Правове регулювання, його межі, способи і типи

Правове регулювання – це здійснюване правовими засобами впорядкування суспільних відносин за допомогою закріплення прав і обов’язків їх учасників і забезпечення їх належного виконання. Правове регулювання є одним з різновидів соціального регулювання, роль і значення якого в сучасному суспільстві неухильно зростає.

Разом з тим можливості правового регулювання, як і права в цілому, небезмежні. Необхідно усвідомити, що правовому регулюванню підлягають не всі суспільні відносини. У зв’язку з цим його межі повинні бути чітко визначені, повинен бути визначений оптимальний об’єм правового регулювання. Інакше можливі дві ситуації:

1) якщо сфера правового регулювання виявляється занадто звуженою, то неминучими є хаос і свавілля в суспільному житті. Наприклад, в період індустріальної революції XVIII-XIX ст. трудові відносини розглядалися як сфера регулювання тільки з боку працедавців. Незахищеність працівників, їх безправ’я спричинили соціальні хвилювання, повстання, аж до збройних;

2) якщо сфера правового регулювання дуже розширена і всі сторони суспільного життя дріб’язково регламентовані і контролюються з боку держави, то неминучою є соціальна пасивність і апатія громадян, що потенційно загрожує свавіллям з боку влади. Багато в чому саме цим пояснюється законний (з формальної точки зору) прихід нацистів до влади в одній з найбільш розвинених у правовому відношенні країн Європи – Німеччини.

Представляється, що правовому регулюванню підлягають суспільні відносини, що володіють наступними ознаками:

1) відносини, які поєднують індивідуальні інтереси і загальносоціальні інтереси. Це поєднання не є незмінним впродовж історії цивілізації. Так, в римському праві міжособистісні відносини членів сім’ї не підлягали правовому регулюванню. Сучасне ж право, що розглядає сім’ю не тільки як особисту, але і як соціальну цінність, «втручається» в них, щоб виключити, наприклад, домашнє насильство, нерівноправ’я членів сім’ї та інші негативні явища;

2) відносини, в яких можливий розумний компроміс інтересів їхніх учасників, в яких кожен погоджується з певним обмеженням своїх інтересів ради соціального миру, безпеки і спокою і, кінець кінцем, ради задоволення інтересів іншого. Наприклад, громадяни цивілізованих держав сплачують податки, розуміючи необхідність підтримки слабозахищених верств населення, підтримки національної безпеки держави тощо;

3) відносини, які будуються на основі згоди людей з певними правилами і визнання їх обов’язковості для себе. Більшість діючих правових норм виросли на цьому ґрунті. Наприклад, саме тому, що покупець розуміє і визнає обов’язковість сплати ціни товару, виникає правове регулювання договору купівлі-продажу. І ця думка поширюється на більшість правовідносин, як правило, здійснюваних людьми добровільно, через свою правосвідомість;

4) відносини, які у принципі можуть бути захищені і підкріплені зовнішнім, зокрема державним примусом. Наприклад, відносини, які будуються на основі емоцій і почуттів (дружба, любов, неприязнь), не піддаються правовому регулюванню і не можуть підтримуватися або обмежуватися зовнішнім примусом. Тому безглуздо включати їх до сфери правового регулювання.

Межі правового регулювання не залишаються незмінними. Сучасному суспільству властива юридизація соціальних відносин, які раніше виключалися з сфери правового регулювання (такими, наприклад, є підприємницька діяльність, сімейне життя, природокористування).

У правовому регулюванні використовується великий арсенал способів (прийомів) правового регулювання:

1) дозволи (полягають в наданні суб’єктам прав на здійснення певних позитивних дій);

2) зобов’язування (полягають в покладанні обов’язку здійснювати певні позитивні дії);

3) заборони (зводяться до покладання обов’язку утримуватися від заборонених дій);

4) заохочення (виражаються в нагородженні суб’єктів за певну позитивну поведінку);

5) рекомендації (полягають в пропозиції вибрати найбільш доцільний (оптимальний) варіант поведінки).

У практиці правового регулювання в різних сферах суспільного життя в певному співвідношенні використовуються два типу регулювання:

1) загально-дозвільний тип правового регулювання виражається у принципі: «Дозволено все, що прямо не заборонено законом». Означає, суб’єкти мають право здійснювати будь-які дії, що не потрапили в розряд заборонених. Цей тип правового регулювання співвідноситься з діями індивідів та їх об’єднань;

2) спеціально - дозвільний тип правового регулювання виражається у принципі: «Заборонено все, що прямо не дозволено законом». Отже, суб’єкт має право вибрати тільки такі форми поведінки, які прямо наказані правом. Такий тип регулювання властивий діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування. Посадовець, державний орган має право діяти тільки так, як прямо приписано законом, посадовою інструкцією, нормативним наказом.

Поиск по сайту: