Поняття та ознаки держави

Термін "держава" вживається у трьох основних зна­ченнях:

1) як сукупність людей, які проживають на певній те­риторії та об'єднані публічною політичною владою;

2) як політичний інститут, організація публічної політичної влади;

3) як сукупність владних організацій і посадових осіб [органів законодавчої, виконавчої, судової влади).

Приблизно до ХУІ-ХУ1І ст. держава трактувалася широко і не відокремлювалася від суспільства, яке вона орга­нізовувала і представляла. Для позначення держави викорис­товувалися такі поняття, як князівство, королівство, республі­ка, тиранія, правління та ін. Спеціальний термін "stato" для визначення держави як особливої політичної організації сус­пільства був запроваджений в літературу італійським мисли­телем Н. Макіавеллі (1469-1527).

Держава - це політико-територіальна і структур­но-організаційна форма суспільства, покликана на владній основі гарантувати в ньому (суспільстві) свободу особи, еко­номічну свободу, народовладдя, а також забезпечити з допо­могою апарату політичної влади цілісність суспільства та йо­го ефективне функціонування.

Ознаки держави:

1) наявність публічної політичної влади, яка відокрем­лена від суспільства;

2) здійснення державної влади спеціальним апаратом управління і примусу;

3) територіальна організація влади і населення. Дер­жава об'єднує людей за територіальною належністю на основі громадянства (підданства). Територія поділяється на адмініс­тративно-територіальні одиниці, за якими і здійснюється управління суспільством;

4) право держави на встановлення і стягнення з насе­лення податків та зборів, необхідних для утримання держав­них службовців і матеріального забезпечення державної полі­тики (економічної, соціальної, екологічної, оборонної тощо);

5) можливість видавати закони та інші нормативні акти, загальнообов'язкові для населення всієї країни;

6) суверенітет — властивість державної влади бути верховною і юридично незалежною від будь-якої Іншої соці­альної влади, самостійно здійснювати свої функції в межах національного і міжнародного права.

Державний суверенітет розглядається у двох аспек­тах: як внутрішній і зовнішній. Верховенство державної вла­ди всередині країни {внутрішній суверенітет) виявляється: а) у поширенні влади на все населення і громадські організа­ції країни, а також на тих, хто перебуває в межах екстериторі­альності (наприклад, на осіб та установи, які знаходяться за кордоном); б) у можливості скасувати або визнати незначни­ми вияви Іншої соціальної влади (у суспільстві можуть існу­вати різні види соціальної влади - партійна, профспілкова, виробнича, сімейна та інші, але вищою владою, рішення якої обов'язкові для всіх громадян, організацій та установ, володіє тільки держава); в) у наявності у державної влади силової ос­нови (збройні сили, органи охорони громадського порядку, каральні установи); г) у безпосередньому здійсненні владних повноважень через законодавство, державне управління, пра­восуддя.

Незалежність державної влади на міжнародній арені (зовнішній суверенітет) виявляється в тому, що держава як суб'єкт міжнародного права є рівноправним учасником між­народного спілкування, безпосередньо укладає договори, об­мінюється дипломатичними, консульськими, торговими пред­ставництвами, сприяє зміцненню миру і міжнародної безпеки.

Суверенітет держави необхідно відрізняти від сувере­нітету народу і суверенітету нації. Суверенітет народу ґрун­тується на визнанні всього правомочного населення країни джерелом і носієм влади, на його праві самостійно визначати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у розробленні політики держави, контролі за її діяльністю. Суверенітет нації — це її повновладдя, реальна можливість визначати характер свого національного життя, політична свобода, здатність політичного самовизначення аж до відокремлення і створення самостійної держави.

Функції держави

Функції держави - це основні напрямки внут­рішньої і зовнішньої" діяльності держави, в яких виявляються і конкретизуються її сутність і соціальне призначення. Функції держави відображають її еволюцію; послідовність їх виник­нення залежить від черговості завдань, які виникають перед су­спільством на конкретному етапі історичного розвитку. Функ­ції держави обумовлені реальними економічними можливостя­ми суспільства, рівнем його культурного розвитку, потребами та інтересами населення, національними особливостями, впли­вом міждержавних відносин, міжнародних норм і принципів на внутрішнє життя держави та Іншими чинниками.

Функції держави поділяють:

1) за значенням - на основні, які мають пріоритетне значення в розвитку суспільства (наприклад, екологічна, соці­альна), і похідні (допоміжні), що мають супровідний, обслуго­вуючий характер (функція оподаткування і фінансового конт­ролю);

2) за часом дії - на постійні, що характерні майже для всіх етапів розвитку держави (функція забезпечення правопо­рядку), та тимчасові, які розраховані на специфічні умови су­спільного розвитку і після вирішення конкретних завдань втрачають своє значення (ліквідація наслідків стихійного ли­ха, надання допомоги іншим державам);

3) за сферами діяльності - на внутрішні, пов'язані з реалізацією політичної влади всередині країни (політична, економічна, соціальна, культурно-освітня, екологічна тощо), та зовнішні, які відображають зовнішню політику держави.

Головним завданням сучасної держави є охорона І за­хист прав і свобод людини, забезпечення кожному члену сус­пільства гідних умов існування на засадах свободи, справедливості, солідарності. Функції держави мають бути спрямова­ні на реалізацію цього завдання.

Серед внутрішніх функцій сучасної держави слід ви­ділити: створення демократичних умов, інститутів для вияв­лення, враховування і координації інтересів різних соціальних груп суспільства (політична функція); створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності (економічна функція); задоволення потреб на­селення в зайнятості, житлі, охороні здоров'я, соціальному захисті, соціальному страхуванні (соціальна функція); спри­яння розвитку науки, освіти, культури (культурно-освітня функція); охорона навколишнього природного середовища (екологічна функція); захист державно-конституційного ладу, забезпечення законності і правопорядку в суспільстві та ін.

До зовнішніх функцій можна віднести захист територі­альної цілісності і непорушності кордонів; участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розпо­ділу та інтеграції виробництва і праці; міжнародне культурне співробітництво; участь у боротьбі з порушеннями міжнарод­ного правопорядку, в реалізації міжнародних екологічних і соціальних програм та ін.

Функції держави здійснюються в певних правових фо­рмах, під якими розуміється однорідна за своїми зовнішніми ознаками (за характером і юридичними наслідками) діяльність державних органів, пов'язана в основному з виданням юридичних актів.

Правовими формами реалізації функцій держави є:

- правотворча діяльність, зміст якої - розробка і прийняття нормативних актів, внесення змін до чинного зако­нодавства, скасування юридичних норм;

- правозастосовна діяльність - владно-організуюча діяльність компетентних органів і посадових осіб, які забез­печують у конкретних життєвих випадках реалізацію юридичних норм суб'єктами права. У правозастосовній діяльності
виділяють оперативно-виконавчу (виконавчо-розпорядча­ робота державних органів, пов'язана з повсякденним вирішенням різних питань управління справами суспільства шляхом видання індивідуально-правових актів, які є підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин) та право­охоронну діяльність (здійснення функцій держави шляхом владної оперативної роботи державних органів, спрямованої на охорону норм права від порушень, захист наданих грома­дянам суб'єктивних прав і забезпечення покладених на них юридичних обов'язків);

- контрольна діяльність — здійснення дій по нагляду і перевірці виконання та додержання підпорядкованими суб'єк­тами (організаціями, установами, громадськими об'єднан­нями) нормативно-правових актів і попередженню правопо­рушень;

- установча діяльність - формування, ліквідація, ре­організація інститутів влади, органів держави або інших ке­руючих суб'єктів (наприклад, виборчий процес, пов'язаний зі створенням інститутів державної влади або органів місцевого самоврядування).

Механізм (апарат) держави

Для підтримки нормальної життєдіяльності суспільст­ва, вирішення завдань і виконання функцій держави утворю­ються різні державні організації, які складають поняття ме­ханізму держави. До них належать:

- державні підприємства - господарюючі суб'єкти, необхідні для виробництва продукції, виконання робіт і на­дання послуг з метою задоволення потреб суспільства і отри­мання прибутку;

- державні установи - організації, що здійснюють со­ціально-культурні функції у сфері освіти, науки, охорони здо­ров'я;

- державні органи — організації (посадові особи), на­ділені владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави.

Сукупність державних органів, з допомогою яких за­безпечується реалізація внутрішніх і зовнішніх функцій держа­ви, називається державним апаратом. Він є складовою частиною механізму держави, але не ототожнюється з ним. Державний орган як самостійна частина державного апарату характеризується такими ознаками:

- виступає від імені держави і представляє державу; відносинах, пов'язаних з її компетенцією;

- утворюється і діє на чіткій правовій основі; його компетенція (цілі, завдання, функції, права, обов'язки, формі і методи діяльності) закріплюється в нормативно-правовому порядку - у конституції, законах, положеннях про відповіли державні органи;

- має встановлену для нього організаційну структуру пов'язану з нею систему службової підпорядкованості і службової дисципліни;

- наділяється державою певними матеріальними засо­бами і коштами;

- має необхідний обсяг державно-владних повноважень, на основі яких посадові особи і колегіальні органи ви­дають юридичні акти і забезпечують їх реалізацію (у тому числі застосовують у разі необхідності заходи примусового характеру).

Апарат держави, як правило, включає: а) представни­цькі органи (парламент); б) виконавчі органи (уряд, міністер­ства, відомства); в) судові органи; г) органи контролю і на­гляду; д) збройні сили, органи національної безпеки І охорони суспільного порядку. Особливе місце посідає глава держави (президент).

Ефективність роботи державного апарату залежить передусім від того, наскільки чітко розподілені функції і ком­петенція між органами законодавчої, виконавчої і судової влади.

Законодавчу владу здійснює представницький орган — парламент (в Україні — Верховна Рада). Як єдиний представ­ник волі всього народу парламент має виключне право: при­ймати загальнообов'язкові нормативні акти - закони; встано­влювати податки і затверджувати державний бюджет; ратифі­кувати міжнародні договори; призначати референдуми; здійс­нювати контроль за діяльністю уряду; застосовувати проце­дуру імпічменту та ін. У своїй діяльності парламент зо­бов'язаний керуватися принципами права і додержувати прав людини; бути під контролем народу (система народного пред­ставництва і демократичних виборів), дотримуватися встано­вленої процедури прийняття законодавчих актів. Конституційність чинного законодавства забезпечується органом кон­ституційного нагляду (конституційним судом). Глава держави (президент) має право вето на закони, прийняті парламентом.

Виконавча влада здійснюється главою держави (пре­зидентом, конституційним монархом), урядом, різними мініс­терствами, іншими центральними установами (комітетами, відомствами, службами тощо), місцевими державними орга­нами виконавчої влади (в Україні виконавча влада належить Кабінету Міністрів, міністерствам, місцевим державним адмі­ністраціям в областях, районах, містах Києві та Севастополі). Діяльність виконавчої влади має ґрунтуватися на законі і реа­лізовуватися в його межах; виконавча влада не може привла­снювати собі інших, крім визначених законом, повноважень і вимагати від громадян виконання обов'язків, не передбачених чинним законодавством. Повноваженнями уряду є, зокрема, забезпечення виконання рішень законодавчої влади; проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової полі­тики, політики у сферах праці, соціального захист.. освіти, на­уки, культури, охорони природи; забезпечення обороноздат­ності і національної безпеки, громадського порядку, боротьба зі злочинністю тощо. Уряд має право законодавчої ініціативи. Парламент може розглянути питання про відповідальність уряду і прийняти резолюцію про недовіру, наслідком якої є відставка уряду. Міністри, керівники інших центральних та місцевих органів виконавчої влади не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою (крім викладаць­кої, наукової, творчої), бути у складі керівного органу чи на­глядової ради підприємства, що має за мету одержання при­бутку. Важливу роль у боротьбі із зловживаннями владою ві­діграють інститут імпічменту і встановлення певних строків президентської влади. Нормативні акти президента й уряду підлягають конституційному нагляду.

Судова влада здійснює правосуддя (в Україні судова влада належить Конституційному Суду, судам загальної юрис­дикції, які будуються за принципами територіальності і спе­ціалізації). Метою правосуддя є захист конституційного ладу, прав І свобод громадян, прав і законних інтересів підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності. Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону. Це означає, що будь-які обмеження, вплив або втручання з боку органів законодавчої і виконавчої влади, по­садових осіб, громадських організацій, партій, рухів, колекти­вів, окремих громадян у процесуальну діяльність судів забо­роняються. Судді не залежать також від судів вищого рівня, слідчих органів, прокурорів і від висновків кожного з учасни­ків судового розгляду справи. Спори про право розглядаються в судових засіданнях суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних на основі принципів законності, рівності учасників судового процесу перед законом і судом, змагаль­ності сторін, гласності, забезпечення доведеності вини, обов'язковості рішень суду.

Органом конституційної юрисдикції є незалежний від законодавчої, виконавчої і судової влади конституційний суд. Специфіка діяльності конституційного суду полягає в тому, що він не здійснює правосуддя в повному розумінні цього слова, а вирішує питання про відповідність (конституційність) законів ти інших правових актів Конституції. Конституційний суд покликаний забезпечити верховенство Основного Закону держави - Конституції, сприяти попередженню зловживань владою, ліквідації конфліктів між виконавчою і законодавчою владами, що виникають при здійсненні нормотворчих функцій.

У практиці державного будівництва багатьох сучасних країнпо-різному використовується принцип поділу влади. Так, жорсткий поділ влади характерний для країн з президентськими формами республіканського правління (наприклад, США). Більш тісний взаємозв'язок гілок влади, навіть переплетення їх функцій, є характерним для парламентських Італія, ФРН) і змішаних республік (Україна, Франція).

Правова держава

Правова держава - це форма організації полі­тичної влади громадянського суспільства та її взаємовідносин з індивідами, яка ґрунтується на принципах верховенства права, поваги особистості, недоторканності її прав, свобод, законних Інтересів.

Сутність правової держави проявляється у двох аспек­тах: формально-юридичному, вираженому в обмеженні полі­тичної влади правом, та соціальному, що виражений у забез­печенні прав і свобод людини і громадянина.

Основні ознаки правової держави

1)наявність розвиненого громадянського суспільства, різноманітність неопосередкованих державою взаємовідносин вільних і рівноправних індивідів:

2)суверенітет народу; конституційно-правова регла­ментація державного суверенітету, який має представницький характер;

3)верховенство права, поширення його вимог на дія­льність усіх громадських і політичних організацій, індивідів, всі сфери суспільного життя:

4)правова рівність громадян:

5)визнання і реальне гарантуванні прав і свобод лю­дини:

6)взаємна відповідальність держави і особи (громадя­ни несуть відповідальність перед державою за порушення правових норм, а держава відповідає перед громадянами за невиконання прийнятих на себе зобов'язань);

7)пріоритет у сфері приватного права принципу ""доз­волено все, що не заборонено законом", а у сфері публічного права - "дозволено тільки те, що прямо встановлено зако­ном";

8)пряма дія Конституції та норм міжнародного права;

9)поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову; їх взаємодія і взаємний контроль на основі процедур, передба­чених Конституцією;

10) визначальна роль суду у вирішенні всіх конфліктів у суспільстві; можливість оскаржити в судовому порядку не­правомірні дії державних органів і посадових осіб; незалежність судових органів від органів державного управління і будь-яких політичних сил;

11) створення і підтримка режиму демократії, закон­ності, конституційності;

12) високий рівень правосвідомості і правової культу­ри суспільства та особи.

Правова держава – необхідна умова існування людей у демократичному суспільстві, заснованому на їх майновій і правовій суверенності та захищеності законом.

Поиск по сайту: