Проаналізуйте процес утворення СРСР в 30 роках ХХ ст. та його наслідки для українського народу

урс на об'єдання державних утворень був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків. Влітку 1919 р. вони добилася злиття найголовніших наркоматів Росії та національних республік. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій - УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за входження до складу центральних наркоматів Російської Федерації.

У сфері міжнародних відносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Розроблений Й.Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В.Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівних прав у складі федерації.

10 грудня 1922 р. на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР.

Назвіть причини кризи радянської системи в сер.60-х–початку 80 рр.

ХХ ст.

Загальна характеристика періоду:

- поворот від лібералізації до консерватизму в усіх сферах життя;

- відмова від критики культу особи;- зростання корупції, хабарництва, бюрократизму (засиллю чиновників);- «застій»; - всевладдя «номенклатури»; - неосталінізм.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК

Після усунення Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається одним словом – «стабілізація», яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи.

Реформа голови Ради Міністрів СРСР О.Косигіна (косигінська економічна реформа)

Проголошення у вересні 1965 р. на пленумі ЦК КПРС економічної реформи. Суть нових підходів полягала у:
- розширенні самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок;

Госпрозрахунок (господарський розрахунок) – система економічних відносин, за якої підприємства одержують певну самостійність, відшкодовують витрати на виробництво продукції своїми доходами, розпоряджаються прибутком, матеріально стимулюють якісну працю робітників; поєднує централізоване керівництво з певною господарською самостійністю підприємств.

- посиленні прямих договірних зв’язків між підприємствами;- встановленні економічно обґрунтованих цін;- матеріальному стимулюванні трудових колективів залежно від результатів їхньої праці;- оцінці діяльності підприємств такими «капіталістичними» показниками, як рентабельність і прибуток.

Економісти називали восьму п’ятирічку «золотою», стверджуючи, що «період 1966-1970 pp. був найкращим за останні 30 років.

Основне протиріччя реформи 1965 р. полягає в намаганні владних структур водночас інтенсифікувати два взаємовиключні процеси: посилити централізм в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток тощо).

Відновлення централізму, що розпочалося одразу ж після проголошення реформи, призвело до створення 40 союзних міністерств і відомств, які знову взяли під контроль 90% підприємств УРСР.

Наростаюча бюрократизація економіки, фактичне збереження авторитаризму в політиці, поява нового культу – «культу сірості» в управлінні державою призвели до появи і поглиблення кризових явищ у народному господарстві Радянського Союзу і України.

Командно-адміністративна система не змогла пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що, поряд з іншими факторами, стало однією з головних причин затухаючого, диспропорційного економічного розвитку.

Після незначних позитивних результатів косигінської реформи в соціально-економічному житті СРСР та УРСР посилилися негативні тенденції:

1. Наростаюче домінування зрівнялівки в оплаті праці.2. Криза організації праці.3. Висока інтенсивність використання матеріальних, людських та фінансових ресурсів України в межах загальносоюзного господарського комплексу.
4. Деформована структура розміщення продуктивних сил (переважання промисловості групи «А»).5. Катастрофічна екологічна ситуація.6. Значна зношеність основних виробничих фондів.7. Хронічне відставання за принциповими економічними показниками. За період від 1960 р. до 1985 р. Україна за темпами зростання загального обсягу продукції промисловості посідала 13 місце в СРСР.8. Уповільнення темпів зростання реальних доходів населення.9. Збереження і поглиблення відставання від країн Заходу щодо рівня споживання на душу населення.10. Загострення житлової проблеми.11. Зниження рівня охорони здоров’я.12. Несприятлива демографічна ситуація (зниження приросту населення).

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК

Курс на «стабілізацію», а надалі – консервацію існуючого режиму особливо посилився після серпневого втручання СРСР у внутрішні справи Чехословаччини 1968 р.

Характерними рисами реалізації цього курсу були:

Підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудівників у радах, обмеження їхньої реальної влади.2. Зростання масштабів бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою.
3. Зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення.
4. Перетворення КПРС на стрижень державної структури і зосередження у її руках усієї повноти влади.

Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні

Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС усунув від влади генсека М. Хрущова, вищі партійні й державні посади перейшли до Л. Брежнєва. Період хрущовської «відлиги» змінився періодом «застою».

У 60–80-х рр. створена за ленінсько-сталінською моделлю радянська система досягла найвищої точки свого розвитку. Прийнята в 1961 р. програма КПРС передбачала досягнення в найближчі 20 років основної мети партії — побудови комунізму. Однак незабаром з’ясувалося, що побудувати суспільство за принципом «від кожного по здібностях — кожному за потребами» неможливо. Таким чином, зазнала краху ідея, для досягнення якої були витрачені колосальні зусилля комуністичної партії й народу, принесені неймовірні жертви.

Недосяжність мети призвела до втрати значною частиною населення віри в комуністичні ідеали. На цьому тлі ідея «розвинутого соціалізму» як тривалого етапу, що повинен був передувати комунізму, була лише спробою партійної номенклатури дезорієнтувати суспільство. Та й сама номенклатура, особливо наприкінці 70-х — на початку 80-х років, була деморалізована, а її лідери, головним чином люди похилого віку, не зовсім чітко уявляли собі стан справ у країні й перспективи її розвитку, схиляючись до сталінської моделі управління державою із заміною масових репресій на вибіркові проти небезпечних ворогів режиму (так званий «неосталінізм»).

Українська РСР продовжувала залишатися складовою частиною СРСР. У цей період зросло всевладдя союзних відомств в Україні, у першу чергу економічне.

Формально влада в республіці належала радам народних депутатів, а фактично — була в руках комуністичної партії. Компартія України була невід’ємною складовою частиною КПРС, знаходячись у фарватері її політики. Навіть боязкі спроби П. Шелеста — першого секретаря ЦК КПУ в 1968–1972 рр. — розширити права республіки, стримати русифікацію зустріли рішучий опір центру. Шелест був знятий зі своєї посади. В. Щербицький, що займав посаду першого секретаря ЦК КПУ в 1972–1989 рр., мав яскраво виражену промосковську орієнтацію і спрямовував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР». Саме в роки його перебування при владі прискорився процес формування номенклатури, що відбувався на основі особистої відданості й орієнтації на безумовне виконання в Україні вказівок центру.

У політичному курсі, у порівнянні з періодом хрущовської «відлиги», спостерігалися процес згортання окремих демократичних завоювань і наступ неосталінізму.

Поиск по сайту: