Допомога

Державна соціальна підтримка сім'ї, материнства й дитинства, інших категорій громадян З аконом України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" в редакції Закону 2002 року встановлено гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її до­ходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціаль­ного захисту населення.

Так, право на державну допомогу мають незастраховані гро­мадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

Дитиною визнається особа віком до 18 років (повно­ліття), якщо згідно з законом вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Згідно зі ст. З Закону сім'ям з дітьми призначаються так: види державної допомоги:

1) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

2) одноразова допомога при народженні дитини;

3) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею три­бічного віку;

4) допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклу­ванням;

5) допомога на дітей одиноким матерям;

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самовряду­вання, підприємства, установи, організації та об'єднання грома­дян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям з дітьми. Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюд­жету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Розмір державної допомоги сім'ям з дітьми визначається Вер­ховною Радою України щороку у відсотковому відношенні до про­житкового мінімуму з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але при цьому не може бути нижчим за величину, яка дорівнює 25% від встановленого рівня прожиткового мінімуму,

01.06.2000 р. Верховною Радою України прийнято Закон Укра­їни "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям", який спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист — забезпечення рівня життя, не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Отже, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям полягає у щомісячній допомозі, яка надається у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукуп­ного доходу сім'ї.

Малозабезпеченою сім'єю визнається сім'я, яка з по­важних або незалежних від неї причин має середньо­місячний сукупний доход, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї.

Прожитковий мінімум для сім ї — визначена для кожної сім'ї, залежно від її складу, сума прожиткових мінімумів, розрахо­ваних та затверджених відповідно до Закону України "Про про­житковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соці­альних і демографічних груп населення.

Право на державну соціальну допомогу закон надає мало­забезпеченим сім'ям, які постійно проживають на території України.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різни­ця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, який обчислюється за методикою, встанов­леною спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у сфері праці та соціальної політики, але цей розмір не може бути більшим ніж 75% прожиткового мінімуму для сім'ї.

Строк, на який призначається державна соціальна допомога у загальному випадку, складає шість місяців. Одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непраце­здатними, які не мають Інших джерел до існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною. Одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

В нашій державі на законодавчому рівні визначено ор­ганізаційні та правові засади соціальної роботи з дітьми та мо­лоддю. Основним нормативним документом, що регулює зазначе­не питання, є Закон України "Про соціальну роботу з дітьми гі молоддю", прийнятий Верховною Радою України 21.06.2001 р

Соціальною роботою з дітьми та молоддю визнається діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ, не­залежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей тї молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інте­ресів, задоволення культурних та духовних потреб.

Основними напрямками державної політики у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю є:

• визначення правових засад соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• розроблення та реалізація державних, галузевих, регіональ­них програм соціального становлення і соціальної підтримка дітей та молоді;

• створення сприятливих умов для гармонійного розвитку дітей та молоді, задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, не забороненому законодавством, активної участі в творчій, культурологічній, спортивній і оздоровчій діяльності.

• консультування і надання соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної та інших видів соціальної допомоги;

• здійснення соціального менеджменту щодо організації діяльності органів виконавчої влади, громадських організацій, спрямованої на подолання соціальних проблем;

• здійснення соціально-профілактичної роботи щодо за­побігання наслідкам негативних явищ та подолання таких наслідків;

• розроблення та здійснення комплексу реабілітаційних за­пише щодо відновлення соціальних функцій, психологічного та фізичного стану дітей та молоді, які зазнали жорстокості, на­сильства, потрапили в екстремальні ситуації;

• сприяння дитячим і молодіжним організаціям, іншим «З'єднанням громадян, фізичним особам у реалізації ними власних соціально значущих ініціатив і проектів;

• забезпечення дотримання соціальних стандартів і норма­тивів умов життєдіяльності, морального, психологічного та фізич­ного стану дітей та молоді;

• здійснення кадрового, науково-методичного, фінансового, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забез­печення соціальної роботи;

• сприяння розвитку та підтримка волонтерського руху;

• встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними служ­бами для молоді за кордоном, інтеграція в міжнародну систему соціальної роботи з молоддю;

• здійснення комплексу медико-соціальних та реабілітацій­них заходів щодо адаптації в суспільстві дітей з вадами фізично­го та розумового розвитку.

Основними принципами соціальної роботи з дітьми та мо­лоддю закон визнає:

• законність, додержання і захист прав людини;

• диференційність, системність, індивідуальний підхід;

• доступність, конфіденційність у соціальній роботі;

• відповідальність суб'єктів соціальної роботи за додержан­ня етичних і правових норм, вимог та правил здійснення соціаль­ної роботи;

• добровільність у прийнятті допомоги.

З метою надання різноманітних соціальних послуг, соціаль­но-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді, розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді, здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобіган­ня негативним явищам та їх подолання в нашій державі функ­ціонує система суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю. до яких відносяться уповноважені органи, які здійснюють від­повідну соціальну роботу, та фахівці із соціальної роботи. До уповноважених органів належать:

• органи виконавчої влади;

• органи місцевого самоврядування;

• служби у справах неповнолітніх;

• центри соціальних служб для молоді, їхні спеціалізовані формування;

• підприємства, установи та організації, незалежно від їх підпорядкування та форми власності.

Окрема увага у законодавстві приділена захисту прав інвалідів з дитинства та дітей-інвалідів. Так, Законом України "Про дер­жавну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" від 16.11.2000 р. зазначеним особам гарантовано право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюд­жету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлен­ня державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Згідно з Законом право на державну соціальну допомогу ма­ють:

• інваліди з дитинства І і II групи;

• непрацюючі інваліди з дитинства III групи;

• діти-інваліди віком до 16 років.

Причина, група інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експер­тизи згідно із законодавством України.

Інвалідам з дитинства, які мають одночасно право на дер­жавну соціальну допомогу і пенсію, призначається державні соціальна допомога або пенсія за їх вибором. Державна соціаль­на допомога або пенсія інвалідам з дитинства, яких визнано недієздатними, а також на дітей-інвалідів призначається за ви­бором їхніх батьків, усиновителів, опікуна або піклувальника

Розмір державної соціальної допомоги призначається в за­лежності від категорії, до якої належить особа, та у відсотка* до прожиткового мінімуму, і підвищується у зв'язку із йог: збільшенням.

Державна соціальна допомога інвалідам з дитинства або на дітей-інвалідів віком до 16 років призначається органами соціального захисту населення і виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання інваліда з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей-інвалідів.

Література:

Нормативні акти:

1. Конституція України

2. Закон України „Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”

3. Закон України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”

4. Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”

5. Закон України „Про недержавне пенсійне забезпечення”

6. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, умовленими народженням та похованням".

7. Закон України "Про соціальні послуги".

8. Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми".

9. Закон України "Про державну соціальну допомогу мало­забезпеченим сім'ям".

10. Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю".

11. Закон України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам".

12. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Закон України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист насе­лення".

13. Закон України "Про пенсійне забезпечення військовослуж­бовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб".

Посібники:

1. Основи правознавства: Навч. Посібник /За ред.. В.В. Комарова. – Х., 2006, стор.

2. Шпиталенко Г.А., Шпиталенко Р.Б. Основи правознавства: Навч. Посібник /За заг. Оед. І.П. Лаврінчук. – К., 2004, стор. 288-320

Додаткова література:

1. Бондарчук М.І. Соціальне страхування в Україні: правові аспекти становлення та розвитку. – Чернівці, 2002.

2. Право соціального забезпечення в Україні /Б.С. Стичинський, Ф.В. Зуб та ін.. – К., 2003.

Поиск по сайту: