Завдання та способи випробування перспективних горизонтів

Одним з найважливіших завдань при бурінні на нових або мало вивчених площах є виявлення всіх горизонтів, в яких вміщується нафта чи газ, оцінка промислових запасів вуглеводнів у них. У значній мірі задача вивчення нафтогазоносних горизонтів вирішується проведенням геофізичних досліджень. Проте кінцевий висновок про можливість одержання припливу нафти чи газу з того або іншого горизонту і промислової цінності покладу можна зробити тільки на основі випробовування об’єкту.

До завдань випробування перспективних горизонтів належить:

- одержання припливу пластового флюїду з даного об’єкту;

- відбір проби флюїду для проведення лабораторного аналізу;

- вимірювання початкового пластового тиску;

- оцінювання колекторських властивостей пласта;

- оцінювання ступеня забрудненості приствольної зони пласта;

- оцінювання продуктивності об’єкту;

- оцінювання можливих запасів вуглеводнів.

Конкретний обсяг завдань, які ставляться при випробуванні того чи іншого горизонту, залежить від призначення свердловини, перспективності об’єкта, способу випробування, стійкості порід у незакріпленій частині ствола, складу і властивостей обладнання та апаратури, що є на озброєнні підприємства, кваліфікації інженерного персоналу та інших факторів.

Існує два способи випробування:

а) у процесі буріння, безпосередньо після розкриття перспективного горизонту - спосіб “зверху-вниз”;

б) після закінчення буріння і кріплення свердловини - спосіб “знизу-вверх”.

Випробування в процесі буріння є найефективнішим, оскільки дозволяє одержати найвірогіднішу початкову інформацію про даний пласт, поки приствольна зона об’єкта ще суттєво не забруднена, а також помітно зменшити вартість свердловини завдяки тому, що:

а) якщо випробувані об’єкти є непродуктивні, то відпадає необхідність спуску і цементування обсадної колони для їх розмежування;

б) якщо непродуктивною є частина об’єктів, то відпадає необхідність їх детального випробування після закріплення свердловини, перфорації обсадної колони проти таких об’єктів, а також встановлення ізоляційних мостів на період випробування.

До випробування пластів тільки після закінчення буріння свердловини і спуску обсадної колони варто вдаватися лише в крайніх випадках:

а) якщо породи надто нестійкі і ефективне випробування в процесі буріння неможливе через небезпеку прихоплювання випробувача або ненадійності розмежування даного об’єкта від інших проникних об’єктів і вливу тиску стовпа промивальної рідини в свердловині;

б) якщо апаратура непридатна для випробування даного об’єкта, наприклад, внаслідок надмірно високої пластової температури.

Для випробування об’єктів у процесі буріння використовують спеціальні апарати, які можна поділити на три групи:

а) апарати, які спускаються в свердловину на каротажному кабелі;

б) апарати, які спускаються в свердловину з допомогою бурильних труб – пластовипробувачі;

в) апарати, які спускають всередину колони бурильних труб безпосередньо перед початком випробування об’єкта.

Апарати першої і третьої груп доцільно використовувати як оперативні засоби для одержання первинної інформації про вміст флюїду в тому чи іншому об’єкті. Пластовипробувачі використовують перш за все на об’єктах, наявність нафти або газу в яких підтверджено даними оперативних методів і промислової геофізики. Їх також доцільно застосовувати в тих випадках, коли нема впевненості в достовірності даних промислової геофізики і оперативних способів випробування.

Поиск по сайту: