АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Поняття, форми зайнятості населення в умовах ринкових відносин

Читайте также:
  1. Cтиль керівництва: сутність, вимоги у його сучасних умовах
  2. I. Формирование глобального инновационного общества
  3. I. Формирование системы военной психологии в России.
  4. IV этап – формирование галактик
  5. VIII. Формирование и структура характера
  6. X. Реформирование Петром I хозяйственной жизни страны и характерные черты социально-экономического развития России в первой четверти XVIII в.
  7. Аграрная политика царизма в Казахстане в конце XIX-начале ХХ вв. Переселение русских, украинских крестьян. Начало формирования многонационального состава населения Казахстана.
  8. Аграрне виробництво в національній економіці. Форми господарювання і земельні відносини
  9. Адміністративно-правових відносин.
  10. Акти застосування права: поняття, ознаки, види, структура
  11. Активні форми навчання під час занять із гуманітарної підготовки
  12. Алгоритм формирования стека

Сутність зайнятості.

Зайнятість - не заборонена законодавством діяльність осіб, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім'ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб'єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно

Поняття “ зайнятість передусім означає, що потенційний носій особистої продуктивної сили — робочої сили чи підприємницького хисту, включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів і послуг.

Зайнятість — це не тільки праця. У сучасних умовах вона повинна органічно поєднуватися із задоволенням особистих потреб людини, в тому числі таких: рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість, інтенсивність праці тощо. Людина працює не заради праці як такої: праця повинна піднести добробут людини, її соціальний статус у суспільстві, на підприємстві, у сім’ї.

Значну роль у суспільному виробничому процесі відіграють і підприємці як продуктивна сила суспільства.

1. Підприємці беруть на себе ініціативу поєднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва суспільного продукту для сукупного ринку. Виконуючи роль “свічки запалювання” і каталізатора, підприємці поряд з провідними ресурсами праці є рушійною силою виробництва. Вони також є посередниками, об’єднуючи інші ресурси для здійснення ефективного процесу виробництва.

2. Підприємці беруть на себе прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу, тобто тих нетрадиційних рішень, які визначають курс діяльності ділового підприємництва у відтворюваному суспільному процесі.

3. Підприємці, оволодіваючи досягненнями науки і техніки, у сфері товарного виробництва виступають новаторами, оскільки намагаються запровадити на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або нові форми організації бізнесу.

4. Підприємці — це люди, які ризикують. Вони ризикують не лише своїм часом, працею і діловою репутацією, але і вкладеними капіталами — власними та позиченими або своїх компаньйонів.

Ці функції вони виконують лише тоді, коли зайняті діловою діяльністю, тобто є дійсним фактором виробництва.

Виходячи зі сказаного, даємо таке визначення категорії зайнятості.

Зайнятістьце діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм дохід у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Види зайнятості зумовлені певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішніми та зовнішніми економічними відносинами.

Повна і неповна зайнятість. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатен працювати. Наша економічна наука зайнятими вважає осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому підсобному господарстві не менше 30-ти годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Зауважте, що використовувати слід тільки придатні для цього людські ресурси. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Коли трудові, а разом з ними й інші ресурси використовуються повністю, економіка країни перебуває на межі своїх виробничих можливостей.

Економіка суспільства повинна забезпечити роботою всіх, хто хоче і здатний працювати ефективно. Якщо економіка має недостатньо робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість: певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

Зазначимо, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи іншим родом економічної діяльності, яка приносить дохід. У зв’язку з цим наука виділяє таку категорію, як економічно активне населення.

Економічно активне населення згідно з концепцією робочої сили і підприємливості — це населення обох статей віком 15—70 років, яке протягом певного періоду забезпечує пропонування робочої сили для виробництва товарів і послуг. Варто при цьому пам’ятати, що до економічно активних належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить дохід (зайняті), та безробітні.

Ефективність зайнятості. Важливим показником зайнятості є раціональна зайнятість. Їй притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих місць.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат у певний час і за конкретних умов.

Форми зайнятості. Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою (капіталістичний і державний сектори економіки, а також (частково) на підприємствах колективного сектору); праця осіб — співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому підсобному сільському господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю (будівельні роботи, ремонт, дрібна торгівля тощо); праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Міжнародна статистика виділяє за статусом три основних категорії зайнятих:

а) працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату;

б) самозайняті працівники або підприємці;

в) неоплачувані працівники сімейних господарств.

У цьому разі працівники колективних господарств, оскільки вони одержують заробітну плату, належать (умовно) до категорії найманих.

В Україні до осіб найманої праці належить 14,2 млн, що становить 72 % усіх працюючих.

З початку реформування української економіки сама сфера зайнятості зазнала зміни, виникли нові сегменти: самозайнятість і часткова зайнятість, або інакше, приховане безробіття. Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.

Перший секторформальнийпредставлено офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Неформальний сектор самозайнятості — це сукупність інституційних одиниць з рисами домашніх господарств, які являють собою невеликі групи людей, що живуть в одному й тому самому приміщенні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні продукти і послуги. Домашні господарства є водночас споживчими одиницями і учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів сім’ї на власних некорпоративних підприємствах, діяльність яких здійснюється без створення юридичної особи як з використанням тимчасової найманої робочої сили, так і без її залучення. За даними наукових досліджень, у цьому секторі в 1996 р. було зайнято 2,3 млн чоловік.

З точки зору політичної економії перший і другий сектори є сферою простого товарного виробництва. При цьому другий сектор самозайнятості не реєструється державними органами, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Що ж стосується третього сектору самозайнятості, то він є сферою порушення чинного законодавства, а тому виступає як нелегальний і неконтрольований.

Склад цього сектору неоднорідний. За мотивацією можна виділити дві групи людей:

1) ті, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор.

2) громадяни, які займатимуться даною діяльністю за будь-яких умов. Кількість громадян, зайнятих у цьому секторі не піддається точному підрахунку.

Іншим новим сегментом зайнятості є часткова зайнятість, до якого належать надлишкові працівники у зв’язку зі спадом виробництва. Її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей — неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям. У 1997 р. у вимушених відпустках перебувало 2,9 млн осіб, а працювало неповний робочий день (тиждень) — 2,1 млн осіб, тобто часткова зайнятість охоплює 5 млн осіб.

До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

До зайнятого населення також належать:

непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)