Розвиток політичних вчень в епоху Нового часу

Початок Нового часу (XVI—XIX) пов'язане з формуванням світського характеру соціальної думки. Новий розвиток отримали ідеї «природних прав» людини (бути вільним у переконаннях, мати власність, бути рівними один одному, мати гарантії від свавілля і т. п.) і «суспільного договору» (держава з'явилася як людське встановлення, в результаті договору в цілях запобігання «війни всіх проти всіх»). Ускладнення політичної сфери, поступово виявляли залежність державної влади від області приватного життя людини, що сприяло розумінню її як певної соціальної сфери.

Одним із засновників ранньобуржуазного вчення про державу і право, раціоналістичної доктрини природного і міжнародного права вважається Гуго Гроцій. Новий раціоналістичний підхід до проблем суспільства, держави і права отримав свій подальший розвиток у творчості Баруха (Бенедикта) Спінози.

Величезний внесок у розвиток цієї галузі знання внесли англійські мислителі. Томас Гоббс — англійський філософ-матеріаліст, один з основателей теории общественного договора и теории государственного суверенитета. Джон Локк обґрунтував ідею поділу влади, щоб уникнути зловживань у державі.

В епоху Просвітництва (XVII—XIX) панували ідеї гуманізму, прогресу, раціоналізації суспільства, секуляризації. Політика стала розумітися як інструмент підтримки та реалізації «суспільного договору» між державою і громадянським суспільством.

Ш. Монтеск'є і Ж.-Ж. Руссо розробили принципи народного суверенітету і поділу влади.

Американські просвітителі висунули принципи: всі люди від природи вільні, незалежні і володіють невідчужуваним правом на життя, свободу і прагнення до щастя, на політичне самовизначення і незалежне існування.

У першій половині ХIХ ст. провідним ідейним спрямуванням став лібералізм (від лат. liberalis — «вільний»), який в політичній області ґрунтується на визнанні прав людини, поділі влади, свободі вибору занять і конкуренції. Його світоглядні, економічні, політичні аспекти сформульовані у працях: І. Канта, Г.В.Ф. Гегеля, Г. Спенсера, Д. Мілля, Алексіса де Токвіля та ін.

Так як твердження лібералізму протікало на тлі європейських революцій, реакцією на нього став консерватизм (від лат. conservo — «зберігати»), який орієнтує на збереження морально-правових засад суспільного життя, втілених у нації, релігії, сім'ї, власності.

У ХVI—ХIХ ст. в Європі стало розвиватися новий напрям політичної думки — утопічний соціалізм, що заперечував як феодальний, так і буржуазний лад, теоретики якого пов'язували майбутнє суспільство з народовладдям, відсутністю приватної власності, сім'ї і держави.

Карл Марс і Фрідріх Енгельс розглядали політику, державу і право як надбудовні елементи суспільства, базисом якого є економіка. Суперечності між класами викликають класову боротьбу, яка є рушійною силою історії. Народовладдя і розвиток самоврядування повинні привести до відмирання держави і політики.

Наприкінці XIX—початку XX ст. з'явилося безліч теорій, присвячених дослідженню демократії, систем політичного представництва інтересів, еліт, партій, неформальних, психологічних процесів. Ця епоха дала світові імена А. Бентлі, Г. Моски, В. Парето, Р. Міхельса, М. Вебера та інших теоретиків. У Росії праці Б.Н. Чичеріна, П.А. Новгородцева, М.М. Ковалевського, М.Я. Острогорского, Г.В. Плеханова та інших вчених з'явилися гідним внеском у процес формування політичної науки.

Поиск по сайту: