Філософсько-антропологічні принципи господарювання за доби Відродження та Реформації

Філософ із Флоренції доби Ренесансу П. делла Мірандола став автором нових поглядів на людину як Homo faber (людина, яка творить саму себе). Культура Відродження поривала з благочестивими обмеженнями і осудом багатства. Популярним сюжетом стає „Поклоніння волхвам” – євангельська розповідь про багаті дари, піднесені Ісусу.

П. Браччоліні в діалозі „Про жадібність” (1430) наголошує, що тяжіння до грошей є природним і, більше того, корисним для суспільства, бо сприяє збільшенню потреб, розквіту міст. „Гроші – найнеобхідніший нерв людства, а користолюбці мають вважатися його фундаментом і опорою”.

Інтелектуал-універсал Л.Альберті в трактаті „Про сім`ю” оспівує раціональне примноження власного багатства. „Святая вещь – хозяйственность” (рос.). Одночасно він засуджує просте накопичення грошей і наполягає на розумному, різнобічному використанні капіталу. Не тримати гроші „мертвим вантажем”, а перетворювати на „справжній капітал” – наприклад, вкладати у розвиток торговельної діяльності. Наповнення товарами лавок приносить благо всьому місту. Довгострокові капіталовкладення у промисловість відкривали нові перспективи підприємництву – інвестиції (від італ. iunvestio – одягаю). Найбільш прибутковими він вважає вкладення у виробництво одягу і ткацьку промисловість.

Обґрунтовуються також нові шляхи для господарювання:

§ торгівля,

§ банківська справа,

§ промислове підприємництво (організація майстерень).

У добу Реформації в європейців з’являється можливість індивідуального господарювання, формується дух підприємництва під впливом вчення М.Лютера про обраність до спасіння, про призначення кожної людини ще до народження. Це мало запевнити віруючих, що ніякими прижиттєвими благодіяннями не можна домогтися Божої прихильності. М.Лютер: „Людина є автономною, вона наділена правом приймати рішення і нести за них відповідальність”. Для людини важливими стають такі риси: чесність, пунктуальність і професіоналізм, ощадливість (частина грошей мала йти на розвиток).

Слід вбачати знак обраності в успіхах своєї мирської справи – зростання професійної майстерності й примноженні достатку, прибутковості торговельних операцій та інвестицій. Злиденність – показник необраності. Тому немає сенсу витрачати кошти на благодійність, церковні справи, утримувати монахів, а треба намагатися досягти все більших результатів у праці.

Протестантизм розглядає працю як релігійне призначення, затверджує «мирський аскетизм» – обов’язок для християнина намагатися збільшити доходи від своєї професії і вкладати їх у розширення своєї справи, а не витрачати кошти на розкіш і веселощі.

Послідовник М.Лютера Ж.Кальвін надавав духовного підґрунтя не тільки стремлінням до прибутків, а й кредиторській діяльності, повністю виправдавши займи під проценти. Хоча сам М.Лютер протестував проти банкірів папського столу й ростовщиків. Моральне виправдання процентів формувало «дух підприємництва», що, в свою чергу, стимулювало пошук нових методів пізнання природи і впровадження технічних новинок.

Прагнення людини до матеріальної забезпеченості, збільшення багатства розглядаються як привабливі для ділових людей в європейських країнах. За часів Відродження і Реформації поняття „економіка” стало більше відповідати тому смислу, який Арістотель вкладав у поняття „хремастика”.

Поиск по сайту: