Культурою

Нормативне соціальне регулювання, тобто упорядку­вання поведінки людей в суспільстві, здійснюється за допо­могою соціальних норм— загальних правил поведін­ки, які поширюються на всі подібні випадки і на всіх суб'єктів. Разом з ними існують технічні норми— правила, які характеризують ставлення людини до природи, техніки, знарядь і засобів виробництва. Зміст соціальних норм зумовлений рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства. Усі соці­альні норми мають спільну мету - регулювати поведінку лю­дей, але розрізняються за способами їх утворення і охорони від порушень, за формами виразу, методами впливу на суспі­льні відносини.

Види соціальних норм;

- норми права - прийняті (санкціоновані) і забезпечені державою загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які надають учасникам відносин, що регулюються, суб'єктивні права і покладають на них юридичні обов'язки;

- норми моралі — правила поведінки, що ґрунтуються на існуючих у суспільстві уявленнях про справедливість, доб­ро, честь, совість, гідність та забезпечені силою громадської думки;

- норми-звичаї - правила поведінки, що склалися істо­рично і виконуються в силу звички (традиції, етикет);

- норми релігії - правила поведінки, встановлені різ­ними віросповіданнями й обов'язкові для віруючих;

- корпоративні норми - правила поведінки, вироблені організаціями корпоративного типу (партіями, громадськими організаціями), які підтримуються владою громадських об'єднань.

У системі соціальних норм найбільш значущими, уні­версальними є норми права і норми моралі. Вони взаємодіють у процесі соціального регулювання, їх вимоги в більшості ви­падків збігаються: що забороняє або дозволяє право, те саме засуджує або заохочує мораль (наприклад, як право, так і мо­раль негативно оцінюють дії, що посягають на життя і свобо­ду людини, принижують її гідність).

Водночас норми права і норми моралі мають ознаки відмінності:

1) за походженням - норми права встановлюються, санкціонуються або визнаються державою, а моральні норми формуються у свідомості людей;

2) за формою зовнішнього виразу - норми права закріплюються у спеціальних державних актах, а норми моралі, як правило, не мають письмової форми;

3) за сферою дії - норми права регулюють найбільш важливі суспільні відносини, які піддаються правовому впли­ву, а мораль може регулювати практично всі суспільні відно­сини;

4) за ступенем деталізації - норми права є деталізова­ними правилами поведінки, а норми моралі не містять точних правил, мають більш абстрактний характер;

5) за способом забезпечення - норми права забезпе­чуються примусовою силою держави, а моральні норми - си­лою громадського впливу (осудженням чи схваленням).

Мораль і моральність вивчає е тика. Професійна етика - це принципи поводження в процесі професійної діяльності людини. Уважається, що основні принципи медичної етики сформулював Гіппократ.

Та частина етики, предметом якої є навчання про борг людини перед іншою людиною й суспільством у цілому, іменується деонтологією.

Медичною деонтологією називається навчання про належне поводження медичних працівників, що сприяє створенню найбільш сприятливої обстановки для видужання хворого. Термін медичної деонтології ввів видатний хірург Н.Н.Петров, поширивши її принципи на діяльність медичних сестер.

Таким чином, теоретичною основою деонтології є медична етика, а деонтологія, проявляючись у вчинках медичного персоналу, являє собою практичне застосування медико-етичних принципів.

Аспектами медичної деонтології є:

· взаємини медичних працівників із хворими;

· взаємини медичних працівників з родичами хворого;

· взаємини медичних працівників між собою.

Головними цілями професійної діяльності медичної сестри є: догляд за пацієнтами, полегшення їхніх страждань, відновлення й зміцнення їхнього здоров'я, попередження хвороб.

Для реалізації зазначених цілей при виконанні своїх функціональних обов'язків медична сестра винна знаті й дотримувати наступних основних таких етичних принципів, як гуманність і милосердя.

Реалізація етичних початків у медицині включає:

· інформування пацієнта про здоров'я пацієнта;

· повага достоїнства пацієнта;

· недопущення збитку пацієнтові (не нашкодь);

· повага права пацієнта на проведення медичного втручання, або відмови від нього;

• повага права пацієнта на якісну та своєчасну медичну допомогу;

· прояв дбайливості до умираючого хворого (дистрибутивна справедливість);

· зберігання професійної таємниці;

· професійному високому рівні своєї професійної компетентності;

· захист пацієнта від некомпетентного медичного втручання;

· підтримка поваги до своєї професії;

· поважне відношення до своїх колег;

· участь у медико-санітарній освіті населення.

Поиск по сайту: