Макроекономіка як наука. Макро- і мікроекономіка. Макроекономічна політика та її цілі

МIНIСТЕРСТВО ОСВIТИ I НАУКИ УКРАЇНИ

ОНУ iменi I.I. Мечникова

Iнститут iнновацiйної та пiслядипломної освiти

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Макроекономіка»

на тему: «Макроекономічна теорія, як розділ економічної науки»

Студентки I курсу (с/сп)

Спеціальності 6.030502 «Економiчна кiбернетика»

Крижановська А.О.

Керівник Журавльова Т.О.

М. Одеса – 2015 рік

Макроекономіка як наука. Макро- і мікроекономіка. Макроекономічна політика та її цілі

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з метою забезпечення умов сталого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і рівноваги платіжного балансу. Макроекономіка – цеодна з наук, що вивчає закономірності функціонування національної економіки. Окрім неї, економіку вивчають багато інших економічних наук: політична економія, мікроекономіка, маркетинг, менеджмент, галузеві та функціональні економіки та ін. Водночас макроекономіка як наука, насамперед, спирається на положення та висновки політичної економії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізми їх використання у практиці господарювання. Вона також має безпосередній зв'язок з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку, дозволяє перейти від якісного до кількісного аналізу економічних явищ, процесів та закономірностей, які відбуваються в економіці. Отже, макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Вона досліджує господарську діяльність та взаємодію всієї сукупності економічних суб'єктів. Внутрішній стан та функціонування економічної системи як єдиного цілого забезпечується зв'язками між елементами, що входять до її складу,і зовнішнім середовищем. Мікроекономіка вивчає механізм функціонування та взаємовідносини індивідуальних економічних агентів, до яких належать окремі підприємства та організації (фірми, комерційні банки, страхові компанії тощо).

Макроекономіка базується на мікроекономічних явищах та процесах, що означає:

· макроекономічні показники є результатом зведення показників економічної діяльності окремих домогосподарств та фірм;

· макроекономічні закономірності відображають тенденції масової поведінки на мікрорівні;

· при побудові макроекономічних моделей виходять із припущення про те, що домогосподарства та фірми приймають оптимальні мікроекономічні рішення;

· макроекономічні процеси є результатом взаємодії економічних агентів та економічної політики держави.

Предметом мікроекономіки є механізм прийняття економічних рішень на рівні домашніх господарств і фірм у заданих економічних умовах, а також механізм формування цих “заданих” умов у результаті їхніх спільних дій. Мікроекономіка приймає як задані такі змінні, динаміку яких досліджує макроекономіка. У мікроаналізі доходи споживачів розглядається переважно як заданий розмір, і акцент робиться на розподілі витрат домашнього господарства на різноманітні товари і послуги. Навпаки, у макроаналізі сукупні витрати, сукупний доход, споживання і тощо самі по собі є предметом дослідження. Макроекономічні чинники (такі, як рівень ринкової процентної ставки, інфляції, безробіття тощо) впливають на рішення домогосподарств про заощадження, інвестиції, споживчі витрати, що, в свою чергу, визначає величину і структуру сукупного попиту. Тому мікро- і макроекономічні процеси тісно взаємопов'язані. Як зазначають К.Макконнелл і С.Брю мікроекономіка вивчає окремі дерева, а макроекономіка вивчає ліс¹.

На відміну від мікроекономіки, що вивчає мотивацію поведінки виробників і споживачів, а також механізм їхньої взаємодії на товарному ринку і ринках чинників виробництва в умовах різноманітних видів конкуренції, макроекономіка являє собою гілку економічної теорії, яка вивчає великомасштабні економічні проблеми. У економічному аналізі макроекономіка використовує агреговані величини, які характеризують рух економіки як єдиного цілого: валового внутрішнього продукту(ВВП), середній рівень цін, ринкову ставку процента, рівень інфляції, зайнятості, безробіття тощо.

До основних проблем, що досліджуються на макроекономічному рівні, відносяться:

· визначення обсягу і структури національного продукту і національного доходу;

· виявлення чинників, що регулюють зайнятість у масштабах національної економіки;

· аналіз природи і механізму інфляції та антиінфляційне регулювання;

· вивчення механізму і чинників економічного зростання;

· з’ясування причин циклічних коливань і кон'юнктурних змін в економіці;

· дослідження зовнішньоекономічної взаємодії національних економік;

· теоретичне обґрунтування цілей, форм і методів здійснення макроекономічної політики держави.

Макроекономічний підхід до дослідження економічних процесів і явищ має ряд особливостей.

По-перше, він спрямований на вивчення принципів формування агрегативних показників, що характеризують рівень або тенденції розвитку економіки в цілому: національний доход, загальні обсяги інвестицій і зайнятості, загальний рівень цін, темпи економічного росту і т.д. Основні суб'єкти ринкової економіки (виробники і споживачі) також розглядаються як агреговані сукупності. Це означає, що мотиви поведінки і дії економічних агентів інтерпретуються таким чином, начебто усі взаємозалежні виробники об'єднані в особі одного, що випускає національний продукт, а всі споживачі подані на ринку як сукупний споживач, що пред'являє попит на цей продукт в обмін на доход, отриманий від продажу чинників виробництва.

По-друге, на відміну від мікроекономічного аналізу, при якому рішення виробників і споживачів і їхня дія на окремих ринках розглядаються як незалежні, вивчення економіки в цілому припускає необхідність розгляду взаємодії між економічними суб'єктами через систему взаємозалежних ринків.

По-третє, при макроекономічному підході розширюється число економічних суб'єктів, що визначають стан і розвиток економіки. До складу цих суб'єктів, крім виробників і споживачів, входить також держава, вплив якої на економіку стає об'єктом вивчення. Крім того, у відкритих моделях функціонування національної економіки до складу суб'єктів макроекономічного аналізу включаються сукупні виробники і споживачі, а також уряди інших країн. При мікропідході вплив зовнішньоекономічних чинників на функціонування фірми або галузевого ринку, як правило, не розглядається.

Як на мікро-, так і на макроекономічному рівні аналізується позитивна і нормативна економіка. У позитивному плані розглядаються фактичні зв'язки в економіці, у нормативному – виносяться оцінні судження про ті або інші аспекти функціонування економіки і поведінку її основних суб'єктів. На макрорівні в нормативному аспекті аналізується, в основному економічна політика держави.

Питання про цілі і методи здійснення макроекономічної політики є одним із найбільш дискусійних в економічній теорії. Саме з цього питання найбільш чітко проглядаються розбіжності між різними школами макроекономічних теорій. Спектр таких розбіжностей дуже широкий: від майже повного заперечення необхідності державного втручання у функціонування національної економіки (класична школа немарксистської економічної думки) до визнання вирішальної ролі держави у вирішенні всіх макроекономічних проблем (ортодоксальний марксизм).

Теоретичною основою неоднозначного трактування цілей і задач макроекономічної політики служить різне розуміння спроможності ринку до саморегулювання і безкризового економічного розвитку. Сучасна макроекономічна теорія подана широким спектром шкіл і напрямків. Представники окремих течій економічної думки висловлюють діаметрально протилежні погляди з одних питань, солідаризуються з інших, намагаються знайти консенсус з третіх. Все це ускладнює наукову класифікацію сучасної макроекономічної думки.

Ефективне функціонування національної економіки повинно досягатися як на базі саморегулювальних властивостей ринкового механізму, так і через державний механізм регулювання економіки.

Дія ринкового механізму ґрунтується на досягненні рівноваги між попитом і пропозицією як на окремих ринках, так і в масштабах усього національного ринку. Ринковий механізм функціонує за допомогою своїх інститутів – фірм і компаній, банків і бірж, а також на базі законодавчих актів держави, які забезпечують юридичне оформлення об'єктивних економічних відносин між суб'єктами економічної системи. Ефективне функціонування ринкового механізму досягається за дотримання ряду умов: свободи економічної діяльності господарських суб'єктів; їхньої відповідальності за результати своєї діяльності; вільного ціноутворення, яке гарантує збалансування попиту і пропозиції; конкуренції товаровиробників; обмеження монополізму тощо.

Якщо розглянути, наприклад, ринок ресурсів, то домашні господарства тут виступають продавцями виробничих ресурсів, тобто створюють їх пропозицію. Підприємства на цьому ринку є покупцями, тобто пред'являють попит на виробничі ресурси. Взаємодія попиту і пропозиції встановлює рівноважну ціну на кожний з ресурсів.

На ринку продуктів домашні господарства формують попит на товари та послуги. Підприємства, використовуючи виробничі ресурси, виробляють продукти споживчого призначення і створюють пропозицію цих продуктів. Через ціну попит і пропозиція продуктів урівноважуються між собою. Держава на цих ринках виступає додатковим суб'єктом економічних відносин і здійснює контроль за потоками ресурсів і продуктів, а за допомогою відповідної економічної політики (фіскальної та грошово-кредитної) впливає на діяльність фірм і домашніх господарств.

Товарні та фондові біржі, що функціонують у ринковій економіці, здійснюючи посередницькі зв'язки, забезпечують реалізацію економічних відносин між виробниками і споживачами ресурсів і продуктів, визначають співвідношення попиту й пропозиції та відповідні їм ціни, створюють передумови для розвитку виробництва відповідно до попиту.

Особливу роль у ринковому механізмі відіграє ринок капіталу (інвестиційний, кредитний, акціонерний), який перерозподіляє капітали із секторів економіки, де є їх надлишок, туди, де є додаткова потреба в них. Кредитний ринок разом з ринком цінних паперів утворюють фінансовий ринок. Вони тісно пов'язані між собою і доповнюють один одного. Фондові біржі й банки продають і купують один у одного цінні папери. Цей зв'язок, з одного боку, реалізує саморегулювальні функції, а з іншого – дає змогу державі через купівлю і продаж цінних паперів впливати на механізм ринку й економічні відносини, що виникають у суспільстві.

Ринок праці перебуває під впливом багатьох чинників, більшість з яких залежить від інших ринків. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців й технічним оснащенням виробництва, тобто станом ринків продуктів та послуг. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату праці робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті й пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що досить часто ускладнює економічне відтворення і породжує економічну нестабільність. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці значна роль належить державі.

В основі механізму державного регулювання лежить економічна політика держави.

Економічна політика – це цілеспрямований вплив держави на виробництво, доходи, зайнятість, інфляцію та інші макроекономічні параметри за допомогою зміни пропозиції грошей, рівня податків та державних витрат. Проблеми, пов'язані з визначенням цілей та пріоритетів економічної політики, істотно впливають на методи державного регулювання економіки.

До загальновизнаних цілей економічної політики можна віднести такі:

1. Економічне зростання, що дає змогу забезпечити виробництво більшої кількості товарів та послуг, поліпшення їхньої якості, а в кінцевому результаті – вищий рівень життя населення.

2. Економічна ефективність виробництва на базі науково-технічного прогресу, що сприяє мінімізації витрат при обмежених виробничих ресурсах для виробництва певного обсягу товарів та послуг.

3. Економічна свобода,що забезпечує створення дляпідприємців, працівників і споживачів умов вільного та оптимального вибору.

4. Повна зайнятість трудових ресурсів, яка дає змогу кожному індивіду реалізувати свої професійні здібності й одержати доходи залежно від кількості та якості затраченої праці.

5. Стабільність загального рівня цін, що означає чіткий контроль за рівнем інфляції та обмеження її на рівні помірної інфляції.

6. Справедливий розподіл доходів, аби запобігти як невиправданій диференціації рівня життя різних груп населення, так і зрівняльності в оплаті праці.

7. Соціальний захист, що гарантує належне існування безробітним, непрацездатним, престарілим та дітям.

8. Оптимальний платіжний і торговий баланс, що полегшує досягненнярівноваги уміжнародній торгівлі, зовнішньоекономічних зв'язках, підтримання стабільного курсу національної валюти.

9. Екологічна рівновага: процес оптимальної взаємодії людини з природним середовищем для підтримки належного рівня життя сучасного і наступних поколінь населення.

Досягнення перелічених, а також інших цільових настанов є для суспільства складною проблемою. З одного боку, вони є загальновідомими і завжди мають місце ураціональній економічній політиці держави. З іншого боку, існує багато варіантів і методів досягнення оптимальності зазначених цілей. Деякі з них не можуть бути визначені в кількісній формі, що припускає різне їх трактування, й відповідно, різні варіанти економічної політики держави. Крім того, ряд цільових настанов, хоч і дає кількісну оцінку, складає взаємосуперечливі комбінації.

Таким чином, державна політика має базуватися на чіткому виявленні оптимальних пріоритетів у постановці цілей та оцінці можливих наслідків від їхньої реалізації. А це, в свою чергу, неможливе без перевірки відповідності вибраних цільових пріоритетів положенням та висновкам макроекономічної науки.

Макроекономіка виконує такі функції:

Позитивна макроекономіка має на меті пояснення сутності економічних процесів і явищ, що відбуваються, і вироблення рекомендацій з економічної політики на основі аналізу реальних економічних параметрів. Тобто позитивна макроекономіка має справу з аналізом економічних фактів і ставить за мету побудову економічних моделей, вільних від суб'єктивних суджень. Твердження позитивної макроекономіки можуть бути статистично підтверджені або спростовані. Наприклад, типове позитивне судження: “доходи державного бюджету знаходяться в прямій залежності від ставки прибуткового податку”.

Нормативна макроекономіка виражає світоглядні, ідеологічні принципи, постулати і настанови економічної поведінки, які служать основою для оцінки бажаності тих або інших результатів економічної діяльності. Тобто нормативна макроекономіка являє собою сукупність суб'єктивних суджень про те, як повинна функціонувати економіка. Так, наприклад, твердження типу “бідні не повинні сплачувати податки”, “оподатковування повинно будуватися за прогресивною шкалою” є нормативними.

Позитивні і нормативні судження в макроекономіці достатньо тісно взаємозалежні. З одного боку, позитивна теорія є основою для вибору основних нормативних тверджень, з іншого боку – нормативні постулати за певних умов можуть послужити основою для створення нової або спеціальної макроекономічної концепції. Крім того, у макроекономіці, у силу специфіки її предмета, позитивний аналіз найчастіше будується на суб'єктивних оцінках вихідних постулатів економічного розвитку і поведінки економічних суб'єктів.

Поиск по сайту: