ТЕХНОЛОГИЯ ХИМИЧЕСКОГО МАШИНОСТРОЕНИЯ

Історичні факти

— Термін «Пластична хірургія» вперше з’явився в період Ренесансу

— «Plastikos» в перекладі з грецької мови означає «створювати форму», на латині «plasticus» - ліпити, формувати.

— Ці слова найкраще демонструють те, чим займаються пластичні хірурги.
Протягом усієї історії медицини не було періоду, коли б не практикувалися операції щодо реконструкції зовнішності людини

• 1798 р.- вперше застосовано термін «Пластична хірургія»;

• 1893 р. - термін остаточно увійшов в медичну номенклатуру.

У Єгипті вже в часи винаходу папірусу (1600 до н.е.) хірурги піклувалися про естетичні аспекти своїх операцій.

Можна припустити, що в основу техніки операцій, описаних у папірусах, лягли більш древні знання, що дає нам ще більш ранню дату - близько 3000 років до н. е..

— Ще в ІІІ тисячолітті до н.е. лікарі стародавнього Єгипту приділяли значну увагу естетиці виконання хірургічних втручань, особливо акуратності накладання швів на обличчі, шиї.

— Одні з перших хірурги Єгипту почали виконувати ринопластику - корекцію носа, застосовувати тампони з льону для моделювання форми носа. Дані залишились на папірусах ІІІ тисячоліття до н.е.

— Естафету пластичних операцій в єгиптян перейняли лікарі Стародавнього Риму та згодом Античної Греції.

В Індії в 800 році до н. е. вже могли робити пластичні операції з виправлення носа, використовуючи для цього шкіру з чола або щік.

— У збережених документах цілителя із Стародавнього Китаю Бянь Цює, який жив у V столітті до н.е., описувалися проведені ним операцій на очах і вухах.

— Знаменитий лікар Хуа Те, що жив в Китаї в 150-208 роках н.е., також залишив записи з докладним описом різних пластичних операцій.

— У записах медиків Китаю зустрічалися відомості про проведення оперативного втручання для виправлення " заячої губи ", а також процедур, спрямованих на корекцію фігури і зовнішності.

— Аж до XVII століття успіхи індійської хірургії були більш значними, ніж європейської

— У Європі ж були відомі лише поодинокі випадки таких операцій.

— У VII столітті н.е. в Олександрії Паулос Айджинский проводив операції, спрямовані на зменшення чоловічих грудей, в тому випадку, якщо вона була великих розмірів. Таке захворювання отримало назву - гінекомастія.

— Операції із зменшення розміру чоловічих грудей проводять і в сучасній хірургії. Для позбавлення від надмірної ваги сучасні пластичні хірурги використовуються метод ліпосакції.

— Проте, ще в першому столітті н.е. цей метод боротьби з ожирінням описувався в збережених записах хірургів.

Епоха Відродження

— Пластичну хірургію в епоху Відродження виділили як самостійну область медицини, назвавши при цьому «хірургією краси».

— До нас дійшов трактат 1597 італійця Гаспара Тальякоцці про відновлення пошкоджених носів за допомогою фрагментів тканин з передпліччя.

— Тальякоцці розробив власну методику і успішно проводив операції по відновленню носа, за що сучасні хірурги нагородили його титулом засновника пластичної хірургії.

Цікаво, що сучасники першого талановитого пластичного хірурга гідно його не оцінили.

— Порахувавши його дії злочинними, католицька церква засуджувала його роботи і характеризувала їх як неугодні Богу.

— Великий хірург був похований на неосвяченій землі.

— Так було прийняло ховати лиходіїв і самогубців.

— Згодом жителі Болоньї, що гордились своїм земляком, поставили йому памятник – фігуру, що тримає в руці ніс.

XIX століття

— Основа для сучасної пластичної хірургії була закладена на початку XIX століття, коли хірурги розробили більш досконалі інструменти і методи для перетворення людської зовнішності (поява та поширення антисептичних засобів дозволило виробляти пересадку шкіри, хрящів, інших тканин).

— Засновником сучасної медицини являється німецький хірург Жак Йозеф. Він в 1900 р. описав першу в світі операцію відтопирених вух і вперше провів хірургічну корекцію носа ендоназальним методом.

— На шлифовку оперативної техніки пішло декілька років і уже в 1904 р. Йозеф опублікував чудовий доклад, в якому продемонстрував суспільству зниження спинки носа і бокову остеотомію за допомогою спеціально розробленої пилки(і сьогодні - пилка Йозефа), що введена в вузький тунель, зроблений з зовнішньої сторони грушеподібної апертури. Все це проводилось інтраназально, без зовнішніх розрізів.

— Постійний пошук ідеалу, привів Йозефа до корекції викривлених носів в 1907 р., а через кілька років, до систематизації всіх етапів ринопластики, що включали: інтраназальний доступ, з додаванням краєвих і черезхрящевих розрізів, зниження спинки носа, видалення горбинки і ниження кореня носа, зменшення латеральних хрящів, латеральну остеотомію для звуження назальної піраміди, резекцію каудальної частини носової перегородки для ротації кінчика, а також накладання шини для стабілізації всієї конструкції в ранньому післяопераційному періоді.

— Опис техніки проведення пластики носа був включений в маловідомий Трактат по Отоларингології Каца, Прейсинга і Блуменфельда, опублікований в 1912р.

— Його вклад в історію естетичної ринопластики важко переоцінити, оскільки сьогодні цей класичний порядок Йозефа з невеликими варіаціями цитується в сучасній літературі.

Гарольд Джилліс

— Під час Першої світової війни, молодий британський хірург зробив все для того, щоб пластика стала повноцінною частиною медицини.

— В 1915 р. у Джилліса уже був власний блок для відновлювальної хірургії, а всього через 2 роки він очолив вузькоспеціалізовану лікарню.

— Джилліс розвинув ідею росіських хірургів, які першими спробували винайти спосіб звести до мінімуму ризик зараження при пересадці шкіри.

— Суть технології Гарольда: потрібний клапоть шкіри знизу вверх піднімали поступово, декілька разів тимчасово приживляли його все вище і вище, поки він не став на свою позицію.

— Таким чином, в середині імплантанта підтримувався постійний кровообіг. Своєму винаходу Джилліс дав романтичну назву «Вальсирующая ножка» («walking-stalk skin flap»).

— У середині 1920 -х років, після Першої Світової війни, в Європі з'явилася величезна кількість понівечених людей, які не хотіли миритися з недоліками і зверталися до хірургів з проханнями покращити не тільки функцію тієї чи іншої пошкодженої частини тіла, але і її зовнішній вигляд.

— Пластичні хірурги були «піонерами» у розробці сотень новаторських методів, включаючи пересадку тканин, мікросудин, технік для щелепно -лицевої хірургії та ліпектомії.

— Одним з “піонерів” та засновників пластичної та реконструктивної хірургії є відомий вірмено - американський хірург Вараздат Газандян.

— Подальше вдосконалення техніки пересадки шкіри після другої світової війни в 1950-ті роки, нова якість анестезії (можливість проводити операції під місцевим знеболенням) зробили пластичні операції безпечнішими, і, отже, більш поширеними.

Історія розвитку пластичної хірургії в СРСР

— Ще в 60 -х роках XIX століття професором

Ю. К. Шимановским була створена неоціненна за значимістю праця «Операції на поверхні людського тіла».

— У 1936 р. в СРСР була видана російською мовою перекладена з німецької книга Е. Ейтнера «Косметичні операції» під редакцією проф. А. Рауера.

— У 1960 році в Москві на вулиці Семашко відкрився стаціонар на чолі з Надією Миколаївною Гілельс, де вперше в Росії почали регулярно проводити косметичні пластичні операції.

— Хірургів-пластиків на той момент радянські медичні вузи не готували, тому велику роль у підготовці кадрів для російської пластичної хірургії відіграли видатні хірурги Анастас Георгійович Лапчинський та Олександр Маркович Літинський.

— Саме завдяки цим подвижникам в медицині Росії з'явилося перше покоління хірургів- пластиків.

“Золоте століття”

Особливо бурхливо пластична та естетична хірургія почала розвиватись в 60-80 роки нашого століття. Пластична хірургія стала одним із засобів досягнення естетичної краси тіла, здоров’я, кар’єри та соціального благополуччя.

— Період сьогодення називають «Золотим століттям» пластичної та естетичної хірургії.

— Естетична хірургія перестала бути доступною тільки для «вибраних», кількість практикуючих хірургів стрімко зростає.

— Міжнародна Асоціація пластичної хірургії об’єднує хірургів в понад 80 країнах світу.

Пластичні операції поділяються на:

- реконструктивні

- еститичні

Реконструктивні:

— допомагають усунути деформації, дефекти тканин і органів, і відновити їх функції методами пластичної хірургії.

— Подібні операції проводяться у людей, які отримали тілесне ушкодження в результаті травми, хвороби або мають вроджені дефекти.

— Успішно проведена реконструктивна операція може докорінно змінити якість життя людини, допомагаючи йому повернути відчуття повноцінного життя.

Естетичні:

- це застосування методів пластичної хірургії з метою поліпшення зовнішності.

— Завдяки подібним операціям люди можуть не тільки продовжувати молодість і відчувати свою красу, але і позбавитися від емоційного стресу від усвідомлення своїх реальних або надуманих недосконалостей, і тим самим також значно поліпшити якість життя.

Їх можна класифікувати на:

— омолодження обличчя (рітідектомія, фейсліфтінг)

— підтяжка брів і чола (фронтліфтінг)

— пластика повік (блефаропластика)

— пластика носа (ринопластика, септопластика)

— пластика вушних раковин (отопластика)

— пластика губ (хейлопластика)

— пересадка волосся

— пластика підборіддя (ментопластіка, мандібулопластіка або геніопластіка)

— пластика скул (малярпластіка)

— пластика шиї і підпідбородочні області (цервікопластіка)

— пластика грудей (маммопластика)

— пластика живота (абдомінопластика, ліпосакція)

— пластика сідниць (Глютеопластіка)

— пластика рук (брахіопластіка)

— пластика гомілок і внутрішньої поверхні стегна (круропластіка і фемурпластіка)

— пластика малих і великих статевих губ (Лабіопластика)

— пластика дівочої пліви (гіменопластіка)

— пластика піхви (вагінопластіка)

— пластика статевого члена (фаллопластика)

— пластика шиї (платізмопластіка)

— підтяжка шкіри після схуднення (паннікулектомія, торсопластіка)

— комбінована пластика (двох або більше областей)

— реконструктивна пластика (при масивних зовнішніх поразках)

— Однією з найпопулярніших естетичних пластичних операцій є ліпосакція, виконувана в різних зонах залежно від показань.

— Під час ліпосакції відбувається додавання обсягу обраної частини тіла за рахунок використання власних жирових відкладень.

— Пацієнти все більше і більше просять користуватися власної жирової тканиною в якості наповнювача, замість штучних матеріалів, наприклад - силікону.

— Так, з віком змінюється форма обличчя, і вікові западини наповнюються жировою тканиною пацієнта. Проте методика даних операцій практично не розроблена.

— Клієнти хочуть, щоб після операцій не залишалося рубців, швів і шрамів. Тому зростає популярність безопераційних процедур, за допомогою радіохвилі і лазера.

Класифікація дефектів та деформацій

А. за етіологією та патогенезом

1. ПРИРОДЖЕНІ ДЕФЕКТИ І ДЕФОРМАЦІЇ:

А) дефекти губ та піднебіння (односторонні, двосторонні, центральні, наскрізні, ненаскрізні, приховані, часткові, повні);

Б) розщелини обличчя, щік, носа (макростомія, мікростомія, макротія, анотія);

В) деформації носа та щелеп (макрогнатія, мікрогенія, прогенія, відкритий прикус).

2. НАБУТІ ДЕФЕКТИ ТА ДЕФОРМАЦІЇ:

А) травма (побутова, виробнича, спортивна, хірургічна, механічна, термічна, хімічна, вогнепальна);

Б) одонтогенна і неодонтогенна реакція (специфічна і неспецифічна);

В) старечі (вікові) деформації шкіри, обличчя, зубів, щік, повік.

Б. за характером ураження тканин і локалізацією

1. М’які тканини обличчя.

2. Тверді тканини обличчя.

3. Поєднані (сполучені) – ураження носа, губ, щік, повік, вушних раковин – часткові, субтотальні, тотальні. Ураження всіх ділянок, зон обличчя (верхньої, середньої, нижньої), всієї голови, голови та шиї.

В. За характером порушення функцій

1. Порушення або обмеження функцій дихання, жування, ковтання, відкривання рота.

2. Порушення міміки.

3. Косметичні порушення декількох або деяких функцій.

Планування реконструктивно- відновлювальної операції

1. Перед проведенням операції проводиться аналіз дефекту і планування всіх етапів операції.

2. Встановлюються розмір дефекту і деформації, кількість і якість втрачених тканин, вибір донорської ділянки, спосіб перенесення пластичного матеріалу на місце пересадки.

3. Прогнозуються можливі ускладнення і можливі шляхи їх попередження і лікування.

При встановленні показань керуються такими положеннями:

1. Операція обов’язкова, невідкладна за життєвими показаннями (дефекти кісток мозкового черепа, м’яких тканин бокових поверхонь шиї з оголенням судинних джмутків).
2. Відновлювальні операції необхідні за функціональними і естетичними показаннями, але можуть бути відкладені на якийсь час.
3. Відновлювальна операція не обов’язкова і може бути методом вибору.

Основні принципи, якими керуються при виборі операції

1. При виборі метода оперативного втручання йдуть від більш простого – мінімально травматичної операції і тільки при неможливості її виконання обґрунтовано вибирають більш складну.
2. Пластика тканини найбільш адекватною за консистенцією, формою і функцією органа, який відновлюється.
3. Гістологічна сумісність живих тканин або індиферентність імплантованих матеріалів.
4. Косметичність перенесених тканин.
5. Стійкість досягнутого анатомічного, функціонального та косметичного ефектів.

6. Операція не повинна привести до затримання розвитку кісткового скелету обличчя і рубцевих деформацій.

7. Після операції в порожнині рота не повинно рости волосся, а під шкірою.

8. Функції жування, дихання, мовлення не повинні бути порушені, рухи головою вільні.

Групи пацієнтів:

1. Пацієнти з пониженим естетичним відчуттям.
2. Пацієнти з нормальним естетичним відчуттям.
3. Пацієнти з непостійним рівнем естетичного відчуття.
4. Пацієнти з надмірно високим естетичним відчуттям.
5. Пацієнти з зіпсованим або протиприродним уявленням про косметику свого обличчя.

Протипоказання місцеві:

- незначний ступінь дефектів і деформацій;

- гнійники шкіри обличчя;

- стоматит, глосит;

- регіонарний лімфаденіт;

- западання верхньощелепної пазухи;

- захворювання носа, носоглотки та інших органів, які знаходяться поблизу з місцем операції.

Загальні:

- гострі і хронічні інфекційні хвороби;

- важкий розлад кишково-шлункового тракту;

- психічні порушення;

- гнійні ураження тіла, волосяної частини голови;

- субфібрілітет нез’ясованої етіології;

- будь-які хронічні захворювання в стадії загострення.

Види пластичних операцій:

1. ПЕРВИННА ПЛАСТИКА
2. ВІДТЕРМІНОВАНА ПЕРВИННА ПЛАСТИКА
3. РАННЯ ПЛАСТИКА
4. ПІЗНЯ ПЛАСТИКА

Види пластики взалежності від тканин, що пересаджується:

АЛЛОПЛАСТИКА – пересадка тканин, взятих від індивідууму того самого виду, тобто від іншої людини чи трупа (хрящ, шкіра, кістка).

ІЗОТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересадка тканин від одного близнюка до іншого.

КСЕНОТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересадка тканин від тварини людині.

АЛЛОСТАТИЧНА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересадка нежиттєздатного трансплантату, який виповнює роль каркасу.

АЛЛОВІТАЛЬНА ТРАНСПЛАНТАЦІЯ – пересадка органу, який живе і зберігає життєздатність.

Цікаво:

— За останніми дослідженнями психологів, найчастіше (у 40 % випадків) до пластичних хірургів звертаються жінки, які мають сім'ї і ведуть активний спосіб життя.

— Тим часом, як на початку 2000 -х років до послуг естетичної медицини вдавалися жінки (у 57 % випадків), що не мають сім'ї, які страждають від депресивного синдрому.

— Існують категорії людей, яким за психологічними показниками пластичні операції робити не можна або не рекомендується:

- Люди, які страждають психічними захворюваннями.

- Люди, які прагнуть до якогось анатомічній досконалості.

- Люди, які роблять пластичні операції постійно.

Всі ці групи потребують консультації психолога при зверненні в клініку для проведення пластичних операцій

ТЕХНОЛОГИЯ ХИМИЧЕСКОГО МАШИНОСТРОЕНИЯ

1.1. Производственный и технологический процессы

Производственный процесс это совокупность отдельных процессов, осуществляемых для получения из материалов и полуфабрикатов готовых изделий. Производственный процесс делится на следующие этапы:

—изготовление заготовок деталей;

—обработка заготовок на металлорежущих станках;

—сборка узлов и агрегатов;

—окончательная сборка всей машины;

—регулирование и испытание машины;

—окраска и отделка машины.

На каждом этапе производственного процесса осуществляется контроль над изготовлением деталей в соответствии с техническими требованиями, предъявляемыми к детали.

Частью общего производственного процесса является технологический процесс, который включает в себя последовательное изменение формы, размеров, свойств материала или полуфабриката. Целью технологического процесса является получение детали или изделия в соответствии с техническими требованиями. Технологический процесс может быть единичным, типовым, стандартным, временным, перспективным, маршрутным, операционным и маршрутно-операционным. По отдельным операциям технологического процесса осуществляется контроль.

1.2. Структура технологического процесса

Процесс механической обработки делится на отдельные составные

части: технологические операции, установы, позиции, переходы, ходы,'

приёмы.

Технологическая операция - это часть технологического процесса,

выполняемая на одном рабочем месте, охватывающая все последовательные действия рабочего и станка по обработке заготовки.

Установ - это часть операции, выполняемая при закреплении заготовки на станке или в приспособлении.

Позиция - это каждое отдельное положение заготовки, занимаемое

ею относительно станка при неизменном её закреплении.

Операция делится на переходы - технологические и вспомогательные.

Технологический переход - это часть технологической операции,

которая характеризуется постоянством применяемого инструмента и поверхностей, образуемых обработкой.

Вспомогательный переход - это законченная часть технологической операции, состоящая из действия человека и оборудования, которое не сопровождается изменением формы, размеров и шероховатости поверхностей. Переход состоит из рабочего и вспомогательного ходов.

Под рабочим ходом понимают часть технологического перехода,

связанную со снятием одного слоя материала при неизменности инструмента, поверхности обработки и режима работы станка.

Вспомогательный ход — это часть технологического перехода, состоящая из однократного перемещения инструмента относительно заготовки без снятия стружки.

Все действия рабочего, совершаемые при выполнении технологической операции, делятся на приёмы. Приёмы - это вспомогательные действия: пуск станка, остановка, переключение скорости и др.

В план механической обработки включают промежуточные работы:

слесарные, контрольные и др. Операции формируются кратко по виду обработки, например токарная, фрезерная и т. д. Переходы расписываются

подробно с указанием размера обрабатываемой поверхности. Технологический процесс сопровождается эскизами для каждого перехода.

1.3. Производственная программа

Производственная программа содержит номенклатуру изготавливаемых изделий с указанием их типов и размеров; количество изделий каждого наименования, подлежащих выпуску в течение года, перечень и количество запасных деталей к выпускаемым изделиям.

На основании общей производственной программы завода состав­ляется программа по цехам, в которой указывается наименование, количе­ство, масса деталей, подлежащих изготовлению и обработке, а также запасные детали, количество которых принимается в процентном отношении к количеству основных деталей. К производственной программе прилагаются: чертежи общих видов машины, сборочные чертежи и чертежи дета­лей; спецификации; описание конструкций, технологические условия и требования.

1.4. Типы производства и их технологические процессы

Все производства в зависимости от производственной программы, характера продукции, технических и экономических условий, условно делят на три типа: единичное, серийное и массовое.

Единичное производство - это такое производство, при котором изделия изготавливаются единичными экземплярами, разнообразными по конструкции и размерам, причём эти изделия повторяются редко или совсем не повторяются. Единичное производство универсально, оно должно быть гибким и приспособленным к выполнению разнообразных заданий. Для этого завод должен иметь универсальное оборудование, приспособления, режущий и мерительный инструменты. Технологический процесс строится таким образом, чтобы была возможность на одном станке выполнять несколько операций, а в отдельных случаях производить полную обработку деталей.

Единичное производство существует в тяжёлом машиностроении, на предприятиях, выпускающих оборудование для химических и механических заводов, в ремонтных цехах и т. п.

Серийное производство

При серийном производстве изделия изготавливают партиями (сериями), состоящими из одноимённых, однотипных по конструкции и одинаковых по размерам изделий, запускаемых в производство одновременно. В серийном производстве в зависимости от количества изделий в серии, их характера и трудоёмкости, частоты повторяемости серий в течение года различают производство мелкосерийное, среднесерийное, крупносерийное.

Примерное распределение количества машин по серийности

Условно можно определить тип производства по коэффициенту серийности

,

где t_B - такт выпуска изделия, определяется на основании заданной программы;

Тшт. - среднее штучное время по операциям действующего на производстве или аналогичного технологического процесса.

Для крупносерийного производства Кс = 2-10;

для среднесерийного производства К_с = 10-20;

для мелкосерийного производства Кс > 20.

В серийном производстве технологический процесс в основном дифференцирован, то есть, расчленён на отдельные операции, закреплённые за определёнными станками.

Станки, приспособления, режущий и мерительный инструменты применяются разнообразных видов: универсальные, специализированные, специальные.

Серийное производство экономичнее единичного вследствие лучшего использования оборудования, специализации рабочих, увеличении производительности труда, снижения себестоимости продукции. Серийное производство наиболее распространено в среднем и общем машиностроении.

Массовое производство - это производство, в котором при достаточно большом количестве одинаковых выпусков изделий их изготовление ведётся путём непрерывного выполнения на рабочих местах одних и тех же постоянно повторяющихся операций. Теоретически коэффициент серийности для массового производства Кс = 1,0.

Массовое производство бывает следующих видов:

- поточно-массовое производство, при котором осуществляется непре­рывное движение деталей по рабочим местам, расположенным в порядке последовательности технологических операций, закреплённых за определёнными рабочими местами и выполняемыми примерно в одинаковый или кратный промежуток времени, соответствующий такту выпуска деталей;

- массовое прямоточное производство, при котором технологический процесс протекает в такой же последовательности, как в поточно-массовом, но время на выполнение отдельных операций не всегда одинаково. В результате образуются заделы и движение деталей протекает с перерывами.

При массовом и крупносерийном производстве технологический процесс строится по принципу дифференциации или по принципу концентрации операций.

По первому принципу технологический процесс расчленяется на элементарные операции с примерно одинаковым временем выполнения (тактом); каждый станок выполняет одну определённую операцию. Применяются при этом специализированные и узкоспециализированные приспособления.

По второму принципу технологический процесс предусматривает концентрацию операций, выполняемых на многошпиндельных автоматах, полуавтоматах, агрегатах, многопозиционных, многорезцовых станках. Работа производится отдельно на каждом станке или же на автоматизированных станках, связанных в одну линию, производящих одновременно несколько операций при малой затрате основного (технологического) времени.

В качестве измерительного инструмента, гарантирующего взаимозаменяемость деталей, применяют предельные калибры, измерительные приборы, приспособления и автоматические измерительные устройства.

Каждому из видов производства свойственны соответствующие формы организации производства:

- по видам оборудования станки расположёны по признаку однородности обработки, т. е. создаются участки станков, предназначенных для одного вида обработки. Характерно для единичного и серийного производства;

- предметная - станки расположены в последовательности технологических операций. Изготовленные детали транспортируют от одного станка к другому. Характерно для серийного производства. Для отдельных деталей применяется и в массовом производстве;

- поточно-серийная - станки расположены в последовательности технологических операций. Производство идёт партиями, причём детали каждой партии могут отличаться друг от друга размерами или конструкцией. Производственный процесс ведётся таким образом, что время выполнения операции на одном станке согласовано с временем на другом станке. Характерно для серийного производства;

- прямоточная - станки расположены в последовательности технологических операций, детали со станка на станок передаются поштучно, время выполнения отдельных операций выдерживается не на всех участках. Транспортировка деталей осуществляется рольгангами, иногда конвейерами. Характерно для массового производства. непрерывный поток - станки расположены в последовательности технологических операций. Время выполнения операций примерно одинаково или кратно такту. Характерно только для массового производства.

Непрерывный поток может быть:

а) с передачей деталей простыми транспортными средствами (рольганги, скаты и т. д.);

б) с периодической подачей деталей транспортными устройствами с беговым элементом;

в) с непрерывной подачей деталей транспортными средствами (непрерывно движущийся конвейер).

Поиск по сайту: