Фіскальна політика держави та механізм її реалізації в перехідній економіці

Фіскальна політика зумовлює використання можливостей уряду формувати податки і витрачати кошти державного бюджету для регулювання рівня ділової активності і розв’язання різноманітних соціальних проблем, тобто це система регулювання, пов’язана з урядовими видатками і податками. Основним важелем фіскальної політики держави є зміна структури податків і, насамперед зміна податкових ставок згідно з метою уряду. Проведення фіскальної політики – прерогатива законодавчих органів влади країни, оскільки якраз вони контролюють оподаткування і витрати коштів з нього.

Фіскальна політика складається з так званої дискреційної фіскальної політики й автоматичної.

Автоматична фіскальна політика заснована на системі вбудованих стабілізаторів тобто за допомогою економічного механізму, який автоматично реагує на зміну економічного стану без необхідності прийняття певних рішень з боку уряду, здійснення ним певних проектів. До основних вбудованих стабілізаторів відноситься зміна податкових надходжень. Сума податків залежить від величини доходів. Тому в періоди активного росту ВВП податкові надходження автоматично зростають (при прогресивній системі оподаткування), що забезпечує зниження купівельної спроможності і стримує економічний ріст. І, навпаки, в періоди спаду податкові надходження автоматично зменшуються, сума вилучених доходів також зменшується, тобто поступово збільшується купівельна спроможність в економіці, що стримує спад. По-іншому, прогресивна система оподаткування в періоди інфляційного росту приводить до втрати потенційної купівельної спроможності, і навпаки, в періоди уповільнення економічного росту вона забезпечує мінімальну втрату купівельної спроможності. І перше, і друге є бажаним з погляду економічної стабільності.

До вбудованих стабілізаторів відносяться система допомог по безробіттю і різних соціальних виплат, програми з підтримки малозабезпечених верств населення тощо, які перешкоджають різкому скороченню сукупного попиту навіть в періоди економічного спаду. В періоди підйому і скорочення безробіття виплата різного роду допомог або припиняється, або зменшується, що стримує сукупний попит.

Якщо говорити про механізм здійснення фіскальної політики в Україні, то її можна віднести до дискреційної. Головною проблемою фіскальної політики в Україні у 90-ті роки ХХ ст. було те, що вона здійснювалась під впливом стихійних інфляційних процесів і прагнення розв’язати проблему бюджетного дефіциту за рахунок необґрунтованої емісії паперових грошей та кредитної емісії. Як відомо, це безперспективний шлях. Податкова політика в Україні в минулі роки здійснювалась за відсутності цілісної концепції її проведення в умовах переходу економіки від суто адміністративних методів управління до ринкових форм господарювання. Більшість принципів, зафіксованих у Законі „Про систему оподаткування”, прийнятому у 1991 р., лишилася нереалізованою. Відтак, податкова система набула однобічного, відверто фіскального (винятково в плані наповнення бюджету) характеру і, врешті, перетворилась на гальмо у процесі виходу України з кризового стану. Інакше кажучи, з поля зору податкової політики випав її, регулюючий критерій, покликаний впливати на умови конкуренції, ефективність використання ресурсів та економічне зростання.

Проявом економічної політики було те, що податки і обов’язкові платежі зростали у 1991-1994 pp. швидшими темпами, ніж ВВП у діючих цінах, їх питома вага у структурі ВВП зросла з 32,6% у 1990р. до 37,5% у 1994 р. І хоча в 1995–1997 pp. податкові надходження зростали меншими темпами, ніж номінальний ВВП, за відсутності суттєвих змін в умовах оподаткування, це свідчило не так про полегшення податкового тиску, як про виснаження виробництва та зростаючі масштаби ухилення від сплати податку. І в сучасних умовах, перше п’ятиріччя ХХІ ст., в Україні продовжує існувати ціла низка проблем у податковій сфері, яка суттєво гальмує розвиток реального виробництва.

Поиск по сайту: