Матеріальні та духовні цінності людини як принципи організації господарства

Серед багаточисельних підходів до аналізу господарства існує підхід аксіологічний, що інтерпретує господарство як систему цінностей, норм та інститутів. Під терміном «аксіологія» (грецьк. axsio – цінність) у сучасному філософському знанні розуміється особливий, самостійний розділ філософії, що вивчає цінності. Цінності – непорушні факти буття людини, тому цінностями може бути все те, що оточує людину в бутті, належить їй як носію духовної основи і набуває для неї сенсу життєдіяльності. Цінності фіксують універсальний вектор, вимір буття, ієрархічність його нашарувань, рівнів організації. Основу людської життєдіяльності складають цінності, що безупинно формують модуси чи способи зв'язку свідомості людини і людства й реального світу, згідно з якими деякі речі й ідеї «повинні бути», а інші ні.

o Цінності (особистісні) – усвідомлені (або неусвідомлені) ідеали, уявлення, переконання людини або групи в тому, що є важливим (цінним) і що таким не є у житті (людини, світу). Ієрархія цінностей складає сутність особистості, її життєву філософію і мудрість.

Усе більш значиме місце у поясненні сутності економічних процесів займає „людський фактор”. Нобелевський лауреат з економіки (1978 р.) Х.Сімон підкреслював, що економіка – це не тільки дослідження благополуччя, добробуту, але і дослідження людини; у кінцевому випадку знання про багатство – це одночасно знання про людину.

Цінності надають суспільству необхідний ступінь порядку й передбачуваності. Умовою господарського виживання є трансформація цінностей, її здатність до оптимального співвідношення універсальних і специфічних цінностей.

Аксіологічний, ціннісний підхід до дійсності розглядається як протилежність підходу пізнавальному, гносеологічному: якщо в межах останнього нас цікавить об’єктивна сутність речей самих по собі, як вони є, то підхід ціннісний спрямований на з’ясування того, яке значення ці речі можуть мати для людини, суспільства, з точки зору їх потреб та інтересів. Нобелевський лауреат з економіки (1988 р.) М.Алле відмітив, що економіка, яка є ефективною в задоволенні потреб, обов’язково є ефективною і в сфері виробництва, але економіка може бути економічно ефективною в сфері виробництва і не обов’язково бути ефективною з точки зору задоволення потреб. До аналізу господарських дій людини включають такі категорії, як «очікування», «раціональність», «мотивація».

· Впливовий підприємець виступив на економічній конференції, на якій вирішувалося, як подолати економічну кризу, що охопила тоді американське господарство. Зміст цього виступу просто вразив прагматично налаштованих студентів-менеджерів. Говорячи про методи активізації господарювання, підприємець звертався головним чином до таких понять, як заповзятливість, самоконтроль, терпимість до ризику, творча уява, довіра, почуття власної гідності, набагато частіше, ніж економічних понять, таких, як інвестиції, процентна норма, ціни, інфляція тощо.

Ціннісне ядро забезпечує цілісність господарської системи, її неповторний образ, а безперервність існування підтримується за рахунок трансформації самих цінностей. У наш вік «переоцінки цінностей», «конфлікту цінностей» аксіологічна проблематика пронизує всі сфери людського знання і практики, тому що немає нічого у світі буття, що б не піддавалося оцінці. Ціннісне ставлення до світу є фундаментальною установкою буття людини; тому і світ «ділиться» нею на те, що є цінним, нецінним і нейтральним.

Одна з найпоширеніших дефініцій цінності визначає її як значущість певних реалій дійсності з погляду потреб людини і суспільства. Ця категорія тісно пов’язана з категоріями „потреба”, „інтерес”. Потреби, інтереси, цінності пронизують всі галузі суспільного життя. За їх допомогою можна дати відповідь на такі запитання: Чого потребує людина? У чому вона зацікавлена? Потреби людини, перетворені на інтереси, у свою чергу, перетворюються на цінності.

o Потреба – стан особи, коли вона відчуває нестачу чогось і що є необхідним для підтримання її життя, створивши умови для розвитку, підтримання, визначеного суспільного стану, збереження психічної рівноваги. Завдяки потребі людина залучається до виробництва матеріальних і духовних об’єктів, розробки методів цього виробництва, включається в історичний процес. Тому потреба є джерело активності людини.

Вважається, що первинні потреби закладені генетично, а вторинні виробляються під час пізнання і набуття досвіду як окремим індивідом протягом його життя, так і всім етносом протягом його становлення. Цінності не тільки і не стільки задовольняють потреби людини, а значною мірою духовно відтворюють саму людину. Поняття „цінність” використовується у таких значеннях:

1) те, що людина особливо цінує в житті чи, зокрема, в праці (трудова цінність) і тому є одним з джерел мотивації поведінки;

2) певний ідеал, який виступає еталоном належного (високі цінності, „загальнолюдські цінності”).

Виділяють два види цінностей:

1. Ті, що задовольняють нагальні потреби людини, обслуговують самоствердження людської особистості;

2. Ті, що відтворюють особистість у принципово новій якості. Цінності надають смислу (сенсу) існуванню самої людини.

Ціннісні об'єкти (матеріальні й духовні) «відбиті» в індивідуальної свідомості як значення, що мають для індивіда визначений сенс. Обираючи ту чи іншу цінність, людина тим самим формує довгостроковий план своєї поведінки й діяльності, визначає тривку смислову перспективу останньої. Якщо мотивація дає відповідь на запитання, чому, для чого людина діє певним чином, то доповнююча її ціннісна орієнтація висвітлює те, заради чого діє людина, чому вона присвячує свою діяльність. Виділяють цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості, якою вона є, і цінності, котрі творять і відроджують людину в певній принципово новій якості. Їхній смисл не вичерпується потребами окремого індивіда, а навпаки, суттєво пов’язаний з потребами будь-якої суспільної або культурної спільноти чи навіть людства в цілому. Наголошується також на відкритості для них ідеї Добра та інших основних моральних цінностей. Обираючи подібні цінності й вільно присвячуючи їм свої вчинки, людина утверджує тим самим свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості загалом.

Мотиваційна сфера людини – це стрижень особистості, смислоутвірний її компонент. Мотив є спонуканням, причиною поведінки або вчинку, тому може бути свідомим і несвідомим, свідчити про прагнення до матеріального (наприклад, заробіток) й ідеального (наприклад, цікава робота як така). Таким чином, цінності – проміжна ланка причинного-наслідкового ланцюжка: «потреби →цінності→мотиви→цілі→дії».

А.Маслоу виділяє п’ять типів потреб (фізіологічні, безпеки і захищеності, соціальні, поваги, самореалізації), що утворюють ієрархічну структуру, зображувану у вигляді піраміди, причому потреби вищих рівнів не мотивують на діяльність людини, доки не задоволені хоча б частково потреби нижчих рівнів. Як засновник гуманістичної психології А.Маслоу спрямовує свою увагу на потреби високого рівня (він називає їх потребами зростання), особливо на потреби ціннісної самоактуалізації (самовираження, самореалізації).

Отже людина живе у світі, що являє собою світ цінностей. Цінність є предметом потреб людини. Таким предметом може бути річ чи ідея, тому цінності розділяються на матеріальні й духовні. Матеріальні цінності - це знаряддя і засоби праці, речі безпосереднього споживання. Духовні цінності суть ідеї - політичні, правові, моральні, естетичні, філософські й релігійні. Усі цінності є продуктами суспільного виробництва - матеріального і духовного. Через те що цінності призначені для задоволення потреб і є продуктами виробництва, вони опосередковують взаємодії людей у їхньому житті. Абстрактних, не опосередкованих цінностями зв'язків людей не існує чи майже не існує. Прогрес людини, розвиток цивілізації являє собою створення світу цінностей, що все збільшується і диференціюється, і все більше ускладнення ціннісних зв'язків людей між собою. Усяка цінність характеризується двома властивостями - функціональним значенням і особистісним змістом, тобто відношенням до потреб людини.

Особистісний зміст цінності, з одного боку, визначається об'єктом, що виконує функцію цінності, а з іншого - залежить від самої людини. Наприклад, власний автомобіль може бути засобом пересування і престижним предметом, що в такому випадку важливий як об'єкт володіння, що створює власнику деяку репутацію в очах інших людей, а також як засіб підзаробити тощо У всіх цих випадках той самий предмет зв'язаний з різними потребами. Значення (функціональне) цінності є сукупність суспільно значущих властивостей, функцій предмета чи ідеї, що роблять їх цінностями в даному суспільстві. Компоненти значень (функції, властивості) матеріальних і духовних цінностей неоднакові.

· Матеріальні цінності являють собою насамперед різні природні матеріали, речовини з певними фізичними властивостями в широкому сенсі цього слова (фізичні, хімічні, біологічні властивості тощо). Цінністю ж та чи інша матеріальна субстанція стає завдяки тому, що з неї створюється певний технічний пристрій. Ставши таким, природний предмет може виконувати ті чи інші функції або в процесі виробництва, або в безпосередньому споживанні людини в побуті, тому можна говорити про виробничо-технічні й споживчі функції цінностей. Матеріальні цінності функціонують на всіх етапах розвитку суспільства у визначених соціально-економічних формах (товарно-грошова чи натуральна форма, та чи інша форма власності).

· Духовні цінності характеризуються певним інформаційним змістом і істинносним відношенням. Політичні, правові, етичні та інші ідеї, як відомо, можуть бути істинними чи помилковими, як, наприклад, релігійні ідеї, але вони не перестають бути цінностями. Всі ідеї мають те чи інше матеріальне буття, вони втілюються у книгах, скульптурах, архітектурних спорудах, у безпосередньо зіграній артистом ролі, проспіваній пісні чи пісні, записаній на магнітофонну стрічку, чи в нотному записі пісні і т. ін. Далі, всі ідеї у сфері цінностей мають ту чи іншу реальну функцію, вони регулюють ті чи інші відносини людей, будучи засобами й об'єктами їхньої діяльності. І нарешті, духовні цінності, як і матеріальні, будучи продуктами виробничої й іншої діяльності людей, функціонують в історично визначених формах власності.

Матеріальні й духовні цінності утворюють системні об'єднання, бо відмінності між ними не є абсолютним. Кожен клас цінностей має властивості протилежного класу, тобто духовні цінності, будучи такими реаліями, що існують як явища ідеальні, разом з тим мають ознаку матеріальності, матеріального буття, а матеріальні цінності як цінності припускають визначені моменти своєї ідеальності. Однак моменти «матеріальності» і «ідеальності», властиві обом класам цінностей, по-різному представлені, мають різні функції, неоднаковий зміст у цих двох класах цінностей.

Якщо «матеріальність» матеріальних цінностей є суттєвою характеристикою, їх «діючою основою», то матеріальність духовних цінностей (матеріальне втілення) є тільки способом передачі їх від однієї системи до іншої, формою, що забезпечує можливість їхнього функціонування як цінностей. Ця підпорядкованість (інструментальність, службовість) «матеріальності» духовних цінностей виявляється, зокрема, в тому, що та чи інша духовна цінність може існувати в різних формах (ідеї можуть мати форму усної лекції, книги, запису на магнітофонній стрічці тощо), не втрачаючи при цьому своєї суттєвості, тоді як для матеріальних цінностей суттєва визначена форма їхнього матеріального буття і саме дана форма утворює основу їхньої ціннісної природи.

Наприклад, вартісні характеристики реалій в умовах товарно-грошового виробництва уявляються залежними лише від природних і, в крайньому випадку, споживчих властивостей цих речей. Особливу правдоподібність здобуває це уявлення стосовно грошей, тому що їхні специфічні функції здаються обумовленими лише природними властивостями золота і знаків, що його заміняють (це явище К. Маркс назвав товарним і грошовим фетишизмом).

Слід мати на увазі, що поле актуалізації (реалізації) товарно-вартісних значень продуктів виробництва, і особливо грошей припускає наявність певних економічних зв'язків між людьми, а саме таких відносин, що примушують їх виходити у своїй свідомості і, отже, у своєму поводженні з того значення золота (грошей узагалі), що нав'язується характером цих відносин. Соціальні значення речей (цінностей) повинні включати деякий ідеальний компонент, що з необхідністю породжується об'єктивно існуючими матеріальними відносинами людей певної культури і цивілізації.

Отже, «ідеальність» функціонування грошей припускає суспільну значущість, суспільно визнану обов'язковість їхніх функцій і ґрунтується на досить твердому й визначеному зв'язку зі специфічними соціально-економічними відносинами. Характер цих відносин такий, що люди бачать дійсну силу золота не в тому, з чого воно складається, не в значенні золота, обумовленого характером економічних відносин, а в його нібито природних властивостях. І тільки філософський аналіз виявляє дійсні відносини і таємницю соціальних ілюзій, ними породжуваних.

У зв'язку з питанням про матеріальні цінності відзначимо два моменти. По-перше, всі матеріальні цінності характеризуються тим, що вони є певним видом власності в тих чи інших історично обумовлених фopмax. Тим самим, будучи об'єктами задоволення потреб індивідів, матеріальні цінності опосередковують відносини між ними. По-друге, саме власність як найважливіший аспект соціально-економічного функціонування матеріальних цінностей припускає тотальне визнання її характеру в масштабах усього даного суспільства, на чому б не ґрунтувалося це визнання (безпосереднє насильство, релігійно чи яким-небудь іншим способом мотивований страх, переконання в життєвій необхідності функціонуючих форм власності тощо).

Отже без деякого ідеального компонента та чи інша форма власності як аспект матеріальних цінностей і як реальна суспільна взаємодія не існує. Тому зміцнення того чи іншого суспільного ладу припускає також конституювання загального ідеального визнання адекватних даному ладу форм власності. Наявність ідеального компонента в цінностях обох видів іноді породжує ілюзію їхньої нерозрізненості і навіть, більше того, зовсім неправильне уявлення про ідеальну природу цінностей взагалі. Отже за проблемою цінностей стоять найскладніші життєві питання політичного, господарського і духовного розвитку суспільства. Людина і людство живуть і діють у світі цінностей. Цінності пронизують буття і саме буття виявляється як світ цінностей.

Поиск по сайту: