Право інтелектуальної власності як вид речового права

Вивчаючи поняття «право інтелектуальної власності» слід врахувати, що воно може вживатися у суб’єктивному та об’єктивному розумінні, а також нерідко вживається, у тому числі у ЦК(наприклад,ч.2 ст.418), для позначення елементу правосуб’єктності (правоздатності) особи.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному сенсі є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, що складаються у процесі створення, легітимації, використання та охорони результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

Право інтелектуальної власності в суб’єктивному сенсі у ч.1 ст.418 ЦК визначається як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на іншій об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим кодексом та іншим законодавством. Якщо конкретизувати деякі положення зазначеного законодавчого визначення то воно може виглядати таким чином. Право інтелектуальної власності у суб’єктивному сенсі – це право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку усіх інших суб’єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Отже, право інтелектуальної власності є правом творця(та інших осіб,вказаних у законі) на одержаний ним результат інтелектуальної, творчої діяльності, який законом визнається об’єктом правового регулювання і охорони.

Визнаючи співвідношення права інтелектуальної власності з іншими майновими та немайновими правами, слід звернути увагу на те, що нині існує два основних підходи для визначення її правової природи.

В одному випадку права автора результатів творчої діяльності розглядають як право інтелектуальної власності, а відтак відносять до різновиду(хоча і специфічного) права власності. Друга концепція полягає в тому, що права авторів результатів творчої діяльності тлумачаться як виключні права, які не є правами власника.

Згідно зі ст.. 419 ЦК право інтелектуальної власності та право власності на річ існують як самостійні правові категорії, що пов’язані з наявністю між об’єктами права інтелектуальної власності і матеріальними об’єктами права власності таких відмінностей:

1) результат інтелектуальної діяльності може бути визнаний об’єктом права інтелектуальної власності лише при точній відповідності з вимогами закону;

2) існування права інтелектуальної власності, хоча воно і є абсолютним, виключним правом, обмежене певним строком.

Оскільки право інтелектуальної власності та право власності на річ є самостійними правовими категоріями, передання кожного з цих прав є самостійним юридичним фактом, що породжує, змінює, припиняє самостійні правовідносини. Внаслідок цього перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ, у якій зафіксовано об’єкт творчої діяльності. З тієї ж причини перехід права власності на матеріальну річ не означає одночасного переходу права власності на об’єкт права інтелектуальної власності. Наприклад, придбання картини не означає автоматичного переходу авторського права до особи, яка її придбала.

Таким чином,згідно із сучасною вітчизняною концепцією у цій галузі право інтелектуальної власності розглядається як особливий різновид права власності, а отже, і речових прав на специфічний об’єкт – результати інтелектуальної, творчої діяльності.

1.4. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуаль­ної власності. Зміст права інтелектуальної власності.

Суб'єкти права інтелектуальної власності.

Суб'єктами виключних прав є творець (твор­ці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності від­повідно до ЦК, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК).

За підставами набуття інтелектуальних прав їх можна поділити на дві групи: первинні та похідні. До первинних належить творець, чиї творчі зусилля були втілені в певний ре­зультат у вигляді об’єкта інтелектуальної власності. У більшо­сті випадків ним може бути тільки фізична особа. Однак в окремих випадках первинні інтелектуальні права можуть вини­кнути у юридичних осіб, коли це пов’язано з захистом підпри­ємницького інтересу через охорону комерційного найменуван­ня, географічного зазначення, торговельної марки, комерційної таємниці, або коли діяльність зі створення певних об’єктів (програм мовлення, фоно- чи відеограм) потребує особливої організації, чималих фінансових та матеріальних вкладень і в силу закону може здійснюватися тільки юридичними особами.

Якщо у творчому процесі по створенню інтелектуаль­ного продукту спільно брали участь кілька творців, всі вони, незалежно від ступеня творчої участі, стають співволодільцями інтелектуальних прав. Не можуть спільно набути виключних прав особи, які не брали творчої участі, а здійснювали матеріа­льну, технічну або організаційну допомогу. Первісне виник­нення майнових інтелектуальних прав одночасно у декількох осіб можливо також у випадках створення інтелектуального продукту на замовлення (ст. 430 ЦК) або у зв’язку з виконан­ням створювачем обов’язків, покладених на нього трудовим договором (ст.429 ЦК). Зазначені підстави мають принципову різницю.

Об’єкт вважається створеним у зв’язку з виконанням трудових (службових) обов’язків, якщо ця творча діяльність є трудовою функцією особи, яка окреслена трудовим і колектив­ним договором. Зокрема, такі службові об’єкти з’являються у результаті діяльності авторського колективу видавництв, пра­цівників науково-дослідних організацій, вищих навчальних за­кладів, артистів театру, творчих працівників телебачення і ра­діо тощо.

Створення інтелектуального продукту на замовлення має місце, коли створювач не зв’язаний трудовою угодою із замовником, а предметом їх зустрічних зобов’язань є створен­ня у визначений строк певного інтелектуального продукту із обумовленими характеристиками, передача його для викорис­тання замовнику та винагорода автору. За таким договором можуть створюватись, наприклад, декорації для сценічних по­казів або твори образотворчого мистецтва, або музичні твори для певних подій і т. ін.

У зазначених випадках співволодільцями майнових прав, які мають здійснюватися спільно, тобто за спільною зго­дою, стають працівник, який створив об’єкт, та юридична або фізична особа, де або у якої він працює, або творець та замов­ник об’єкта. Особисті немайнові права належать тільки твор­цеві. Дане загальне правило може бути змінено за згодою сто­рін, зокрема, трудовою угодою або договором про створення об’єкта за замовленням, або ліцензійним договором.

Похідними суб’єктами права інтелектуаль­ної власності є ті особи, які набули майнових прав на інтелек­туальний продукт або на підставі договору з первинним суб’єктом, або на підставі закону. Отже, вони є правонаступ­никами майнових інтелектуальних прав. Також підставою правонаступництва може стати спадкування або реорганізація юридичної особи.

Об’єкти права інтелектуальної власності. Поняття виключних прав.

Коло об’єктів права інтелектуа­льної власності визначено у ст. 420 ЦК. До них відносять літе­ратурні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, пере­дачі (програми) організацій мовлення, наукові відкриття, вина­ходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топо­графії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, сорти рослин та породи тварин, комерційні (фірмові) наймену­вання, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), геогра­фічні зазначення, комерційні таємниці.

Правова охорона об’єктів інтелектуальної власності здійснюється за допомогою надання їх створювачу особливих виключних прав. «Виключність» прав означає, що жо­дна особа, крім тієї, кому вони належать, не може здійснити використання об’єкта, не маючи на це відповідного дозволу суб’єкта прав. Виключне право – це виключна можливість здійснювати відносно об’єкта закріплені законом правомочно­сті на власний розсуд. Відповідно до ст. 418 ЦК воно є непо­рушним, оскільки ніхто не може бути позбавлений права інте­лектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. Зазначені обмеження можуть бути встановлені заради суспільних, державних інтересів. Так, спеціальне законодавство допускає обмеження майнових прав на винаходи та корисні моделі у випадках надзвичайних обста­вин (стихійне лихо, катастрофа, епідемія тощо). Їх використан­ня за даних умов дозволяється без попереднього дозволу правовласника, але з обов’язковою виплатою йому відповідної компенсації.

Особисті немайнові та майнові права інте­лектуальної власності, підстави їх виникнення.

Ви­ключні права інтелектуальної власності за своїм характером та об’єктом поділяються на особисті немайнові та майнові. Осо­бисті немайнові права необхідні для охорони гідності творця, його імені, творчої репутації, забезпечення його суспільного визнання. Майнові права дозволяють реалізувати майновий ін­терес правовласника в отриманні доходів від використання ін­телектуального продукту.

До особистих немайнових прав зага­льні норми відносять право на визнання людини творцем об’єкта інтелектуальної власності, право перешкоджати будь-якому посяганню, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця, а також інші немайнові права, встановлені законом.

Право на визнання людини творцем, яке також називають правом авторства, коли йдеться про художні твори та промислову власність, вважають основою всіх інших прав, оскільки воно визначає їх належного носія і є засобом захисту особистості у її творчих проявах. Це право означає визнання авторства за однією особою – творцем інте­лектуального продукту. Його реалізація забезпечує захист від плагіату, тобто привласнення авторства іншою особою, дає можливість вимагати визнання авторства у разі його оспорю­вання чи заперечення іншою особою. Оскільки авторство є об’єктивним фактом, його не можна змінити ні згодою осіб, ні одностороннім волевиявленням.

Право перешкоджати будь-якому пося­ганню на інтелектуальну власність забезпечує захист об’єктів від перекручення, спотворення, зміни під час використання і, таким чином, дозволяє зберегти репутацію творця та його продукту. Так, не можна без згоди творця ско­ротити для видання літературний твір або доповнити комента­рями наукову статтю, зробити переробку музичного твору, або запропонувати для продажу конструктивно змінений пристрій, що виготовляється з дозволу патентовласника. Це право дає можливість вимагати припинення порушуючих дій, усунення всіх змін та спотворень, заборонити обнародування чи введен­ня в обіг зміненого об’єкта.

Спеціальне законодавство передбачає інші види немайнових прав, що обумовлено особливостями різних об’єктів інтелектуальної власності.

Особливістю всіх особистих немайнових прав є те, що вони належать і можуть бути здійснені тільки особою, яка створила інтелектуальний продукт. Ці права є невідчужуваними, тобто не можуть передаватися іншим особам, не допуска­ється відмова від них та їх примусове припинення. Вони є безстроковими (ст. 425 ЦК). Після смерті творця вони припи­няються, а особливе право на охорону авторства виникає у спадкоємця (ів).

Майнові права інтелектуальної власно­сті передбачають належність їх володільцю сукупності право­т. можливостей, а саме: самостійно, власними активними ді­ями використовувати інтелектуальний продукт; дозволяти його використання іншим особам, укладаючи відповідний договір про розпоряджання майновими правами інтелектуальної влас­ності; перешкоджати неправомірному використанню об’єкта або шляхом прямої заборони з метою усунення загрози непра­вомірного використання, або шляхом застосування способів судового захисту, спрямованих на припинення порушуючих дій (ст. 424 ЦК).

Майнові права прийнято класифікувати залежно від способів використання того чи іншого інтелектуального про­дукту. Авторові твору надані майнові права на опублікування, відтворення, публічне сповіщення, переклад, розповсюдження твору тощо. Стосовно винаходів і корисних моделей передба­чені майнові права на виготовлення продукту із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі), на застосування такого продукту, його продаж, імпорт, а також на застосування запатентованого процесу.

На відміну від особистих, майнові права є відчужува­ними, можуть передаватися за договором, бути внеском до пе­рвинного капіталу юридичної особи, предметом договору за­стави та інших зобов’язань, причому як у повному обсязі, так і в частині окремих прав. Їх чинність обмежена строками, вста­новленими кодексом та спеціальним законодавством (ст. 425 ЦК). Майнові права правонаступника обмежуються строком дії ліцензійного договору. Законодавством передбачена можли­вість дострокового припинення майнових прав на об’єкти про­мислової власності у разі невиконання їх володільцем обов’язку щодо підтримання дії охоронного документа (патен­ту чи свідоцтва) шляхом сплати періодичних платежів. Крім того, суб’єкт промислової власності може сам ініціювати достро­кове припинення майнових прав шляхом подання відповідної за­яви до Державного Департаменту інтелектуальної власності.

Суб’єкту права інтелектуальної власності, як правило, надається комплекс прав немайнового та майнового характеру. Однак охорона деяких об’єктів здійснюється через надання тільки майнових прав. Це стосується тих продуктів, які не ма­ють тісного зв’язку з особистістю творця. Захист цих прав спрямований, насамперед, на створення монополії використан­ня на ринку однорідних товарів та послуг, що в свою чергу впливає на отримання прибутку. Саме у такій спосіб охороня­ються майнові інтереси власника комерційного найменування, торговельної марки, географічного зазначення, комерційної та­ємниці.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності (ст.423 ЦК). Тому передача майнових прав за договором, їх обмеження або нездійснення не припиняє, не впливає на обсяг немайнових прав та не означає відмову від них. Так, якщо автор винаходу передає іншій особі право бути заявником на отримання патен­ту, він у всякому разі зберігає право вважатися автором цього винаходу і бути зазначеним як автор у патенті.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмежен­ня у майнових правах інтелектуальної власності, але за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реа­лізації майнових прав та здійснення законних інтересів суб’єктів цих прав (ч. 2 ст. 424 ЦК). Винятки у май­нових правах означають, що за певних обставин та у межах, встановлених законом, майнові права інтелектуальної власності не діють. Інакше такі випадки у законодавстві нази­ваються правомірним використанням без дозволу правоволодільця. Обмеження майнових прав слід розуміти як певне звуження обсягу майнового права у випадках, визна­чених законом. Винятки та обмеження можуть застосовуватися лише у тих межах, які окреслює правова норма, і розширеному тлумаченню не підлягають.

Підстави виникнення прав інтелектуальної власності.