АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Визначення критичного обсягу випуску певної продукції

Читайте также:
  1. XIV. 7. Вимірювання електрорушійних сил. Застосування методу вимірювання ЕРС для визначення різних фізико – хімічних величин
  2. Аналіз виконання договірних зобов’язань і реалізації продукції
  3. Аналіз витрат на 1 грн. продукції
  4. Аналіз відвантаження та реалізації продукції
  5. Аналіз обсягів і структури виробництва продукції
  6. Аналіз обсягу і асортименту продукції
  7. Аналіз та прогнозування обсягу роботи пожежно-рятувальних підрозділів.
  8. Аналіз якості продукції
  9. Блок визначення мінімального або максимального значення MinMax
  10. В) відношення затрат ресурсів на виробництво певної кількості про-
  11. Вартісні показники продукції сільського господарства
  12. Вибір монополістом ціни й обсягу виробництва

Управління витратами — це процес цілеспрямо­ваного формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією еко­номічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз ви­трат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Управління витратами на підприємстві передба­чає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності.

Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех).

Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за і певний період за формулою

 

С = Сзв Вн + Спв

 

 

де С — загальні (сукупні) витрати; Сзв— змінні витрати на одиницю продукції; N — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; Спв— постійні витрати за даний період

Згідно з формулою загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть

 

Соп= Сзв + Спв / Вн

де С — загальні (сукупні) витрати;

Сзв— змінні витрати на одиницю продукції;

Вн — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі;

Спв— постійні витрати за даний період.

 

 

Рис. 16.3. Залежність витрат і прибутку

підприємства від обсягу виробництва:

1 — збитки; 2 — прибуток.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично.

 

Сзв Вн + Спв = Ц Вн

 

Звідси

 

 

Вкр = Спв / (Ц - Сзв)

де Ц — ціна одиниці продукції

 

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва.

Планування собівартості продукції

Метою планування витрат підприємства є економічно обґрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва кожного виду та всієї продукції підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості.

Метою розробки плану витрат підприємства є визначення планових економічно обґрунтованих витрат щодо:

>■валового, товарного і реалізованого обсягу господарської діяль­ності з виробленої продукції (наданих послуг, виконаних робіт, придбаних товарів);

>■ здійснення загальногосподарського управління підприємством;

>■ виконання господарських операцій зі збуту продукції;

>• сплати податкових платежів;

>■ здійснення капітальних інвестицій;

>- виконання господарських операцій у сфері фінансової діяльності.

У процесі планування здійснюється:

>• розрахунок вартості ресурсів, необхідних для кожного виду діяльності, за переліком об'єктів і підприємства в цілому;

>•обчислення виробничої собівартості кожного виду продукції, робіт, послуг за структурними підрозділами і підприємства в цілому;

>• визначення загальної величини витрат на плановий обсяг госпо­дарської діяльності підприємства.

Вихідними даними для планування витрат є:

>- планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у натуральному та вартісному виразі;

>- обсяги капітальних інвестицій щодо забезпечення обсягів госпо­дарської діяльності;

>- норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарсь­кої діяльності та розрахунок потреби в ресурсах у натуральному виразі;

>■ ціни на матеріально-технічні ресурси та послуги сторонніх орга­нізацій, необхідних для господарської діяльності;

*■ норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного складу працівників, умови оплати їх праці, що визначаються на підприємстві;

>■ економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань, став­ки відрахувань на соціальні заходи та податкові платежі тощо;

>■ плани організаційно-технічних заходів щодо економії матеріаль­них цінностей, поліпшення використання трудових ресурсів і необоротних активів.

Планування витрат підприємства виконується в такій послідовності:

>■ складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість продукції та послуг допоміжних цехів;

>■ складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного ви- 5 робництва за калькуляційними напрямами і за внутрішньоза-tf водськими підрозділами-споживачами;

>■ складаються кошториси витрат на утримання та експлуатацію' устаткування, загальновиробничих та інших виробничих витраті за цехами основного виробництва із подальшим узагальненням! їх по підприємству;

>■ калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за ви-0 дами, розраховується виробнича собівартість усієї товарної продукції і продукції, що реалізується;

>■ складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками до нього.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами (ТАБЛ. Кошторис виробництва, рядки 1—5).

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

• сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

• вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

• покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

• виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

• допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

• паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо).

Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

• пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за дере­вину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхньо­го витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних ви­трат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів відніма­ють вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персо­налу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням ви­робничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Таблиця 16.1

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА НА__________ рік

 

Елементі! витрат Сума, тис. грні
  звіт за минулий рік план '. на наступний рік;
1. Матеріальні витрати    
2. Заробітна плата    
3. Відрахування на соціальні потреби    
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів    
5. Інші витрати    
6. Витрати на виробництво — усього    
7. Витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції    
8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додасться) _ + 300
9. Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додасться, зменшення віднімається) + 10 _
10. Собівартість валової продукції    
11. Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається) + 50 -200
12. Виробнича собівартість товарної продукції    
13. Позавиробничі (комерційні) витрати    
14. Повна собівартість товарної продукції    

 

 

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соці­альне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відра­хувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних ак­тивів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не мож­на віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, об­числювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, стра­хування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на мате­ріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для ана­лізу факторів формування та зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та роз­міру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період.

Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефі­цієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошто­рис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причо­му на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальню­ючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробницт­ва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

На підприємствах обчислюється собівартість ва­лової, товарної і реалізованої продукції. Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємств, на яких не є стабільною величина залишків незавершеного виробництва.

Собівартість товарної продукції підприємства обчислюється двома основними способами: синтетичний, факторний.

Перший з них, синтетичний, ґрунтується на кошторисі виробництва. Останній коригують у такий спосіб:

• з кошторису віднімають витрати, які з різних причин не включають у виробничу собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, якщо вони фінансуються з прибутку чи інших джерел, позавиробничі витрати, відшкодування втрат від браку);

• віднімається приріст, додається зменшення залишків витрат майбутніх періодів;

• додається приріст, віднімається зменшення залишків майбутніх платежів (відпускних, винагороди за стаж роботи, за підготовчі роботи в сезонних виробництвах тощо).

Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її ко­ригування на зміну залишків незавершеного виробництва за со­бівартістю (приріст віднімається, зменшення додається) одержує­мо виробничу собівартість товарної продукції.

Якщо до остан­ньої додати позавиробничі (комерційні) витрати, то одержимо по­вну собівартість товарної продукції.

Інший спосіб обчислення собівартості товарної продукції поля­гає в підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів, тобто

Існує ще один метод обчислення собівартості товарної продукції — факторний. Його непогано опрацьовано методично, і він цілком може бути застосований як допоміжний. Згідно з цим методом

Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуван­ням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізо­ваної продукції.

Ср=Стп+(Сспск),

де Ср — собівартість реалізованої продукції; Ссп, Сск — со­бівартість залишків товарної продукції на складі на початок і кінець розрахункового періоду.


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)