Охарактеризуйте етап розбудови незалежної України та проблеми сучасного державотворення

Декларація про державний суверенітет України, Акт проголо­шення незалежності України і Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 р. знаменують початок нового періоду нашої історії.

З проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, в який потрібно було досягти докорінних перетвореньв усіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку:

 в політичній сфері передбачалося перейти від тоталітарної системи до демократії;

 в економічній –від командно-директивної до ринкової економіки;

 в соціальній сфері – від «людини-гвинтика», яка неусипно контролювалася системою радянської влади, до активного творця власної долі;

 у гуманітарній – від класових до загальнолюдських цінностей;

 у міжнародній –від політики конфронтації радянських часів до інтеграції в міжнародне співтовариство.

Основні державотворчі події

Зупинимося далі на вузлових подіях державотворення в Україні.

Законом від 17 вересня 1991 р. назва "Українська Радянська Соціалістична Республіка" була замінена на споконвічну назву держави - "Україна".

Законом від 8 жовтня 1991 р. "Про громадянство України" визначено правовий статус її населення. Громадянство України надавалося всім, хто проживав на ЇЇ території, не був громадянином іншої держави і не заперечував проти цього.

У листопаді 1991 р. прийнято закон "Про Державний кордон України", яким встановлювалися кордони, порядок їх охорони і перетину.

Відразу ж після проголошення незалежності почалося створення законодавчої бази міжнаціональних відносин. У прийнятій Верховною Радою 1 листопада 1991 р. "Декларації прав національностей України" підкреслювалося, що Україна гарантує всім народам, національним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні економічні, політичні, соціальні і культурні права.

Наступним важливим документом став закон "Про національні меншини в Україні". Він зафіксував право кожного народу на культурно-національну автономію, тобто на розвиток своєї національної культури, відродження історико-культурних традицій, використання національної символіки, сповідування своєї релігії, створення національних культурних і навчальних закладів, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації.

Будівництво власних Збройних сил на основі закону "Про збройні сили України" від 6 грудня 1991 р. і прийнятої 19 жовтня 1993 р. воєнної доктрини України. Воєнна доктрина базується на без'ядерному статусі України, принципі розумної достатності і відмові від визнання будь-якої країни потенційним противником. Це і визначає шляхи подальшого воєнного будівництва в Україні.

Створення правоохоронного органу - Служби безпеки України (СБУ), компетенція якого полягає у захисті державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного та оборонного потенціалу України, у боротьбі з організованою злочинністю у сфері управління й економіки.

У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку України: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), Державний гімн (музика М.Вербицького до національного гімну "Ще не вмерла Україна").

Практично з нуля створено такі інститути, як Національний банк України, посольства та консульства, експортно-імпортні організації, Українську фондову біржу.

Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Верховна Рада 12-го скликання (1990-1994 рр.) усіляко намагалася обмежити вплив Президента Л.Кравчука на внутрішні справи в країні. Протистояння Президента і Верховної ради на фоні загальної кризи і зростаючого соціального протесту закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їх повноважень.

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Головою Верховної Ради 13-го скликання (1994-1998 рр.) було обрано лідера Соціалістичної партії України Мороза. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило.

У червні-липні 1994 р. відбулися вибори Президента України. Із семи кандидатів (В.Бабич, Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Лановий, Мороз, І.Плющ, П.Таланчук) перемогу здобув Л.Кучма, за якого у другому турі віддали голоси понад 52% виборців.

Однак стосунки між гілками влади в результаті оновлення вищих органів влади суттєво не поліпшилися. Відсутність ефективної системи влади призвела до падіння авторитету влади, до втрати нею контролю над суспільними процесами.

Питання негайного прийняття нової Конституції набуло особливої актуальност

Прагнення до того, щоб бути господарем у своєму домі, було властиве йому протягом нашої багатовікової героїчної і трагічної історії. Але реалізувати це прагнення у повному, юридичне оформленому обсязі вдалося тільки наприкінці XX ст. Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. став тією відправною подією, з якою пов'язана новітня історія Української держави, її сучасне і майбутнє. Минулі десять років незалежного розвитку України довели принципову правильність обраного нею шляху.
Сьогодні є всі підстави стверджувати, що Україна відбулася як держава. Вона має властиву сучасним цивілізованим державам інституційну систему державної влади, власне законодавство, зайняла чільне місце у світовому і європейському співтовариствах. За Конституцією Україна розвивається на засадах демократичної, соціальної і правової держави, формування громадянського суспільства.

Водночас десятирічний досвід показав, що сама по собі державна незалежність не є панацеєю від усіх негараздів. На сьогодні ми маємо проблеми у соціально-економічній і духовній сферах. Широкого розмаху набула злочинність. Немає стабільності й достатньої визначеності у політичному житті. Триває конфронтація між законодавчою і виконавчою гілками влади, дає збої не у всьому досконала система правосуддя, мають місце порушення прав людини і громадянина.

Не можна сказати, що у нас не вживається заходів щодо виправлення становища. В країні започатковані і здійснюються соціально-економічні перетворення, адміністративно-правова, судово-правова та інші реформи. Процес реформування суспільного і державного життя фактично набув перманентного характеру. Але робиться це здебільшого методом проб і помилок. Реформи нерідко розтягуються на невизначений час, не є достатньо узгодженими між собою. Істотною вадою реформ є їх безсистемність, слабка методологічна і наукова обґрунтованість.

Поиск по сайту: