|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Законність та її принципиЗаконність – це режим суспільно-політичного життя, що заснований на правовому характері його організації і виражається у вимозі точного, строгого і неухильного дотримання і виконання чинних правових актів всіма суб’єктами права. Сутністьь законності полягає в добросовісному і неухильному дотриманні і виконанні всіма суб’єктами права діючих законів, яке й забезпечує стан правомірності суспільних відносин. Мета законності в демократичній державі полягає в забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Засоби і методи реалізації вимог законності повинні носити правовий характер. Єдність суті, мети і засобів реалізації вимог законності виражається в категорії правозаконності. За класичним визначенням англійського конституціоналізму Альберта Дайсі: «Правозаконность – це абсолютний авторитет і верховенство чинного законодавства, що протиставлені довільним розпорядженням влади і виключають не тільки свавілля з боку уряду, але й саму можливість діяти в якихось ситуаціях на свій розсуд». Законність — це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах. Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права — від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції під-законні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів — посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації). Законність характеризується поєднанням двох ознак: - зовнішньої (формальної) — обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями; - внутрішньої (сутнісної) — наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів. Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю, не виконанням заради виконання, її призначення — додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність — явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додо-держувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву, Конституції. Законність — явище багатоаспектне і може виступати як принцип, метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що: 1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності; 2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції; 3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи. Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури. Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві. Режим законності — неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію — владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі. Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія — фактори побудови правової держави. Що таке законність — принцип, метод чи режим? І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як засадничого начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність — це режим суспільно-політичного життя, створюваний: — державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу; — всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів. При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — бід анархії, хаосу, безладдя і насильства. Принципи законності є основними ідеями, що розкривають зміст законності як стани правомірності суспільних відносин, законодоцільності поведінки індивідів: 1) принцип верховенства закону передбачає, що закон очолює положення систему нормативно-правових актів, оскільки є актом вищого законодавчого органу, який безпосередньо виражає волю народу. Всі підзаконні акти не повинні суперечити законам і повинні прийматися в строго встановленому законом порядку і формі, а правозастосовчі акти повинні відповідати законам і виданим відповідно до них підзаконним актам; 2) принцип єдності законності, що означає одноманітне розуміння і застосування законів на всій території держави. У демократичній державі не може бути законності «калузької» або «рязанської», правосуддя «басманного» або «печерського» – всі органи держави, їхні посадовці і громадяни повинні однаково сприймати і виконувати вимоги законів; 3) принцип загальності законності, який передбачає, що вимоги законів і підзаконних актів поширюються на всіх суб’єктів права без будь-якого винятку. Ніхто не має права самостійно вирішувати, який об’єм вимог закону розповсюджується особисто на нього, ніхто не має права ставити себе над законом або поза законом; 4) принцип рівності всіх перед законом, тобто наявність рівних прав і обов’язків у кожного, незалежно від соціального положення, посади, раси, статі; рівна захищеність всіх і кожного; однакові гарантії від зловживань з боку посадовців і органів державної влади; 5) принцип гарантованості основних прав і свобод людини, що полягає в необхідності забезпечення пріоритету прав індивіда, а також гарантіях їх з боку держави; 6) принцип взаємозв’язку законності і демократії. Законність є основою для становлення і розвитку демократії, і навпаки, демократія є основним чинником зміцнення режиму законності. Без демократії законність може перерости у свавілля держави щодо особи, без законності демократія може виродитись в охлократію (влада натовпу), анархію і свавілля натовпу щодо особи. Цей принцип пов’язує дію законності тільки з правовими законами. Тоді законність набуває якості правозаконності; 7) принцип доцільності, що розкриває, як співвідносяться цілі та засоби їх реалізації в діяльності держави. Передбачається, що закон утілює в собі вищу суспільну доцільність, тобто відповідає цілям і завданням суспільства. В рамках закону слід обирати найбільш оптимальне рішення. Неприпустиме порушення закону під приводом доцільності (житейської, місцевої, корпоративної), рівно як неможливо досягти навіть найблагородніших цілей шляхом утиску і відчуження прав людини; 8) принцип невідворотності відповідальності, що означає, що будь-яке протиправне діяння повинно бути своєчасно розкрито, а винні в його вчиненні особи повинні понести справедливе покарання. Усвідомлення неминучості відповідальності є головним стримуючим чинником для потенційних правопорушників. Законність, у свою чергу, розглядається як загальноправовий принцип, суть якого полягає в категоричній вимозі правомірної поведінки всіх суб’єктів права у всіх сферах правового життя. Вимоги законності (те, чого вимагає законність) відображають її спрямованість, обумовлену змістом норм права. На відміну від принципів, які виражають зміст законності, діють у всіх її сферах, стосуються всіх видів діяльності будь-яких суб'єктів суспільних відносин, вимоги законності пов'язані з окремими видами діяльності певних суб'єктів. Вони є юридичними умовами (правилами) втілення в життя принципів права. Розглянемо вимоги законності у сфері правотворчості і реалізації права. Вимоги законності в правотворчості: 1) забезпечення відповідності змісту закону потребам життя. Для цього необхідно створювати закони на науковій основі, на основі рекомендацій і узагальнень учених; 2) забезпечення верховенства закону щодо інших правових актів, тобто додержання субординації в нормативних актах (наприклад, укази президента повинні відповідати законам, акти уряду — указам президента); 3) забезпечення своєчасного створення закону і його скасування з додержанням певної процедури; 4) забезпечення стабільності правових актів, більш тривалого строку 'їх чинності, за винятком тих, які жадаються на певні строки (наприклад, закон про бюджет на рік); 5) видання правових актів у тій формі, яка передбачена законом, з усіма необхідними для цього реквізитами. Вимоги законності у сфері реалізації права: 1) наявність спеціальних і юридичних механізмів, які забезпечують реалізацію права (додержання і виконання обов'язків, наявність можливостей для здійснення суб'єктивного права); 2) гарантоване якісне застосування права з урахуванням усіх обставин; 3) правильне тлумачення правових норм;
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.) |