Відповідальність за порушення інтелектуальних прав

Згідно з чинним законодавством на­слідком порушення інтелектуальних прав або посягання на них можуть бути різні види юридичної відповіда­льності в залежності від тяжкості порушення та його сус­пільної небезпеки. Так, незаконне використання об’єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об’єкт або інше умисне порушення прав на нього тягне адміністративну відповідальність (ст. 51-2 КоАП України). Криміна­льна відповідальність встановлена за умисне порушення автор­ського права і суміжних прав у вигляді незаконного відтворен­ня, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм і баз даних, виконань, фонограм, відео­грам і програм мовлення, їх незаконне тиражування та розпо­всюдження на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації та інше порушення, яке завдало значної або вели­кої, або особливо великої матеріальної шкоди (ст. 176 КК України), а також за порушення прав на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхе­ми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію шляхом неза­конного їх використання, привласнення авторства на них, або іншим способом, якщо це завдало матеріальної шкоди в знач­ному, великому чи особливо великому розмірі (ст. 177 КК України).

Разом з тим для правовласника найбільше значення має все ж таки цивільно-правовий захист інте­лектуальних прав. Саме він дозволяє усунути шкід­ливі наслідки правопорушення, компенсувати майнові втрати та моральну шкоду. При порушенні інтелектуальних прав, їх оспорювання чи невизнання суб’єкт цих прав може скориста­тися наданим йому правом звернутися до суду і обрати будь-який із загальних способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ст. 16 ЦК (ст. 432 ЦК). Розглянемо їх більш детально.

Визнання права. Значення даного способу захисту пов’язується з тим, що з моменту підтвердження суб’єктив­ного права у особи з’являється можливість здійснення у пода­льшому належних йому правомочностей без використання си­ли державного примусу. Дуже часто визнання права здійсню­ється з метою наступного застосування інших заходів, напри­клад стягнення збитків. Таким чином, воно є передумовою по­вного відновлення порушених прав. Визнання права відбува­ється за рішенням суду, але може супроводжуватися примусо­вим покладанням на відповідача обов’язку здійснити у визна­чений судом спосіб оголошення про належність прав певній особі.

Припинення дії, яка порушує право. Застосовуючи цей спосіб захисту порушених прав, суд може постановити рішен­ня про заборону будь-яких дій щодо об’єктів інтелектуальної власності, які порушують виключні права їх володільців. Так, ^СУД може прийняти рішення про зупинення пропуску через ми­тний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійсню­ється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучен­ня з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених в оборот з порушенням права інтелектуальної власності; вилу­чення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які викорис­товувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності (ст.432 ЦК). Якщо для суб’єкта інтелектуальних прав важливо запобігти порушенню та завданню майнової шкоди, то реалізація саме цього способу захисту може бути достатньою. Коли ж правопорушення досягло стадії спричинення шкоди, то зазначений спосіб доцільно використовувати поряд з мірами цивільно-правової відповіда­льності у вигляді відшкодування збитків чи стягнення інших видів компенсацій, що забезпечить повне відновлення поруше­ного права.

Відновлення становища, яке існувало до пору­шення. Це досягається різними заходами: публікаціями в за­собах масової інформації даних про порушення інтелектуаль­них прав та судовими рішеннями щодо них; вилученням контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення з наступним їх знищенням; вилученням з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення походжен­ня, а при неможливості цього – знищенням товару; усуненням з товару, його упаковки незаконно використаного знака для то­варів та послуг або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення такого знака, або позначення тощо. Для відновлення майнового стану володільця інтелектуа­льних прав слід застосовувати також відшкодування збитків або стягнення разової компенсації або незаконно отриманого доходу.

Застосування таких способів захисту, як примусове ви­конання обов’язку в натурі, зміна чи припинення правовід-ношення, пов’язане з відновленням прав, що випливають з укладеного договору між правовласником та користувачем ін­телектуального продукту. Вибір належного способу залежить від характеру порушення та умов конкретного договору.

Вимоги про визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади можуть бути заявлені з метою захисту права на оформлення інтелектуальних прав та одержання охоронного документа. Подібний захист можливий через оскарження рішення чи неприйняття рішення стосовно за­явки Державним департаментом інтелектуальної власності.

Серед способів захисту цивільних прав прийнято виді­ляти міри цивільно-правової відповідальності. Від інших мір захисту цивільно-правову відповідальність відрізняє те, що її підставою є правопорушення (винна дія, що тягне за собою шкоду), а застосування мір захисту обмежується самим фактом порушення права. Цивільно-правова відповідальність завжди є додатковим майновим обтяженням порушника і застосовуєть­ся у вигляді покладання додаткового цивільно-правового обов’язку або позбавлення права.

Серед способів захисту прав інтелектуальної власності характер мір цивільно-правової відповідальності мають від­шкодування збитків, стягнення разової компенсації замість стягнення збитків, стягнення незаконно отриманого у ре­зультаті порушення доходу, а також відшкодування мораль­ної (немайнової) шкоди. Підставою їх застосування є склад правопорушення, який містить сукупність необхідних і достат­ніх ознак правопорушення: протиправна поведінка (дія чи без­діяльність), її шкідливий результат, тобто шкода, причинний зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина право­порушника. Навпаки, для застосування мір захисту з метою відновлення порушеного виключного права достатньо встано­вити сам факт порушення права. Воно може бути спричинене невинною поведінкою, або не завдати майнової шкоди, але це не виключає необхідності і можливості застосування мір захи­сту, які можуть відновити інтелектуальне право. У такому разі особа в судовому порядку може бути зобов’язана припинити неправомірне використання інтелектуального продукту або ви­знати виключне право та не перешкоджати його здійсненню, змінити обсяг чи територію використання, сплатити винагоро­ду за використання, що обумовлена угодою з автором тощо.

При застосуванні мір цивільно-правової відповідально­сті необхідно розмежовувати договірну і деліктну відповідаль­ність. Перша буде мати місце у разі невиконання умов догово­ру між суб’єктом прав та користувачем щодо умов викорис­тання, порядку та строку виплати винагороди. Друга, тобто де­ліктна, настає у випадках порушення абсолютних прав інтелек­туальної власності – майнових чи немайнових, передбачених ЦК та спеціальним законом.

Порушення майнових інтелектуальних прав має міс­це у випадку вчинення без дозволу правовласника будь-яких дій по відношенню до його інтелектуальної власності, які згід­но із законом потребують дозволу та виплати винагороди за використання. Порушенням також слід вважати вільне викори­стання особою об’єкта без дозволу правовласника, коли таке допускається законом, але без виплати за це встановленої зако­нодавством винагороди.

Порушення немайнового інтелектуального права в залежності від виду інтелектуального продукту може полягати у привласненні авторства (плагіат), невизнанні, запереченні дійсного авторства, використанні об’єкта без зазначення імені автора, с порушенням обраного автором способу його зазна­чення, порушенні анонімності опублікування, перекрученні, спотворенні та іншій істотній зміні твору.

Саме за такі порушення абсолютних майнових чи не­майнових прав, передбачених законом, можуть бути застосова­ні такі міри відповідальності, як стягнення збитків, стягнення замість збитків незаконно отриманого доходу або разової гро­шової компенсації з урахуванням вини порушника та інших обставин, що мають істотне значення.

Форми і розмір договірної відповідальності визнача­ються на підставі загальних положень ЦК і умов конкретного договору. Проте, якщо порушення договору стосуватиметься сфери дії ліцензії і полягатиме в тому, що ліцензіат вийде за межі дозволених способів використання, це слід вважати по­рушенням прав абсолютного характеру і застосовувати міри деліктної відповідальності.

Поиск по сайту: