Та розвитку України

Лекція 1.

Основи теорії держави і права України.

Право, мораль, медична етика та деонтологія

План лекції:

1. Правові передумови виникнення держави і права та розвитку

України.

2. Поняття та ознаки держави.

3. Поняття та ознаки права.

4. Зв'язок лікарської етики та медичної деонтології з правовою

культурою.

5.Правова культура медичного працівника.

6.Правопорушення та юридична відповідальність

Правові передумови виникнення держави і права

та розвитку України.

Причини і шляхи виникнення держави і права

Держава виникла внаслідок розкладу родоплемінного устрою, поступового відокремлення від суспільства верстви вождів та наближених до них, зосередження в їхніх руках управлінських функцій, ресурсів влади і соціальних привілеїв. Як свідчить історична наука, перші держави виникли наприкі­нці IV - початку III тис. до н.е. на берегах. Нілу, в долині Тиг­ра і Євфрата, пізніше - в Індії, Китаї; у УШ-УІ ст. до н.е. сформувалися давньогрецькі міста-держави (поліси).

Економічною передумовою формування держави був перехід людства від добувної економіки до нового способу господарювання - виробничої економіки. Відбулася так звана "неолітична революція", яка зумовила суспільний розподіл праці: відокремлення землеробства, скотарства, ремесла, тор­гівлі. Спеціалізація праці призвела до зростання її продуктив­ності, виникнення додаткового продукту, можливостей для регулярного товарообміну і привласнення результатів чужої праці, становлення нових форм власності (у тому числі приватної), до соціальної диференціації, майнового розшарування населення.

Важливим наслідком неолітичної революції було роз­дроблення родової общини на патріархальні сім'ї, які вже ставали власниками знарядь і продуктів праці. Родова община перетворювалася в сусідську (селянську) общину. Суттєве значення мали зростання кількості і густоти населення, пере­хід народів від кочового до осілого способу життя, заборона кровозмішення, а також упорядкування шлюбних стосунків між родами. Все це потребувало регулювання взаємозв'язків етнічно близьких людей, які проживали на певній території. Територія роду і племені поступово ставала місцем діяльності купців, ремісників, мореплавців; почалося переселення наро­дів. На одній території стали проживати різноплемінні групи людей, тому виникла необхідність у новій територіальній ор­ганізації суспільства, яка охоплювала б усе населення не за кровно-родинними ознаками, а за місцем проживання, прин­ципами підлеглості. Першою формою такої організації стало місто-держава.

Перехід від родового ладу до держави прискорюва­вся і завоюваннями одних народів іншими. Воєнна організа­ція племен, яка спочатку захищала їх інтереси, почала шука­ти і завойовувати кращі території, вести загарбницькі війни. Це призвело до зміцнення влади воєнних вождів, які зосере­дили у своїх руках функції верховного жреця і верховного судді. Період, коли війни і воєнні пограбування стали повсюдним і повсякденним явищем, зветься "воєнною демократією". Во­єнна демократія у деяких країнах вважається безпосередньо переддержавною формою організації влади, що поступово пе­реродилася у воєнно-ієрархічну форму правління, у воєнний насильницький апарат пригнічування. Поряд із військовим управлінням специфічні управлінські функції беруть на себе особливі групи людей - організатори виробництва, працівни­ки інформаційних систем, систем контролю, тобто поступово управлінська праця набуває самостійного значення.

Із розвитком і ускладненням суспільного життя, пере­ходом до виробничої економіки органи влади родового ладу вже не були спроможні забезпечити нормальне функціонування і ефективне управління суспільством. На зміну первісному самоврядуванню приходить нова організація влади держава, яка визріває під впливом економічних, соціальні, психологічних, географічних та інших чинників.

Формування держави відбувалося різними шляхами:

1. Східний ("азіатський") шлях (Єгипет, Вавилон, Китай, деякі країни Африки, Південної Америки, Океанії). Зберігалися основні економічні і соціальні структури первісного ладу (земельна община, колективна власність, відсутність класів як груп людей, які розрізняються за відношенням до засобів виробництва). Первинні держави - це, як правило, абсолютні, деспотичні монархії. Іноді вони виникають у зонах
поливного землеробства, що потребувало проведення значних суспільних робіт (будівництво, експлуатація, захист іригації
них систем та ін.) і обумовлювало необхідність існування самостійної публічної влади, групи посадових осіб, які виконували б адміністративні функції ("общинні чиновники"). Апарат держави формувався з органів управління родоплемінних об'єднань, а політичне панування було пов'язано з виконанням громадської функції. Основними чинниками виникнення
держав, заснованих на "азіатському" способі виробництва були: необхідність забезпечення вільних хліборобів-общинників земельними угіддями, водою, іригаційними спорудам тощо; об'єднання для цього чималої кількості людей і територій; здійснення єдиного, централізованого управління суспільством.

Виникнення античної державності (Стародавня Греція, Стародавній Рим). Основними факторами державотворення були послідовний розклад родової організації влади, перехід від колективної до приватної власності на землю, засоби виробництва, рабів, класовий поділ населення. Класичним прикладом виникнення держави за таким шляхом вважають Афіни. Держава виникла тут внаслідок двох політичних
революцій: "реформи Солона" 594 р. до н.е. (запровадження цензової конституції, майнового принципу доступу до управління суспільними справами) і "реформи Клісфена" 509 р. До н.е. (запровадження територіального поділу населення, вини­кнення різних соціальних груп, ускладнення відносин між ними). Сформувалися законодавчі та виконавчі органи, полі­ція, юстиція, військові контингенти, тобто складний держав­ний апарат рабовласницької держави.

У Стародавньому Римі процес формування держави ускладнювався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти привілеїв римської родової аристократії (патриціїв). На деякий час у Римі були встановлені демократичні порядки: рівноправність вільних громадян, можливість для кожного бути водночас воїном і землевласником та ін. Однак наприкін­ці II тис. до н.е. загострюються внутрішні суперечності, які стимулюють розклад родоплемінного ладу і створення держави.

Виникнення державності у більшості народів Захі­дної і Східної Європи. Під час розкладу первісних відносин виникає ранньофеодальна держава, яка характеризується фео­дальним землеволодінням, васальною службою, становою ор­ганізацією суспільства, роздробленістю суверенної влади. Так, історія Польщі свідчить про те, що виникнення кріпос­ництва та феодальних відносин проходило тут суто економіч­ним шляхом. Аналогічні процеси відбувались у Київській Ру­сі, Головною формою державного устрою у східно­слов'янських племен були князівства. Спочатку це були племінні угруповання на чолі з воєнними вождями - князями, які об'єднувалися у військові союзи. Пізніше поряд із племінни­ми утворювалися і територіальні князівства - "землі". Виник­нення франкської держави було прискорено завоюваннями варварами чималих територій Римської імперії, що одразу ви­явило неспроможність органів влади родоплемінного устрою забезпечити панування й управління на нових територіях і призвело до формування держави ранньофеодального типу. Політична специфіка такої форми державності була наслідком сполучення структур влади, успадкованих від Римської імпе­рії, з християнством і укладом життя германських племен.

Право виникає об'єктивно на етапі становлення ранньокласового суспільства як нормативний засіб регулювання виробничого господарства, вільної праці хліборобів-общинників і ремісників. На наступному етапі відбувається закріплення його норм у письмових джерелах. Перші з них з'явилися приблизно у IV—III тис. до н.е. у формі агрокалендарів ранньохліборобних суспільств Месопотамії, Єгипту, Індії.

Виникнення права значною мірою обумовлено тими ж причинами, що й виникнення держави, і передусім змінами в економічних відносинах. За умов спеціалізації праці, розвитку приватної власності, товарного виробництва та товарообороту соціальні норми первісного суспільства стали неспроможни­ми забезпечити стабільні, гарантовані економічні зв'язки, обов'язкові для всіх передумови господарської, комерційної діяльності, закріпити економічний статус товаровласників. Для вирішення цих завдань мато з'явитися право з прита­манними йому загальнообов'язковістю, формальною визна­ченістю і гарантованістю державним примусом на випадок порушень. Важливе значення мали і такі чинники: перетво­рення людини в самостійного індивіда, який претендує на ав­тономність існування (соціальну свободу); виникнення нової спільності людей - народу, котрий проживає на певній тери­торії; формування держави; необхідність обмеження і пом'якшення воєнного протистояння окремих племен; ускла­днення політичного життя суспільства, розшарування його на соціальні верстви (касти, стани, класи), нерівний майновий та соціальний стан яких породжував численні суперечності й конфлікти. Ускладнені економічні, політичні, соціальні відно­сини потребували якісно нової системи соціального (норма­тивного) регулювання, основу якої складали б загально­обов'язкові правові норми, що охороняються державою. Тільки вони здатні були забезпечити єдиний порядок у мас­штабах усього суспільства, узгодження інтересів різних соці­альних груп населення.

Спочатку право у вигляді спеціальних правил регла­ментувало організацію і процес сільськогосподарської праці, розподіл її результатів; із становленням міст-держав воно ста­ло засобом закріплення і здійснення їх функцій; а з розвитком приватної власності, товарно-грошових відносин, набуло класового характеру, почало служити інтересам певних соціальних груп (класів) шляхом закріплення економічної і соці­альної нерівності, встановлення жорстких санкцій, які захи­щали право власності, владу пануючих верств населення. У сучасний період право все більше стає засобом реалізації загальносоціальних функцій держави і цивілізованого вирішен­ня конфліктів у суспільстві.

Становлення права - тривалий історичний процес. До основних шляхів формування права слід віднести такі.

1. Визнання правом індивідуальних фактичних стосу­нків, що повторюються.

- 2. Санкціонування державою звичаїв (звичаєве право). Правовим звичай стає тоді, коли отримує мовчазне або офі­ційне схвалення держави і захищається нею, в тому числі з допомогою примусу. За змістом багато правових звичаїв ще зберігали залишки звичаїв родового ладу, "воєнної демокра­тії". Водночас формувалися такі правові звичаї, що закріплю­вали кастові привілеї вищих станів, правила купівлі-продажу землі, спадкове сімейне володіння землею та ін. Більшість правових звичаїв втілювались у писані тексти, на які можна було посилатися в обґрунтування своїх прав. Якщо раніше збереження звичаїв було привілею жерців, то з виникненням формальної визначеності права вони стають доступними для широких верств населення. Перші закони античних і ранньо­феодальних суспільств були зводами звичаєвого права (Русь­ка Правда, Салічна Правда та ін.).

3. Утворення правових норм судовими органами (судо­ві прецеденти). Суди приймали рішення по конкретних спра­вах, що в майбутньому ставали загальнообов'язковими пра­вилами, нормами при вирішенні аналогічних справ. Так, рі­шення преторів та інших магістратів у Стародавньому Римі вважалися обов'язковими зразками при розв'язанні аналогічних справ, внаслідок чого склалася система преторського права.

4. Безпосереднє встановлення правових норм держав­ною владою у вигляді нормативних правових актів. Регулю­вання суспільних відносин, що динамічно розвивалися, потребувало нових спеціальних понять, механізмів, інститутів, яких не знало первісне суспільство (наприклад: власність, по­зов, юридична особа, юридична відповідальність та ін.). Тому поступово нормативні правові акти витісняли звичаєве право, займали домінуюче місце серед форм права. Класова диферен­ціація суспільства, боротьба різних соціальних груп за пані­вне становище сприяли політизації норм права; останні відо­бражали уявлення влади про належну поведінку. Норми пра­ва, захищені силою державного апарату на випадок їх пору­шення, закріплювали можливість майнової нерівності, приві­леїв, безправне становище окремих груп (рабів), поділ на кас­ти, але водночас вони необхідні були і для встановлення та підтримки єдиного порядку в суспільних відносинах на тери­торії всієї держави. Нормативні правові акти держави мали обов'язкову письмову форму; оперативно реагували на по­треби соціальної практики; чітко формулювали зміст прав, обов'язків, заборон.

Поиск по сайту: