціологічне поняття, що означає: структуру суспільства та окремих його верств; систему ознак соціальної диференціації; галузь соціології. У теоріях соціальної стратифікації на основі таких ознак як освіта, побутові умови, заняття, доходи, психологія, релігія тощо, суспільство ділиться на «вищі», «середні» і «нижчі» класи і страти. Деякі концепції соціальної стратифікації різних типів спираються на марксистську теорію суспільних класів.

Політи́чна соціаліза́ція — засвоєння особою соціального й політичного досвіду шляхом включення її у політичну систему, в управління політичними процесами. Найважливішими результатами політичної соціалізації є політичні переконання, почуття, цінності й норми політичної діяльності, що роблять суспільство спроможним забезпечити збереження, модернізацію чи зміну політичного режиму.

Політична соціалізація — це «процес розвитку, в ході якого діти і підлітки сприймають ідеї, політичну позицію і поведінку, типову для даної спільності». Іншими словами, політична соціалізація зводиться до засвоєння політичних цінностей і норм, необхідних для адаптації в сформованій політичній системі і виконання різних видів політичної діяльності. Політична соціалізація є одним з напрямків загального процесу соціалізації індивідів. Основними агентами політичної соціалізації виступають такі соціальні інститути, як сім'я, освіта, засоби масової інформації та інші. Велику роль в процесі політичної соціалізації в сучасному суспільстві виконують політологи і політологія, як наукова й освітня дисципліна.

Сам термін "політична соціалізація" був вперше введений в 1959 р. американським вченим Г. Хайменом. Основні напрямки, за якими розвивалася теорія політичної соціалізації в цей період, можна визначити наступним чином: це, по-перше, аналіз процесу політичної соціалізації, по-друге, вивчення "агентів", які впливають на процес соціалізації, і по-третє, дослідження продукту, який виходить на "виході" процесу політичної соціалізації, тобто, політична свідомість, політичні уявлення, орієнтації, установки.

Філіп Васбурн вважає, що ці моделі політичної соціалізації слід розглядати не як окремі та протиборчі концепції, а як взаємодоповнюючі підходи. Він пропонує наступну модель процесу політичної соціалізації: стадії життєвого циклу, на якій перебуває індивід (дитинство, підлітковий вік, юнацтво, зрілість і старість), і агенти соціалізації (сім'я, в якій виховувався індивід, школа, церква, ЗМІ, сім'я самого індивіда, його робота і політичний досвід) являють собою інтерактивні системи. Між агентами соціалізації існують комплексні взаємини на всіх стадіях життєвого циклу, і відносна значимість кожного з агентів соціалізації може варіюватися від одного періоду життєвого циклу до іншого. Політичні орієнтації індивіда в будь-якій точці життєвого циклу визначаються особистими природними особливостями, періодом життєвого циклу, який переживає людина, її попереднім досвідом соціалізації, а також тим положенням, яке він займає в соціальній структурі.

З точки зору Ф. Н. Ільясова політична соціалізація - «це процес включення індивіда в систему владних відносин і структур. Цей процес має такі складові: 1) інтерналізація соціальних норм, що регулюють владні відносини; 2) соціально-політична орієнтація, первинне запам’ятовування (імпринтинг) образу вождя; 3) вибір «своєї» соціальної групи і політичної позиції; 4) входження в «свою» соціально-політичну групу; 5) засвоєння певних політичних функцій, реалізація політичної поведінки».

Поиск по сайту: